3. Структурно-функціональна модель соціально-педагогічної реабілітації підлітків.

Методичною основою структурно-функціональної моделі є теорія особистості В.А. Ядова, К.А. Абдульханової-Славської. Суть теорії полягає в тому, що соціальна поведінка особистості визначається диспозиціями, тобто узагальненими установками чинити певним способом відповідно до обставин.

Диспозиції, як стійкі якості особистості, формуються в ре­зультаті її власної діяльності щодо задоволення потреб. На основі цієї методологічної установки можна допустити, що задоволення потреб соціальне значущим способом призводить до формування соціальне значущих диспозицій і схвалення форм поведінки особистості у суспільстві. Задоволення по­треб асоціальним способом призводить до формування асо­ціальних диспозицій і невизначення особистості у суспільстві. Тому проблема реабілітації чи відновлення соціального виз­начення особистості, на нашу думку, скривається у форму­ванні соціально значущих способів задоволення потреб.

Відсутність можливостей задовольнити основні потреби, деформація системоутворюючих видів діяльності відобра­жають типові особистісні труднощі і дозволяють виділити категорії підлітків, які потребують соціально-педагогічної підтримки і реабілітації. Водночас залежно від змісту особистісних труднощів можна сформулювати функціональні завдання соціальної реабілітації підлітків.

Функціональна модель соціальної реабілітації підлітків є комплексною, оскільки вона розглядає можливі варіанти відхилень у процесі соціального розвитку і різні види діяль­ності. Комплексність визначає і результативність соціаль­но-педагогічної діяльності педагогів, та інших спеціалістів. Потреби у цьому випадку є джерелом активності й діяль­ності підлітків.

Отже можна сказати, що потреби, спосіб їх задоволення є основою формування диспозиційних установок особис­тості.

У науковій літературі визначено чимало класифікацій по­треб: визначені первинні і вторинні потреби, біологічні, соц­іальні, ідеальні. Ми вважаємо за доцільне виокремити групу потреб, задоволення яких актуалізується в підлітковому віці. А це дозволить: а) відстежувати процес формування способів задоволення потреб і диспозиційних установок; б) виявляти типові вікові труднощі підлітків; в) своєчасно надавати соц­іально-педагогічну підтримку і допомогу.

Класиф­ікація потреб за С. Б. Каверіним, яка включає такі потреби; біогенні потреби (безпека, самозбереження, потреба в емоц­ійних контактах, рухливій активності тощо); психофізіологічні потреби (гедоністичні, емоційні, свободи, відновленні енергії); соціальні потреби (самоствердження, самовираження, спілкування, позиційне визначення, моральні й естетичні, потреби у творчості, повазі, персоналізації та ін.).

Зіставляючи потреби підлітків, можна визначити ка­тегорію дітей, які потребують соціально-педагогічної підтримки і реабілітації. До неї відносяться ті, у кого де­формовані способи задоволення потреб і системоутворюючі види діяльності. Основою для виокремлення таких дітей служать особисті проблеми, які з'являються у процесі за­доволення потреб. Віковий підхід при цьому вказує на те, які типові особистісні труднощі можуть з'являтися в підлітковий період. При цьому загальновизнаним є факт, що чим раніше починається реабілітаційна діяльність, тим вона ефективніша.

Перша категорія - це діти, котрі мають фізіологічні, психічні недоліки (порушення слуху, мови, зору, опорно-рухової системи, складні фізичні недоліки, затримка фізич­ного розвитку, розумова відсталість та ін.).

У підлітковому віці дана категорія поновлюється соматично ослабленими дітьми, схильними до наркоманії, таксикоманії, алкоголю, соціальних депресій, суїцидних спроб.

Друга група - так звані "соціальні сироти". Це в основному діти, які залишилися без опіки батьків (діти, від яких відмовилися, батьки яких позбавлені волі). До них можна віднести і групу підлітків, які проживають у сім'ї алкоголіків, без постійного місця проживання, психічно хворих тощо.

Третя група - це підлітки, які тривалий час перебували в "сенсорній депривації" (психологічно недостатнє середовище розвитку). Це може бути наслідком інвалідності постійного впливу негативного фактора розвитку.

Четверта група - це підлітки з відхиленнями у структурі ігрової і навчальної діяльності. Це призводить до відхилень в емоційних контактах, у самоствердженні, професійному самовизначенні.

Які ж основні функціональні завдання будь-якого інституту соціальної реабілітації підлітків?

Якщо статут соціального інституту по реабілітації вузьку спеціалізацію, то він передбачає вирішення відповідних завдань. Ми передбачаємо вирішення комплекс завдань щодо особистісних труднощів підлітків. Ці завдання залежать від типових вікових труднощів особистості задоволенні потреб.

Найбільш важливі завдання реабілітаційної діяльності:

1. Відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб підлітків з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку.

2. Правовий захист "соціальних сиріт" та підлітків залишилися без батьківської опіки.

