Тема 16. Економічна безпека та антикризова діяльність.

Типологічна характеристика економічної безпеки суб'єкта господарювання. Класифікація видів економічної безпеки за типами об'єктів, сферами життєдіяльності та конкретними предметами. Способи здійснення оцінки економічної безпеки підприємства та інших суб'єктів господарювання. Можливі загрози економічній безпеці суб'єкта господарювання.

Основні ознаки достатнього рівня економічної безпеки підприємства за умов ринкової системи господарювання. Поняття економічної кризи підприємства. Реакція керівництва фірми на економічну кризу, окремі фази цієї реакції.

Обґрунтування стратегії створення належної економічної безпеки підприємства. Основні групи чинників, що формують відповідний рівень економічної безпеки підприємства. Необхідні заходи й ресурси для реалізації стратегії досягнення належної економічної безпеки конкретного суб'єкта господарювання.

2. Навчально-методичне забезпечення дисципліни

2.1. Методичні рекомендації до вивчення тем

Тема 1. Теорія підприємств і основи підприємництва

Мета: Формування системи знань щодо особливості понять «підприємство» та «підприємницька діяльність».

Питання для розгляду:

1. Підприємство як суб'єкт господарювання.

2. Правові основи функціонування підприємств.

3. Підприємницька діяльність: принципи здійснення, форми, типи й моделі.

4. Договірне забезпечення підприємництва.

Методичні рекомендації:

1. При вивченні першого питання необхідно звернути увагу на те, що будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують про­граму або мету) і діють на засаді певних правил і проце­дур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціону­ють і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпе­чується бюджетним фінансуванням держави. Органі­зації з підприємницьким характером діяльності назива­ють підприємствами.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридич­ною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відок­ремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (го­ловну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво про­дукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання макси­мально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і вста­новлюються загальнофірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам. Необхідно розглянути та проаналізувати вказані вимоги.

Варто також знати, що цілі підприємства будуть значу­щою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки. Доцільно вивчити характеристику кожного з можливих напрямів діяльності суб’єкта господарювання, навести приклади.

2. При вивченні другого питання необхідно зрозуміти, що головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку.

У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права, як:

• право користуватися природними об’єктами права власності народу (стаття 13 ч. 1);

• право на державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13 ч. 1);

• право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41);

• право на працю (стаття 43);

• право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (стаття 44);

• право на відпочинок (стаття 45).

• Конституція України містить достатньо широкі гарантії права громадян на підприємницьку діяльність. Зокрема, здійснення цього права було б неможливим без гарантування державою таких принципів, як:

• принцип правової держави і верховенства права (статті 1 і 8);

• пріоритетності прав людини (стаття 3);

• політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (стаття 15 ч.1)

• рівності прав та їх невідчужуваності (статті 21та 24);

• невичерпності та нескасованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22);

• права на вільний розвиток особистості (стаття 23).

Отже, право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності.

Як і саме це право, його реалізація є явищем складним, багатогранним, а тому служить об’єктом міжгалузевого правового регулювання. Відповідні положення щодо реалізації цього права містяться в Конституції України, Цивільному, Господарському кодексах України та в багатьох інших нормативно-правових актах.

Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його (її) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначаль­ними є Господарський кодекс України, статут підприє­мства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністра­цією підприємства.

Господарський кодекс України визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхньо­го створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємниць­кої діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарю­вання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. З метою правильного розуміння ос­новних положень цього Кодексу варто розглянути найбільш принципові з них.

Необхідно звернути увагу на те, що будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємо­відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для дер­жавних підприємств — власник майна за участю відповідного тру­дового колективу.

У статуті підприємства визначаються: його точне наймену­вання та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та по­рядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існу­вання.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентува­ти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна вклю­чати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про по­вноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточ­нюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та еко­номічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власни­ком) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдос­коналення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побу­тового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конк­ретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

У колективний договір включають зобов'язання щодо поліп­шення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підго­товки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту пра­цівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

3. При вивченні третього питання слід пам’ятати, що підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окре­мої фізичної особи — підприємця або юридичної осо­би — підприємства (організації).

Основними функціями підприємницької діяль­ності заведено вважати:

1) творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

2) ресурсну — формування й продуктивне викорис­тання власного капіталу, а також інформаційних, ма­теріальних і трудових ресурсів;

3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших госпо­дарських справ.

Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.

Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих принципів належать:

1) вільний вибір бізнесової діяльності;

2) за­лучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і май­на) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання пра­цівників;

4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що зали­шається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюд­жетів;

5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними осо­бами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі мож­ливі види останньої, як:

а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;

б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності;

в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.

Далі можна переходити до вивчення класичної та інноваційної моделей підприєм­ництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на най­ефективніше використання наявних ресурсів підприємства (органі­зації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досяг­нення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефек­тивну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріаль­них ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає ак­тивне використання переважно інноваційних організаційно-управ­лінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійсню­вану систему дій:

1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети;

2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;

3) неупереджена по­рівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей;

4) конструктивний пошук зовнішніх до­даткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби);

5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку;

6) практична реалізація завдань інноваційного харак­теру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випли­ває також із визначення її значення для функціонування ефективної системи господарювання. Це значення полягає насамперед у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильне середовище для конкуренції і завдяки цьому стає своє­рідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвес­тиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, за­безпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

4. З урахуванням розглянутих вище питань, зверніть увагу на те, що у всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є ви­значальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взає­мин.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закрі­плення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосеред­ковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприє­мницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно без­посереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності. Доцільно розглянути кожну группу договорів та навести приклади.

Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди пе­редують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у пись­мовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.

Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенцій­ному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:

1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем);

2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти);

3) письмовий документ останнім отримано.

Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправ­лення).

Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (по­тенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додат­кової четвертої — потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній — повідомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтверд­ження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.

Будь-який договір складається з преамбули (вступу до догово­ру), основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).