2.9.3. Правове регулювання лізингу в Україні

Основним правовим джерелом, яке регулює міжнародне співробітництво з участю українських суб’єктів господарського життя, визначає поняття лізингу (у розумінні законодавця), а також загальні правові та економічні засади його здійснення, є Закон України «Про лізинг» (№ 723/97 від 16.12.1997 р., набув чинності 10.01.1998 р.). Цим нормативним актом визначено, що об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке можна віднести до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень.

Базовим міжнародним джерелом регулювання лізингових відносин є Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.

Суб’єктами ж лізингових операцій можуть, відповідно до згаданого правового акта, бути, як це заведено в міжнародній практиці, комерційні структури:

• лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківська або небанківська фінансова установа), який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

У ширшому трактуванні учасниками лізингових операцій можуть бути банки, які надають кредити лізингодавцеві для купівлі необхідного майна, страхові компанії, які здійснюють страхування майна, що є об’єктом лізингу, фірми типу прокатних контор та інші обслуговуючі структури.

Закон України «Про лізинг» визначає основні права та обов’язки лізингодавця (Стаття 11) та лізингоодержувача (Стаття 12).

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об’єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас, лізингодавець зобов’язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об’єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передання в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об’єкта лі- зингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об’єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об’єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих уна- слідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред’являти продавцеві об’єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передання, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об’єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об’єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об’єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Закон України «Про лізинг» визначає процедуру здійснення лізингових платежів (Ст. 16). Так, лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, установлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною. Самі ж лізингові платежі включають:

• суму, яка відшкодовує в кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується лізингодавцеві як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцеві за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу може визначатися окремим договором, який укладається з продавцем.

Участь вітчизняних кредитно-фінансових установ у лізингових операціях регламентується ще й іншим джерелом — Законом «Про банки та банківську діяльність». Згідно з ним комерційним банкам надано право закуповувати за власні кошти засоби виробництва та передавати їх в оренду (у лізинг). І відповідно до такої правової ситуації багато вітчизняних банків створили в себе спеціалізовані структурні підрозділи — лізингові компанії.

Щоправда, має місце певна термінологічна невідповідність: наприклад, НБУ визначив лізинг як форму майнового кредиту. Такий підхід відповідає старим підходам та стереотипам, які використовувались у радянські, «доринкові» часи. Сьогодні лізинг розуміють і трактують як форму орендних відносин, що методологічно відповідає меті створення адекватних передумов для розвитку міжнародного співробітництва у сфері лізингу.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.

(Із Закону України «Про лізинг»)

Хоча в цілому Закон «Про лізинг» відповідає основним потребам розвитку лізингових відносин у країні та міжнародному лізинговому співробітництву з участю вітчизняних господарських суб’єктів, цілями подальшої оптимізації правового регулювання відповідної сфери в Україні лишаються конкретизація умов та характеру діяльності лізингових компаній, розширення кола суб’єктів лізингу (надання права державним органам, деяким бюджетним інститутам бути лізингодавцями на неприбуткових підставах), розширення пере­ліку об’єктів лізингу за рахунок майнових комплексів підприємств, майнових прав, взагалі нематеріальних активів, регламентація умов сублізингу, більш точне визначення умов оподаткування та ін.

Крім Закону України «Про лізинг» та інших актів законодавства України, джерелами регулювання міжнародних лізингових відносин з участю України є підписані нею міжнародні договори, а також договори, що укладаються комерційними суб’єктами лізингу.

Договір лізингу (Ст. 6 Закону України «Про лізинг») укладається у формі багатосторонньої угоди з участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України.

Стаття 7 зазначеного документа визначає істотні умови договору лізингу. Зокрема, такими істотними умовами договору лізингу є:

• найменування сторін;

• об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу;

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно з законодавством України;

• умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізинго- одержувача;

• умови страхування об’єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об’єкта лізингу;

• умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Резюме

Лізинг є контрактною формою забезпечення процесу виробництва орендованим рухомим та нерухомим майном, технологічним обладнанням та транспортними засобами, яка, по суті, визначає сьогодні нову якість ринкової економіки. Він є засобом мобілізації коштів для прискорення НТП, фактором конкурентної боротьби, оптимізації умов міжнародної кооперації, додає стабільності економічному зростанню.