3. Відновлення сенсорного досвіду у підлітків, котрі м затримку у психічному розвитку за допомогою індивід¹ них програм розвитку.

4. Відновлення структури ігрової та навчальної діяльності.

5. Відновлення соціального статусу в сім'ї, колективі ровесників, суспільстві, що залежить від найближчого мікро середовища, але у взаємодії самого підлітка і його оточення.

6. Відновлення навичок спілкування. Воно залежить від рівня психологічної культури дитини і будується на основі індивідуальної реабілітаційної програми та програм органі­зації дозвіллєвої діяльності.

7. Відновлення необхідного рівня освіти, тобто оволо­діння базовим компонентом змісту освіти.

8. Створення умов для професійного навчання підлітків з різним рівнем освіти. Виконання цього завдання забезпе­чується створенням цілісної інфраструктури реабілітаційно­го професійного прискореного навчання.

9. Створення умов для самореалізації у професійній діяль­ності. Це завдання вирішується за умови створення цільо­вих місць для підлітків і створення умов для професійного зростання і самореалізації в межах цієї професійної діяль­ності, що сьогодні вкрай складно.

Звичайно, всі розуміють, що затрачені сьогодні кошти на реабілітацію 15-17-річних не завжди дозволяють одержати позитивні результати, оскільки певні їх установки в цей період є уже досить усталеними. Це свідчить про те, що можливість рецедиву у цьому віці досить висока. Тому пріори­тетними можна вважати сьогодні перші шість завдань.

Функції соціально-педагогічної діяльності можна відне­сти до цілісного процесу реабілітації неповнолітніх, а також використати їх у ході вирішення конкретного реабілітацій­ного завдання.

В соціально-педагогічній реабілітаційній діяльності виділяють такі основні функції:

1. Діагностична, яка використовується у двох випадках:

• при потребі діагностування цілісної вікової групи з ме­тою виявлення "групи ризику";

• при потребі діагностування конкретних випадків особистісних труднощів з метою виявлення причин труднощів. Результатом може бути визначення соціального діагнозу розвитку підлітка та конкретних завдань реабілітаційної діяль­ності.

2. Прогностична функція дозволяє на основі визначених завдань розробляти програму реабілітаційної діяльності і про­гнозувати поетапні зміни у процесі соціального розвитку підлітка та кінцевий результат реабілітаційної діяльності.

3. Освітня функція змушує соціального педагога врахо­вувати освітній рівень підлітка і працювати у тісному кон­такті з вчителями школи, ПТУ.

4. Охоронно-захисна функція спонукає соціального педа­гога враховувати, яким чином гарантуються права підлітка у реабілітаційному процесі, і згідно з цим працювати у контакті з різними соціальними інститутами та адміністративними органами.

5. Організаторська функція забезпечує реалізацію со­ціальним педагогом складеної ним разом з підлітком реабі­літаційної програми.

6. Комунікативна функція сприяє налагодженню со­ціальним педагогом необхідних конатактів всіх зацікавлених осіб, налагоджує обмін інформацією.

7. Управлінська функція допомагає соціальному педаго­гові здійснювати управлінську діяльність: проектує процес реабілітації, вносить зміни в нього, якщо це потрібно, готує відповідні управлінські рішення для адміністративних органів стосовно свого підопічного.

8. Попереджувально-профілактична функція використо­вується соціальним педагогом, коли постає завдання закріпи­ти позитивні результати своєї діяльності і попередити можливі рецидиви.

Об'єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності є соціальні досягнення особистості. До них мож­на віднести такі показники:

• вихованість особистості - це оволодіння соціальне значущими способами задоволення потреб, формування почуття відповідальності за свої вчинки, здійснення мораль­ного вибору в суперечливих ситуаціях;

• освіченість особистості — оволодіння особистістю не­обхідною системою знань про суспільство, культуру, науку тощо;

• розвиток здібностей, які забезпечують особистості са­моутвердження в суспільстві. Розвиток здібностей характе­ризує індивідуальність, неповторність кожної людини;

• соціальна і професійна самореалізація особистості визначення своєї ролі в суспільстві, мікроколективі, реалі­зація своїх потенційних можливостей у професійній діяль­ності;

• створення сім'ї - як усвідомлений крок сформованої особистості, яка бере на себе відповідальність за виховання майбутнього покоління.

Для реалізації поставлених завдань оптимальною умовою може бути створення структурної моделі служби соціальної реабілітації підлітків, яку ми розуміємо як сукупність реаб­ілітаційних установ, які виконують специфічні функції і пе­ребувають у взаємозв'язку.

Практика засвідчує, що в межах міста може існувати кілька реабілітаційних моделей:

• централізована модель може створюватись в основно­му в невеликих пунктах, малих містах, районних центрах тощо. Характерною її особливістю є те, що ця структурна модель єдина і виконує багато функцій. А це змушує залу­чати до роботи спеціалістів різного профілю, що дозволяє укомплектувати реабілітаційний центр кадрами.

