Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Посібник.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
24.11.2018
Размер:
2.02 Mб
Скачать

Тема 9. Інвестиції

Мета: Ознайомлення з особливостями складу, структури інвестицій, визначення необхідного обсягу інвестицій та оцінка ефективності їх використання.

Питання для самостійного опрацювання:

  1. Залучення іноземних інвестицій для розвитку та посилення ефективності діяльності суб'єктів господ чріования

  2. Чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень і фінансових інвестицій

  3. Інвестиційні проекти підприємств та організацій

Методичні рекомендації

1. При підготовці першого питання варто знати, що розвиток і посилення ефективності господарюван­ня виробничих підприємств України значною мірою залежать від загаль­нодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчиз­няних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) вироб­ничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощу­вання експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій заз­вичай бувають: а) створення спільних підприємств (організацій); б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій); в) ук­ладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами: г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів; д) купів­ля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з ме­тою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприє­мства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за пря­мої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).

Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкла­дання капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільши­ми зобов’язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місце­вому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок прид­бання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в про­цесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвесту­вання вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержан­ня очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпе­чує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні по­слуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення сту­пеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємства, організації). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішен­ня про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До та­ких ознак належать:

  • характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

  • доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

  • наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, реальна вартість і продуктивність;

  • ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвес­торів);

  • можливість репатріації капіталу (передовсім наявність зако­нодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і прибутку);

  • стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей — виробництва комп'­ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);

  • торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

  • міра державного регулювання економіки, що ( важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також дія сприяння припливу іноземних інвестицій;

  • наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

  • політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інве­стування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризи­кувати своїми капіталами в нестабільному політичному середо­вищі:

  • сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

  • достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

2. При підготовці другого питання варто знати, що на рівень ефективності капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-капітальних вкладень економічних чинників. Без ретельного врахуван­ня таких у практиці сучасного господарювання не­можливо досягти максимальної прибутковості інвестування вироб­ництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність еко­номічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічно­го устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування дію­чого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань: 1) збільшення віднос­ного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вар­тості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортиза­ційного (реноваційного) фонду; 2) встановлення раціональних про­порцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробни­чих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності викори­стання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому ви­сокої економічної ефективності проектних рішень. Саме у про­цесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спо­рудження нових виробничих об’єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій. просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прий­няті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реаль­на кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною фор­мою відтворення основних фондів.

Запровадження економічних методів управління інвестиційним процесом використання капітальних вкладень.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфра­структури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на під­приємствах багатьох галузей народного господарства України, три­валість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора раза. До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більши­ми, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової оди­ниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними ме­тодами управління інвестиційними процесами в цілому. Відтак варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (само­стійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загаль­ного механізму ринкових відносин між усіма суб’єктами господарю­вання; першочергового вдосконалення потребують методи визначен­ня необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капіталь­них вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, систе­ма мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

3. При підготовці третього питання варто знати, що значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проекту підприємства або організації, під яким розуміють певний комплект документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо).

При цьому здійснення передбачених інвестиційним проектом заходів має обов'язково дати позитивний економічний або соціаль­ний ефект від реалізованих інвестицій.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту ви­робничого спрямування охоплюють певний про­міжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового ви­робничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення).

Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проек­ту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази: 1) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийнят­тя інвестиційного рішення): 2) власне інвестиційну (проектуван­ня, укладення контрактів, спорудження чи облаштування вироб­ничих та інших приміщень, навчання персоналу): 3) виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяль­ності підприємства чи організації після практичної реалізації про­ектних рішень).

Передінвестиційна фаза інвестиційного проекту здебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної.

Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування в конкретний об'єкт, можливості по­тенційних інвесторів, стан забезпечення цього об'єкта персоналом належної кваліфікації, власні матеріальні ресурси об'єкта. Голов­ною метою цієї стадії є привертання уваги до тієї чи тієї інвести­ційної пропозиції.

Друга (проектна) стадія охоплює: а) попереднє обґрунтування; б) допоміжні (функціональні) дослідження; в) техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту. На етапі допоміжних (фун­кціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання кон­кретних аспектів проекту. Ці дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться обов’язково за такими на­прямами:

  • прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з ура­хуванням очікуваного проникнення на ринок;

  • виявлення міри доступності необхідних сировини і матеріалів, проведення потрібних лабораторно-експериментальних випро­бувань;

  • вивчення місця розміщення виробництва (передовсім для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальним чинником);

  • оцінка економічного й техногенного впливу об'єкта виробництва (діяльності) на навколишнє середовище;

  • дослідження оптимальних масштабів виробництва (діяльності) Урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги);

  • вибір комплекту технологічного устаткування з урахуванням кількості й можливостей постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі.

На третій (оцінній) стадії передінвестиційної фази проекту юри­дичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проек­ту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти, приймаєть­ся остаточне рішення про інвестування.

Результати виконання роботи – доповідь, конспект.

Форма контролю – усне (письмове) опитування, обговорення питань, тестування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]