Поширення лізингу зумовили ті переваги, яких він надає суб’єктам виробництва. Це, зокрема, можливості використання нової, дорогої техніки, високих технологій, модернізації без значних одноразових витрат, відстрочення платежів (не тільки остаточних та основних розрахунків, а й, залежно від ситуації, і початкових), формування основних фондів, проведення технологічної політики підприємствами малого й середнього бізнесу, оптимізації розрахунків за отри­мані матеріально-технологічні ресурси, зокрема виробленою продукцією, залучення виробничих потужностей залежно від сезонних потреб з попереднім випробовуванням, поліпшення умов конкурентної боротьби, фінансових показників комерційної діяльності, оптимізації податкових виплат.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Фактори міжнародного співробітництва

Завдяки наявності певних передумов, а точніше — факторних переваг, реалізуються конкретні моделі міжнародної кооперації праці. Факторні переваги, роль яких визначено в економічній науці теорією Хекшера—Оліна—Самуельсона, а також у концептуальних розробках таких авторів, як Ф. Столпер, В. Леон­тьєв, Т. Рибчинський, відповідають абсолютним та відносним перевагам міжнародної торгівлі, про які писали А. Сміт, Д. Рікардо.

Концепція факторних передумов міжнародної спеціалізації та торгівлі належить до здобутків шведської економічної школи — у 1919 р. з’явилася невелика стаття Е. Хекшера (в іншій транскрипції — Гекшера). У ній формулювалися основні ідеї щодо об’єктивних передумов спеціалізації (до речі, ця робота довгий час лишалася майже невідомою, аж поки в середині ХХ ст. вона не була перекладена зі шведської на англійську мову). Так, якщо А. Сміт сформулював принципову можливість отримання додаткового зиску через спеціалізацію та відмову від менш ефективного виробництва порівняно з іншою країною, а Д. Рікардо, разом з іншими вченими, розвивав думку відносно можливості спеціалізації й у порівняно менш ефективному виробництві, Е. Хекшер спробував відповісти, чому має відбуватися саме певний вид спеціалізації, а не інший (ідеї Е. Хекшера розвинув його колишній аспірант, Б. Олін).

У доповнення до того, що вже зазначалося з цього приводу раніше, уточнимо, що факторна теорія зосереджується навколо зв’язку між наявними в певній країні матеріальними, людськими ресурсами та її спеціалізацією, виробничим профілем. Ті фактори, які є у відносному надлишку, саме і формують структуру національної зайнятості, галузеву специфіку експорту.

Окремі аспекти даної проблематики висвітлено в ряді теоретичних моделей, зокрема в теоремах Самуельсона, Столпера—Самуельсона та Рибчинського.

Теорема Самуельсона, або теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва, базується на припущенні (або спрощеній моделі) щодо існування сталих торговельних відносин між двома країнами з двома «повністю завантаженими» факторами та виробництвом лише двох товарів (інакше кажучи, модель 2 ´ 2 ´ 2). Ця теорема стверджує, що дія ринкової конкуренції, що веде до вирівнювання цін, поширюється й на ціни факторів виробництва: міжнародна торгівля зумовлює вирівнювання цін не тільки на товари, а й на фактори виробництва; таким чином в обох країнах (пригадаємо модель 2 ´ 2 ´ 2) ставки заробітної плати, а також орендні виплати та відсотки на капітал будуть мати тенденцію до вирівнювання. Звичайно, тенденція до вирівнювання не означає, що таке вирівню­вання насправді відбувається, і сам Самуельсон про це, власне, і писав. Часто-густо на практиці такої тенденції не спостерігається або навіть мають місце зворотні процеси. Але ж причиною цього є те, що дія інших, екзогенних стосовно розглядуваної логіки тенденцій перекриває її власну дію. Отже, йдеться саме про тенденцію, а не про «гарантований ефект».

Теорема Столпера—Самуельсона стосується процесу розподілу зиску від торгівлі, на яку впливає факторна спеціалізація: міжнародні торговельні відносини сприяють зростанню винагороди фактору, який використовується інтенсивно у процесі виробництва товару, ціна на який зростає, а також до зниження винагороди фактору, який інтенсивно використовується під час виробництва товару, ціна на який падає; причому це відбувається незалежно від того, якою є структура споживання зазначених факторів власниками факторів виробництва.

