Початки словникарства

Початки словництва в Україні сягають 16 ст.: укладання рукописних «альфавитів» і «азбуковників» (на лад середньовічних латинських маммотректів), себто тлумаченьбіблізмів, грецизмів і незрозумілих церковнослов'янізмів з Біблії й церковно-релігійної літератури; з них виникли перші друковані словники «Лексис …» Л. Зизанія (1596),«Лексикон славеноросский…» П. Беринди (1627, 1653), анонімний словник «Синоніма Славеноросская».

Українську мову тлумачень замінила у 18 ст. польська мова ("Лексиконъ сирЂчъ словесникъ славенскій … ", Супрасль 1722; передруки в Почаєві, 1751, 1756, 1804, рукописні переробки Зарудницького, 1745, 1747; «Приручный словарь славенопольскій…» Й. Левицького, 1830). Українські глоси попали і в чужі поліглотні рукописи (оксфордський «Гептаглот», поч. 17 ст.); у Росії склали тоді ж рукописний словничок (виданий Іваном Огієнком, 1951).

З запровадженням навчання латинської мови в Києво-Могилянській Колеґії з'явилися спроби Єпифанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського скласти латинсько-церковно-слов'янський і слов'янсько-латинський словник на базі польсько-латинського словника Ґ. Кнапського й польської частини поліглотного словника А. Калепіно та рукописного латинсько-слов'янського словника з 1724 І. Максимовича. У Москві Єпифаній Славинецький склав для потреб школи на підставі грецько-латинського словника І. Мосхопула (1552 і 1663) рукописний грецько-слов'янсько-латинський словник, що ліг в основу надрукованого Ф. Полікарповим-Орловим «Лексикона треязычного …» (1704).

4……..

Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні — у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

[Ред.]Енциклопедичні словники

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).