Позитивним у даному випадку є те, що клієнт може в одній установі вирішувати відразу кілька проблем. А спе­ціалісти можуть сукупно їх вирішувати на користь підлітка.

• профільна модель міської служби соціальної реабі­літації створюється у великих містах, її особливістю є роз­виток різних реабілітаційних установ вузької профільної спрямованості, які вирішують окремі завдання. Це сприяє тому, що спеціалізовані установи працюють більш резуль­тативно.

Безумовно, що профільні установи без відповідної коорди­нації їхніх дій не можуть успішно вирішувати проблему в ком­плексі. Тому потрібна така модель, яка була б максимально на­ближена до мікросоціуму підлітка. Водночас це дозволяє уникати дублювання, охопити найбільш типові проблеми підліткового віку. Такою моделлю може бути, з одного боку, спеціалізовані реабілітаційні центри, з другого - централізо­ваний центр, який влагоджує взаємодію між ними.

Міська служба реабілітації підлітка повинна бути бага­торівневою. На першому рівні забезпечується діагностика та надання первинної реабілітаційної допомоги. До спе­ціалістів цього рівня слід віднести соціальних педагогів клубів за місцем проживання, соціальних педагогів освітніх установ, шкільних психологів, спеціалістів медико-педагогічних комісій.

Основними критеріями ефективності реабілітаційної діяльності на першому рівні можна вважати адаптацію підлітка і його збереження у природному середовищі роз­витку, оскільки саме воно максимально забезпечить процес соціалізації особистості на основі соціальної взаємодії.

На другому рівні реабілітації підлітків необхідні устано­ви вузької спеціалізації. Спеціалізація залежить від про­блем, з якими стикається підліток. До установ вузької спе­ціалізації варто віднести освітні установи для дітей-інвалідів, Центри правового захисту дитинства, центри соціальної реабілітації, психолого-педагогічної допомоги, медичного напрямку, центри сім'ї і дітей, дозвільневі центри, біржі праці, центри професійної підготовки, телефони довіри, притулки, дитячі будинки, притулки розподільники, спе­ціальні школи та ПТУ, наркоцентри тощо.

Служби й установи другого рівня мають вирішувати основні завдання щодо відновлення соціальної значущості підлітка у суспільстві на основі розвитку чи компенсації фізичних, фізіо­логічних чи психічних функцій; розширення сенсорного дос­віду дітей; захисту їхніх прав та інтересів; підвищення соціального статусу підлітка в сім'ї, офіційному колективі, суспільстві; формування навичок спілкування; відновлення рівня загальної і професійної освіти; створення умов для самореалізації у про­фесійній діяльності.

Багатоплановість напрямків реабілітаційної діяльності показує, що:

• спеціалізовані реабілітаційні установи не повинні дуб­люватися за змістом, скажімо, в одному районі чи місті;

• вони повинні профілюватися і за віковими ознаками дітей та підлітків;

• мають підпорядковувати свою діяльність вирішенню однієї чи кількох завдань реабілітації. Дотримання цих умов дозво­ляє говорити про цілісну систему реабілітаційних структур.

Кадрове забезпечення реабілітаційних центрів визна­чається їхньою специфікою і базується на міжгалузевому підході: за участю фахівців різного профілю.

Ефективність її діяльності визначається за показника­ми адаптованості підлітків в реальному житті.

Робота реабілітаційних центрів стане максимально ефек­тивною, якщо вона буде координуватися, а в центрі з'явиться змога реально взаємодіяти, обмінюватися технологіями. Для цього має бути створена управлінська структура третього рівня. Це може бути координаційний науково-методичний центр реабілітації підлітків. Сама його назва вказує на специфіку його діяльності. Центр може розширювати можливості кож­ної під структури, вирішувати наступність у діяльності реабі­літаційних установ, фінансування реабілітаційних програм, розробляє нові технології реабілітації підлітків, узагальнює досвід і розробляє рекомендації, може виступати ініціатором реабілітаційних проектів та ін.

Таким чином, модель служби реабілітації підлітків вияв­ляє істотні взаємозв'язки між структурними компонентами:

• на рівні горизонтальних взаємозв'язків кожного рівня відображається спектр проблем підлітка, який потребує кон­кретної соціальної підтримки і реабілітації;

• на рівні вертикальних взаємозв'язків відображається підпорядкованість і ускладнення видів реабілітаційної діяль­ності.

На першому рівні реабілітація зводиться до екстреної до­помоги, консультування, діагностики. На другому рівні суть реабілітаційної діяльності полягає у професійній корекції форм поведінки. На третьому рівні здійснюється управління реабілітаційною діяльністю.

Такий підхід до організації реабілітаційної діяльності підлітків дозволяє створити об'єктивні і прогнозовані умо­ви для успішної корекції їхньої поведінки та "введення" їх у повноцінне і досить відповідальне життя члена суспільства.