Теорема Рибчинського пов’язана зі зміною умов розвитку галузей країни, що спеціалізується на поставках на ринок базового для якоїсь із них товару: при постійних цінах та наявності в економіці тільки двох секторів зростання одного з факторів виробництва призводить до скорочення випуску одного з товарів.

Інакше кажучи, спеціалізація на виробництві одного з товарів об’єктивно зменшує виробництво іншого. Наприклад, свого часу спеціалізація США на виробництві машинотехнічних виробів зумовила перетворення цією країни з чистого експортера на чистого імпортера мінеральної сировини, інколи і в тих випадках, коли її виробництво мало непогані умови порівняно з іншими країнами.

Власне, внутрішня логіка цієї теореми, якщо її сформулювати спрощено, є досить очевидною: інтенсивне інвестування однієї галузі призводить до недоінвестування іншої. Те ж саме можна сказати і про «переключення» робочої сили на виробництво продукту спеціалізації.

Найбільш очевидною та відомою ілюстрацією цьому стали події в Нідерландах: там, а точніше у шельфі Північного моря в 60-х роках ХХ ст., було відкрито значні поклади природного газу. Зростання видобутку цього виду корисних копалин зумовило перелив факторів виробництва до даного сектору економіки. Відбувалося й зростання курсу нідерландського гульдена, що додатково погіршувало умови експорту інших товарів і діяльності імпортоконкурентних галузей. Таке явище (воно мало місце і в Австралії, де швидко розширювався видобуток різних видів мінеральної сировини, й у Великій Британії — там поширювався видобуток нафти; аналогічні проблеми виникали в Норвегії, Росії, Новій Зеландії та інших країнах) дістало назву «голландська хвороба».

Терміни та поняття

Лізинг (згідно з Законом України «Про лізинг») — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або придбавається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Міжнародний лізинг (згідно з Законом України «Про лізинг») — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Лізингодавець — суб’єкт комерційної діяльності, який передає у виробниче користування об’єкти лізингу відповідно до договору лізингу. Лізингодавцем може бути виробнича або торговельна фірма, яка має для цього матеріальні, фінансові мож­ливості, а також відповідне документально-правове забезпечення; банки, фінансово-кредитні установи, страхові та пенсійні фонди, філії відповідних установ, брокерські лізингові фірми, спеціалізовані лізингові компанії, універсальні компанії, які здійс­нюють не тільки операції з фінансування, а й управлінсько-консультативні послуги, технічне обслуговування, навчання та ін.).

Лізингоодержувач — суб’єкт комерційної діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу та здійснює їх експлуатацію відповідно до контрактних домовленостей, і передусім відповідно до зобов’язання щодо періодичних лізингових платежів, підтримки обладнання в належному стані (враховуючи природне зношення).

Продавець лізингового майна — суб’єкт комерційної діяльності, що виготовляє матеріальні об’єкти, які потрапляють в обіг лізингу. Причому в лізингових операціях він може бути самостійно лізингодавцем, а також продавцем майна, що потрапляє у лізинг (в окремих випадках він може бути навіть лізингоодержувачем, якщо здійснив продаж майна та орендував його в покупця).

Контрольні питання

7. Визначте роль лізингу в умовах сучасного НТП.

8. Охарактеризуйте коло суб’єктів лізингових операцій.

9. Назвіть можливі об’єкти лізингових операцій.

10. У чому полягають трансформаційні особливості та передумови розвитку в Україні?

11. Назвіть основні критерії класифікації лізингових угод, а також основні різновиди лізингу.

12. Охарактеризуйте основи правового регулювання лізингу в Україні.

Література

5. Закон України «Про лізинг». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

6. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. — Тернопіль: Екон. думка, 2001. — 504 с.

7. Зовнішньоекономічна діяльність. — Донецьк: КП «Регіон», 1998. — 292 с.

8. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. Совет изд-ва «Экономика»; Ин-т экон. РАН. — М.: ОАО «Издательство экономика», 1999. — 1055 с.

Резюме

Сучасні світові технологічні тенденції розвитку виробництва, загострення конкурентної боротьби, поява нових форм підприємництва зумовили значну диверсифікацію форм послуг, появу нових, а також еволюцію традиційних видів послуг.

