РОЗДІЛ 7. ПЕРЕДУМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЯХ.

§ 7.1. Системи управління компанією. Трансформація систем управління

Розглянутий в попередніх розділах механізм управління компанією є частиною системи управління, інструментом впливу на чинники управління, стан яких визначає потенціал і ефективність діяльності компанії. Іншою такою частиною, що забезпечує повноцінне використання механізму управління, є організація управління.

Організація управління (Орг. У) є складною категорією управління – сукупністю ряду основоположних категорій, що включає: суб'єкт управління (СбУ), функції управління (ФУ), управлінські відносини між різними суб'єктами управління (УВ), програму управління (ПУ), технологію управління (ТУ), технічні засоби управління (ТзУ). Запишемо цей вислів у вигляді:

Сукупність організації управління з механізмом управління (Мех. У) утворює систему управління (СУ) певним об'єктом управління (ОУ). Запишемо даний вираз у вигляді:

.

Останній запис рівносильний твердженню, що механізм управління стає активною категорією управління даним об'єктом лише за умови наявності відповідної організації управління.

Об'єкт управління разом з його зовнішнім середовищем визначає механізм управління (вимоги до нього), а останній визначає організацію управління, тобто має місце ланцюжок: ОУ → Мех.У → Орг.У. Із зміною об’єкта управління і його зовнішнього середовища перебудовується механізм управління, а відповідно до змін Мех.У змінюється організація управління. Так, фірми передових країн світу в епоху масового виробництва основну увагу в управлінні приділяли розробці і вдосконаленню механізму зниження витрат випуску продукції.

Перехід до епохи масового збуту супроводжувався перенесенням акценту управління на маркетинг. З настанням «постіндустріальної епохи», коли технічний прогрес докорінно змінює як попит, так і пропозицію, основна увага приділяється НДДКР: створенню високоякісних видів продукції на базі новітніх технологій.

Зміна вказаних епох супроводжувалася підвищенням темпів оновлення виробництва, посиленням невизначеності зовнішнього середовища і еволюцією систем управління. На трансформацію систем управління вирішальний вплив здійснили мінливість зовнішнього середовища і мінливість технологій. Чим складнішим і несподіванішим ставав стан суспільного виробництва, тим більше ускладнювалися системи управління. Виділяють чотири етапи розвитку цих систем:

• управління на основі контролю (постфактум);

• управління шляхом екстраполяції, коли майбутнє ще можна передбачити шляхом екстраполяції минулого (зокрема, цільове управління);

• управління на основі передбачення змін і визначення позицій (стратегічне планування по періодах, вибір стратегічних позицій);

• управління на основі гнучких екстрених рішень, своєчасної реакції на зміни (на основі ранжування стратегічних завдань і управління за слабкими сигналами).

Нестабільність зовнішнього середовища підприємств, несподіване виникнення нових проблем, що не мають аналогів у минулому, не дозволяють використовувати типові рішення в управлінні, що базуються на минулому досвіді і звичні для керівників, фахівців і менеджерів. Рішення, що приймаються по стратегічних проблемах, носять в цих умовах оригінальний характер, що вимагає особливих якостей від осіб, що їх приймають.

Відмічається й інший розріз еволюції управління – еволюція стилю керівництва від авторитарного до демократичного. Епосі масового попиту, коли успіх досягався випуском порівняно стандартної продукції з найменшими виробничими витратами і рішення були порівняно прості, відповідав авторитарний стиль керівництва.

Епосі масового збуту, коли запити покупця стали вимогливішими і різноманітнішими і успіх досягається підвищенням якості і оновленням моделей, а ухвалення рішень стало складнішим завданням, більше відповідає демократичний стиль керівництва, що сприяє залученню до розробки вирішення фахівців різного профілю і висококваліфікованих експертів.

Реакція на мінливість технологій привела до еволюції систем управління від моделі бюрократичної (механістичної) регламентованої системи до моделі органічної, яка дає простір ентузіазму, організаторським і новаторським здібностям керівників.

В українській промисловості склалася і широко використовується модель багатоцільової системи управління підприємством, в якій в широких межах поєднуються властивості нормативної (у термінології західних авторів — бюрократичної або механістичної) і органічної моделей систем управління, що дозволяє адаптувати її до умов ринкової економіки.

Автори назвали таку адаптовану модель управління організованою, оскільки вважають, що система управління у всіх випадках повинна бути організована, навіть коли в ній переважають елементи, що самоорганізовуються.

Зіставлення механістичної, органічної і організованої моделей управління наводиться в табл. 7.1.

Таблиця 7.1.

Зіставлення механістичної (бюрократичної), органічної і організованої моделей управління

№ з/п	МЕХАНІСТИЧНА структура управління	ОРГАНІЧНА структура управління	ОРГАНІЗОВАНА структура управління
	Область розповсюдження: виробництво простих видів продукції; еволюційні нововведення	Область розповсюдження: виробництво складної наукоємної продукції; високорадикальні нововведення	Область розповсюдження: широкий спектр складності продукції і радикальності нововведень
1	2	3	4
1.	Організація заснована на формальному розподілі праці	Відсутній жорсткий розподіл праці, здійснюється систематичний перерозподіл обов'язків	Здійснюється гнучка тактика в розподілі праці; поєднуються формальні і неформальні методи розподілу обов'язків і сфер відповідальності; у міру підвищення радикальності і темпів змін жорсткість розподілу обов'язків знижується
2.	Загальні цілі диференціюються на приватні, досягнення яких здійснюється відособлено. Завдання наводяться в термінах кінцевої мети і розподіляються	Відсутня визначеність в розділенні і розподілі цілей, здійснюється їх систематичне коректування і перерозподіл	Цільове управління по стабільних довготривалих цілях поєднується із стежачим управлінням (стеження за метою) і програмним управлінням; ступінь диференціації цілей знижується у міру підвищення радикальності нововведень; реалізується принцип перетину зон відповідальності за досягнення цілей
3.	Організація будується за ієрархічним принципом; переважають вертикальні взаємозв'язки	Ієрархія порушується, переважають горизонтальні комунікації і неформальні зв'язки. Управління конкретними завданнями може здійснюватися на будь-якому рівні і в будь-якій ланці організації	У міру підвищення радикальності нововведення повноваження все більш передаються низовим ланкам ієрархічної структури і зростає роль горизонтальних взаємозв'язків; низові ланки структури всі більше впливають на технічну політику; за вищими ланками структури зберігається відповідальність за стратегію і технічну політику розвитку
4.	Діяльність працівників регламентується формалізованими правилами	Регламентація робіт обмежена, робиться ставка на ініціативу виконавців	У системі управління поєднуються формалізовані і творчі елементи; ступінь регламентації залежить від складності вирішуваних завдань і підготовленості кадрів управління
5.	Виконання всіх видів робіт мало залежить від персональних якостей працівника. Працівники взаємозамінні	Головне в організації – розвиток персональних якостей працівників, їх потенціалу, що є заставою якісного виконання робіт	Розвиток персональних якостей працівника поєднується з взаємозамінюваністю в певній сфері діяльності