Тема 10. Інноваційна діяльність.

Мета: Ознайомлення з особливостями застосування інноваційних процесів на підприємствах України та оцінка їх ефективності.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття, змістова характеристика та окремі види інноваційних процесів. Науково-технічний процес.

2. Організаційний прогрес (ОП). Об’єкти і основні тенденції ОП.

3. Методика визначення ефективності технічних нововведень.

4. Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.

Методичні рекомендації

1. При підготовці першого питання варто знати, що усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господар­ства, можна умовно поділити на дві групи — тра­диційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інно­ваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функці­онувала й розвивалася переважно за рахунок екстен­сивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні ево­люційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори прак­тично себе вичерпали або стали економічно невигід­ними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробниц­тва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інновацій­них процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-госпо­дарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а зап­ровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері ви­робництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результа­ти фундаментальних наукових досліджень, а й використання за­рубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характе­ром інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв’язані види.

Особливу увагу слід приділити тому, що потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються науково-технічним прогресом (НТП), його темпами і соціально-економічними результатами. Чим цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, тим успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

2. При підготовці другого питання варто знати, що різні напрями НТП породжують конкретні еко­номічні й соціальні наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи госпо­дарювання. З огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення своїх цілей спираються передовсім на потужний науково-технічний потенціал, набуває за сучасних умов особливо важливого значення.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характери­стика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удос­коналенні існуючих та застосуванні нових методів і форм органі­зації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу:

• НТП є безпосереднім і головним чинником зростан­ня продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

• створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу змен­шити втрати робочого часу і простої устаткування.

• практичну реалізацію окремих напрямків НТП по­стійно зв'язано з великими затратами суспільної праці, матеріаль­них і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у край­ньому разі — незначних додаткових ресурсів).

Під впливом НТП, за умови усвідомленої необхідності розв'язання великомасштабних завдань щодо переведення економіки на ринкові відноси­ни та інтенсивний шлях розвитку, мають місце істотні (нерідко ра­дикальні) організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, айв усій системі його обслуговування та уп­равління. Для забезпечення ефективного управління організацій­ним прогресом важливо своєчасно виявляти і правильно оцінюва­ти його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах органі­зації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї су­купності елементів господарського механізму. Основні сучасні тен­денції організаційного прогресу можна звести до такого:

• прискорення темпів розвитку окремих ( деконцентрації, коо­перування, конверсії, диверсифікації) ти посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує де­монополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

• розвиток колективної (бригадної) форми організації та опла­ти праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктив­но необхідним і економічно доцільним;

• раціоналізація організації потоку й використання засобів ви­робництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництво у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їхнього використання, утилізації відходів виробництва;

• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, ^1нженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації ^та раціонального використання суспільні ресурсів, підвищення ^ефективності науково-технічного прогресу;

• удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати .діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

• активізація людського чинника через здійснення такої кадро­вої політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демо­кратії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організо­ваності й виконавської дисципліни.

Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управл­іння і дальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм органі­зації виробництва. Тільки комплекс заходів такого спрямування може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення й підви­щення ефективності організаційного прогресу.

3. При підготовці третього питання варто знати, що до груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються и оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), пред­метів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оці­нки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирі­шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (за­гальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньо­господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, вироб­ником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «на­ука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оціню­вати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (про­ектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.

З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники — коефіцієнт ефективності одночас­них витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окуп­ності тощо.

За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначен­ня ефективності технічних новин і нововведень. Його суть поля­гає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і но­вовведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідов­ності:

• проводиться ранжирування цілей розробки, вироб­ництва й використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчо­го — максимізацію економічної ефективності.

• можливі варіанти технічних новин однакового фун­кціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що їх зафіксова­но в державних і міжнародних стандартах, а також у цільових нор­мативах соціального характеру, — якщо новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.

• на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору треба розглядати тільки соціально й екологічно допустимі варіанти технічних новин чи нововве­день; найліпший з них визначається вже за економічним критерієм.

4. При підготовці четвертого питання варто знати, що з огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — орга­нізаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребу­ють додаткових інвестицій.

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організа­ція нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концент­рація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхід­ності його розширення, реконструкції або технічного переозброєн­ня), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водно­час слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточ­них витрат треба включати додатково транспортні витрати, а та­кож втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхньо­го транспортування і зберігання.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зок­рема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринко­вих структур) визначають здебільшого на підставі обчислення еко­номії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитрат­них організаційних рішень.

Результати виконання роботи – доповідь, конспект.

Форма контролю – усне (письмове) опитування, обговорення питань, тестування.