Необхідність «іти в ногу з часом», коли йдеться про технічну модернізацію виробництва, швидке оновлення основних фондів зробили популярною таку форму технологічних послуг, як інжиніринг. Таке співробітництво дає змогу для реципієнтів значно підвищувати ефективність вкла­деного капіталу за рахунок комплексних передпроектних, проектних, післяпроектних послуг, робіт, які спрямовані на оптимізацію процесів експлуатації, удосконалення функціонування технологічних ліній, залучення до інформаційних систем, поліпшення матеріально-технічного постачання, менеджменту та маркетингу, підбору і підготовки кадрів тощо. Суб’єкти надання таких послуг, завдяки дедалі ширшому попиту на них, дістають можливість ефективно проводити НДДКР, збільшувати обсяги ринкової діяльності.

Самостійною галуззю послуг у сучасних умовах є консалтинг. Діяльність спеціалізованих консультативних фірм може максимально відповідати характеру галузі, або бути функціональною, тобто фірми надають консультації з конкретних питань менеджменту, бухгалтерсько-облікової, організаційно-забезпечувальної, технічної та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Глобалізація та можливості швидкого поширення інформації зумовили появу великої кількості всесвітньо відомих брендів, торгових марок. Це, а також прагнення гарантувати комерційний успіх в умовах жорсткої конкуренції фірм, які не володіють відповідними здобутками, зумовили поширення франчайзингу.

За угодою франчайзингу певна фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає іншому підприємцеві право користуватися її фірмовим знаком. Причому виділяють три типи франчайзингу: виробничий, торговий та ліцензійний.

Слід відзначити, що франчайзинг є важливою формою поєднання ринкових потенціалів малого бізнесу та провід­них ТНК.

Глобалізація, а також сучасні маркетингові тенденції, дедалі більша націленість виробництва на задоволення диверсифікованих потреб споживачів, індивідуалізація виробництва є ключовими факторами розвитку рекламного біз- несу. Міжнародна реклама покликана інформувати про виробника та/або його товар, підтримувати їх образ, ставлення до них, потрібний психологічний характер їх сприйняття.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Співвідношення послуг та інших видів економічної діяльності: історико-функціональний підхід

Прогрес науки і техніки, поширення інформатизації змінює уявлення і про співвідношення видів економічної діяльності, зокрема надання послуг та аграрно-промислового виробництва. Так, свого часу британський економіст К. Кларк (1905—1989) сформулював градацію видів економічної діяльності, поділивши їх на три блоки:

• перший — сільське господарство та видобувна промисловість;

• другий — обробна промисловість;

• третій — послуги.

При цьому справедливо зауважувалося, що економічний розви- ток проходить стадії, які характеризуються певним співвідношен- ням між названими блоками: спочатку домінували аграрне та видобувне виробництво, пізніше — обробна промисловість, і нарешті — послуги.

Ця схема мала і функціональне значення, оскільки простежувала «шлях» предмета праці: матеріал, який стає субстанцією того або іншого економічного об’єкта, спочатку треба виростити або видобути, потім обробити, а надалі (прямо або опосередковано) може з’явитися й підстава для виникнення відносин у сфері послуг.

Разом з тим можна відзначити і те, що на певному історичному етапі подібна градація здебільшого стосується проблематики минулого. Щодо оцінки сучасних тенденцій економічної діяльності, то вона вже не зовсім адекватно відображає реалії життя. Адже чимала кількість економічних явищ аж ніяк не «починається» з сільського господарства чи видобувної сфери. Життя ідей починається і закінчується саме у сфері ідей, зростає значення духовно-інтелектуальної сфери діяльності. Водночас інші сфери життя, як це не парадоксально, з погляду «старих» концепцій є допоміжними — такими, що створюють матеріально-фізіологічне забезпечення домінуючим формам виробничої діяльності.

Традиційно в економічній теорії завжди (і небезпідставно) панувала думка про те, що принциповою відмінністю торгівлі послугами від торгівлі товарами є необхідність фізичного зіткнення покупця і продавця послуги. Справді, тривалий час не існувало механізмів укладення угод торгівлі послугами (і не тільки міжнародної), за яких такого зіткнення можна було б уникнути.

