Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Мета: Ознайомлення з особливостями сутності фінансової діяльності підприємства та оцінки фінансово-економічного стану суб’єкту господарювання.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Планування фінансової діяльності.

2. Джерела прибутку та його обчислення.

3. Чинники зростання ефективності виробництва.

Методичні рекомендації

1. При підготовці першого питання варто знати, що важливим інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану — узгодження до­ходів із витратами в плановому періоді. У перспективному фінан­совому плані вирішуються принципові питання фінансування діяль­ності та розвитку підприємства (організації). До таких питань на­лежать передусім фінансування капітальних вкладень, повернен­ня боргів, сплата відсотків за борговими зобов'язаннями тощо. Поточні фінансові плани на рік (квартал, місяць) опрацьовуються детальніше за видами доходів і витрат з урахуванням їхньої календарної динаміки.

Фінансовий план підприємства (організації) складається у формі балансу доходів і витрат. У складі доходів основними є надходжен­ня від стабільних власних джерел — прибуток та амортизаційні відрахування.

До нерегулярних власних джерел доходу належать емісія і про­даж акцій, виручка від продажу непотрібних активів тощо. Різниця між плановими фінансовими потребами і власними коштами покри­вається за рахунок залучених коштів у вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу і т. п.

Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, яка за свою відносну стабільність одержала назву стійких пасивів. До неї відносять перехідну заборгованість по заробітній платі, відра­хування на соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін.

Важливою формою фінансового планування є складання опе­ративного балансу (бюджету) грошових надходжень і видатків. Надхо­дження й виплати показано в таблиці сумарно. Проте слід розріз­няти ці величини, бо їх зумовлено як операційною господарською діяльністю, так і інвестиційною активністю підприємства.

2. При підготовці другого питання варто знати, що прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалі­заційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від про­дажу продукції (без урахування податку на додану вартість і ак­цизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину ви­трат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на пев­ний період і за обчислення прибутку відраховують від вируч­ки.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вва­жають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чин­ників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) варті­стю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (де­монтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо. Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'є­ктом оподаткування.

3. При підготовці третього питання варто знати, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав­дань правління ефективністю важливого значення набуває класи­фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко­номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо­ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен­ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль­ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про­дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затратживої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ­не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско­налення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван­ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона­лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації");

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3)усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньо економічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли­вим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до­сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак­тиці господарювання. За аналогією «твердими» чинни­ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можеш фізично відчу­ти, але вони мають істотне значення для економічного управлі­ння діяльністю трудових колективів.

Результати виконання роботи – доповідь, конспект.

Форма контролю – усне (письмове) опитування, обговорення питань, тестування.