Щоправда, часи змінюються і поширення електронних видів послуг (послуги з організації телефонних розмов, зокрема міжнародних), а особливо Інтернет-технологій, дещо змінює це уявлення. До речі, можна пригадати, що й товарна торгівля в її історично початкових, примітивних формах передбачала особистий контакт покупця та продавця (класичний приклад: товарний обмін між скотарем та ремісником — «вівцю на сокиру»).

Терміни та поняття

Франчайзер — головна, материнська фірма, яка надає торгову марку, технологію франчайзі, отримуючи за це відповідну фінансову компенсацію та розширення ринкового впливу.

Франчайзі (франчайзіат) — ліцензіат угоди франчайзингу, який викуповує у власника певної торгової марки, технології, право на її використання та який здійснює наступну господарську діяль- ність відповідно до стратегії та моделі ринкової поведінки такого власника.

Реклама — це вид, чи компонент, комерційної діяльності або вироблена завдяки їй продукція, метою яких є забезпечення збуту, розв’я­зання завдань з поліпшення іміджу, поширення відомостей про суб’єкта господарювання або інші результати. Причому змістом відповідних дій промислових, сервісних підприємств і громадських організацій є поширення оплаченої ними інформації з метою здійснення цілеспрямованого впливу на масову (як правило, маються на меті конкретні сегменти, верстви суспільства) або індивідуальну свідомість та забезпечення відповідної реакції на рівні економічних дій.

Сейлз промоушн — діяльність, що пов’язана з реалізацією комерційних і творчих ідей, спрямованих на стимулювання продажу виробів. Інструментами сейлз промоушн можуть бути різноманітні засоби, які допомагають впливати на свідомість людей. Можуть застосовуватися засоби, що викликають певні асоціації, формують емоційні стимули до купівлі певних видів продукції, наприклад за допомогою використання у символіці та оформленні популярних зображень (людей, героїв кіно та мультфільмів, об’єктів престижу). Мета сейлз промоушн — примусити споживача сприймати товар як більш цінний для себе. Те ж саме стосується й сприйняття ним товарної марки, бренду. Оплата послуг фахівців з сейлз промоушн здійснюється за тарифами, в розрахунку на витрати експертами часу (за проведену технічну роботу), за допомогою гонорарів (за творчу роботу).

Паблік рілейшнз — це сплановані зусилля, які спрямовано на забезпечення найбільш прийнятних, доброзичливих відносин між певною виокремленою структурою та її зовнішнім середовищем, громадськістю. Послуги структур, які здійснюють рекламні агентства, оплачуються у вигляді гонорарів за час, що був затрачений на виконання замовлень та проведення робіт.

Директ-маркетинг — комплекс заходів, які спрямовані на забезпечення ефективних зв’язків з окремими споживачами або фірмами, що мають очевидні наміри купувати певні товари та виступають цільовим ринком фірми. Заходи директ-маркетингу — це переважно пряме поштове розсилання (direct mail) або вузько спрямовані заходи реклами. Прибутки рекламного агентства за його роботи у сфері директ-мар­кетингу забезпечуються комісійними винагородами.

Контрольні питання

1. Назвіть стимули розвитку ринку технологічних послуг у сучасних умовах.

2. Якими є основні форми технологічних послуг?

3. Назвіть основні види інжинірингу та критерії класифікації його форм.

4. У чому полягає сутність консалтингу?

5. Охарактеризуйте сутність франчайзингу.

6. Назвіть особливості сучасного рекламного бізнесу.

Література

1. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник / Под ред. Л. Е. Стровского. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 823 с.

2. Зовнішньоекономічна діяльність. — Донецьк: Регіон, 1998. — 292 с.

3. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. Совет изд-ва «Экономика»; Ин-т экономика РАН. — М.: ОАО «Издательство экономика», 1999. — 1055 с.

Резюме

Сучасні світові технологічні тенденції розвитку виробництва, загострення конкурентної боротьби, поява нових форм підприємництва зумовили значну диверсифікацію форм послуг, появу нових, а також еволюцію традиційних видів послуг.

Необхідність «іти в ногу з часом», коли йдеться про технічну модернізацію виробництва, швидке оновлення основних фондів зробили популярною таку форму технологічних послуг, як інжиніринг. Таке співробітництво дає змогу для реципієнтів значно підвищувати ефективність вкла­деного капіталу за рахунок комплексних передпроектних, проектних, післяпроектних послуг, робіт, які спрямовані на оптимізацію процесів експлуатації, удосконалення функціонування технологічних ліній, залучення до інформаційних систем, поліпшення матеріально-технічного постачання, менеджменту та маркетингу, підбору і підготовки кадрів тощо. Суб’єкти надання таких послуг, завдяки дедалі ширшому попиту на них, дістають можливість ефективно проводити НДДКР, збільшувати обсяги ринкової діяльності.

Самостійною галуззю послуг у сучасних умовах є консалтинг. Діяльність спеціалізованих консультативних фірм може максимально відповідати характеру галузі, або бути функціональною, тобто фірми надають консультації з конкретних питань менеджменту, бухгалтерсько-облікової, організаційно-забезпечувальної, технічної та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Глобалізація та можливості швидкого поширення інформації зумовили появу великої кількості всесвітньо відомих брендів, торгових марок. Це, а також прагнення гарантувати комерційний успіх в умовах жорсткої конкуренції фірм, які не володіють відповідними здобутками, зумовили поширення франчайзингу.

За угодою франчайзингу певна фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає іншому підприємцеві право користуватися її фірмовим знаком. Причому виділяють три типи франчайзингу: виробничий, торговий та ліцензійний.

Слід відзначити, що франчайзинг є важливою формою поєднання ринкових потенціалів малого бізнесу та провід­них ТНК.

Глобалізація, а також сучасні маркетингові тенденції, дедалі більша націленість виробництва на задоволення диверсифікованих потреб споживачів, індивідуалізація виробництва є ключовими факторами розвитку рекламного біз- несу. Міжнародна реклама покликана інформувати про виробника та/або його товар, підтримувати їх образ, ставлення до них, потрібний психологічний характер їх сприйняття.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Співвідношення послуг та інших видів економічної діяльності: історико-функціональний підхід

Прогрес науки і техніки, поширення інформатизації змінює уявлення і про співвідношення видів економічної діяльності, зокрема надання послуг та аграрно-промислового виробництва. Так, свого часу британський економіст К. Кларк (1905—1989) сформулював градацію видів економічної діяльності, поділивши їх на три блоки:

• перший — сільське господарство та видобувна промисловість;

• другий — обробна промисловість;

• третій — послуги.

При цьому справедливо зауважувалося, що економічний розви- ток проходить стадії, які характеризуються певним співвідношен- ням між названими блоками: спочатку домінували аграрне та видобувне виробництво, пізніше — обробна промисловість, і нарешті — послуги.

Ця схема мала і функціональне значення, оскільки простежувала «шлях» предмета праці: матеріал, який стає субстанцією того або іншого економічного об’єкта, спочатку треба виростити або видобути, потім обробити, а надалі (прямо або опосередковано) може з’явитися й підстава для виникнення відносин у сфері послуг.

Разом з тим можна відзначити і те, що на певному історичному етапі подібна градація здебільшого стосується проблематики минулого. Щодо оцінки сучасних тенденцій економічної діяльності, то вона вже не зовсім адекватно відображає реалії життя. Адже чимала кількість економічних явищ аж ніяк не «починається» з сільського господарства чи видобувної сфери. Життя ідей починається і закінчується саме у сфері ідей, зростає значення духовно-інтелектуальної сфери діяльності. Водночас інші сфери життя, як це не парадоксально, з погляду «старих» концепцій є допоміжними — такими, що створюють матеріально-фізіологічне забезпечення домінуючим формам виробничої діяльності.

Традиційно в економічній теорії завжди (і небезпідставно) панувала думка про те, що принциповою відмінністю торгівлі послугами від торгівлі товарами є необхідність фізичного зіткнення покупця і продавця послуги. Справді, тривалий час не існувало механізмів укладення угод торгівлі послугами (і не тільки міжнародної), за яких такого зіткнення можна було б уникнути.

Щоправда, часи змінюються і поширення електронних видів послуг (послуги з організації телефонних розмов, зокрема міжнародних), а особливо Інтернет-технологій, дещо змінює це уявлення. До речі, можна пригадати, що й товарна торгівля в її історично початкових, примітивних формах передбачала особистий контакт покупця та продавця (класичний приклад: товарний обмін між скотарем та ремісником — «вівцю на сокиру»).

Терміни та поняття

Франчайзер — головна, материнська фірма, яка надає торгову марку, технологію франчайзі, отримуючи за це відповідну фінансову компенсацію та розширення ринкового впливу.

Франчайзі (франчайзіат) — ліцензіат угоди франчайзингу, який викуповує у власника певної торгової марки, технології, право на її використання та який здійснює наступну господарську діяль- ність відповідно до стратегії та моделі ринкової поведінки такого власника.

Реклама — це вид, чи компонент, комерційної діяльності або вироблена завдяки їй продукція, метою яких є забезпечення збуту, розв’я­зання завдань з поліпшення іміджу, поширення відомостей про суб’єкта господарювання або інші результати. Причому змістом відповідних дій промислових, сервісних підприємств і громадських організацій є поширення оплаченої ними інформації з метою здійснення цілеспрямованого впливу на масову (як правило, маються на меті конкретні сегменти, верстви суспільства) або індивідуальну свідомість та забезпечення відповідної реакції на рівні економічних дій.

Сейлз промоушн — діяльність, що пов’язана з реалізацією комерційних і творчих ідей, спрямованих на стимулювання продажу виробів. Інструментами сейлз промоушн можуть бути різноманітні засоби, які допомагають впливати на свідомість людей. Можуть застосовуватися засоби, що викликають певні асоціації, формують емоційні стимули до купівлі певних видів продукції, наприклад за допомогою використання у символіці та оформленні популярних зображень (людей, героїв кіно та мультфільмів, об’єктів престижу). Мета сейлз промоушн — примусити споживача сприймати товар як більш цінний для себе. Те ж саме стосується й сприйняття ним товарної марки, бренду. Оплата послуг фахівців з сейлз промоушн здійснюється за тарифами, в розрахунку на витрати експертами часу (за проведену технічну роботу), за допомогою гонорарів (за творчу роботу).

Паблік рілейшнз — це сплановані зусилля, які спрямовано на забезпечення найбільш прийнятних, доброзичливих відносин між певною виокремленою структурою та її зовнішнім середовищем, громадськістю. Послуги структур, які здійснюють рекламні агентства, оплачуються у вигляді гонорарів за час, що був затрачений на виконання замовлень та проведення робіт.

Директ-маркетинг — комплекс заходів, які спрямовані на забезпечення ефективних зв’язків з окремими споживачами або фірмами, що мають очевидні наміри купувати певні товари та виступають цільовим ринком фірми. Заходи директ-маркетингу — це переважно пряме поштове розсилання (direct mail) або вузько спрямовані заходи реклами. Прибутки рекламного агентства за його роботи у сфері директ-мар­кетингу забезпечуються комісійними винагородами.

Контрольні питання

7. Назвіть стимули розвитку ринку технологічних послуг у сучасних умовах.

8. Якими є основні форми технологічних послуг?

9. Назвіть основні види інжинірингу та критерії класифікації його форм.

10. У чому полягає сутність консалтингу?

11. Охарактеризуйте сутність франчайзингу.

12. Назвіть особливості сучасного рекламного бізнесу.

Література

4. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник / Под ред. Л. Е. Стровского. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 823 с.

5. Зовнішньоекономічна діяльність. — Донецьк: Регіон, 1998. — 292 с.

6. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. Совет изд-ва «Экономика»; Ин-т экономика РАН. — М.: ОАО «Издательство экономика», 1999. — 1055 с.

1 Є й інші варіанти назви подібних утворень: науково-промислові зони, науково-технічні парки та ін., а також різні їх визначення та способи класифікації. Тому важливо враховувати, що подібна форма територіального розвитку завжди адаптовується до конкретних національних особливостей та регіональних завдань, а термінологія є відображенням такої неоднорідності умов і практичних цілей.

1 Інколи кажуть про оренду засобів виробництва окремо від лізингу, але здебільшого таку оренду ототожнюють з ним.

1 Інколи кажуть про оренду засобів виробництва окремо від лізингу, але здебільшого таку оренду ототожнюють з ним.