9. Взаємне розкриття – Статті 244 та 34 (2) № 8

a) Статтею 244 передбачається особлива система взаємного розкриття інформації між обвинувачем та звинувачуваним. Якщо ми правильно зрозуміли, Стаття 244 (1) дозволяє звинувачуваному та захисту ознайомитися з матеріалами досудового розслідування не раніше, ніж за 48 годин перед тим, як обвинувач пред’явить звинувачення. Проблема полягає в тому, що це вже запізно. Досудове розслідування в основному завершене, отже звинувачуваний та його захист вже більше не мають можливості вплинути на збір доказів поліцією та обвинувачем.

У відповідності до Статті 34 (2) № 8, звинувачуваний має явно ліберальніше право щодо розкриття. В положенні прописано, що звинувачуваний може вивчати “всі матеріали досудового розслідування під час його проведення та після його завершення ”. Таким чином, цим положенням надається те, що відбирається Статтею 244. Треба буде узгодити ці два положення.

b) Згідно з Статтею 244 (2) № 2; (3) обвинувач може не розкривати докази, які містяться в документах, які він або вона не планують надавати в суді. Проект Кодексу явно взяв на озброєння правило, присутнє в законах деяких американських штатів. Однак, це не виключає того, що таке правило має вважатися дуже проблематичним. Обвинувач може вирішити не надавати суду доказів, які він або вона вважає не релевантними. Але з точки зору захисту ці самі докази можуть розглядатися як дуже слушні. Стаття 244 (3) дозволяє захисту просити суддю про дозвіл ознайомитися з такими доказами. Однак, питання полягає в тому, як захист дізнався про існування таких можливо слушних доказів.

c) За Статтею 244 (4), розкриття може перетворитися на вулицю з двостороннім рухом. Після того, як обвинувач розкрив докази обвинувачення, захист має, на вимогу обвинувача, розкрити “будь-які предмети або їх частини, документи або їх копії, приміщення або місця”, якими “володіє” захист, а також плани щодо їх надання в суді. Незрозуміло, які “ приміщення і місця ” захист може розкрити.

В проекті Кодексу явно робиться спроба започаткувати певний тип розкриття, який є в законах деяких – але далеко не всіх – американських штатів. Причина в тому, що розгляд справи американським судом присяжних не можна переривати, отже обвинувач в суді може не мати можливості надати відповідь, якщо захист надає, наприклад, неочікуваного свідка, який підтверджує алібі. Тому і існує цей аргумент на користь того, що обвинувач має бути повідомлений до початку судового засідання про існування такого свідка, що може підтвердити алібі. Такої проблеми в Україні ми не вбачаємо, тому що проект не зазначає, що суд, з присяжними або без них, не може перериватися.

Стаття 244 (4) виглядає навіть ще більше проблематичною, якщо звернути увагу на друге речення положення. Якщо ми правильно його зрозуміли, друге речення передбачає, що захист “може не” розголошувати будь-якого доказу, який обвинувач “може використати для доведення провини звинувачуваного”. Як наслідок, Стаття 244 (4) очевидно вимагає, щоб адвокат захисту розкрив обвинувачу все за виключенням того, що дійсно потрібно знати обвинувачу.

Є додаткове питання про те, як захист може знати заздалегідь, яким чином обвинувач може використати доказ, який був йому або їй розголошений. Доказ, який на думку захисту є сприятливим для звинувачуваного, може стати важливим фрагментом пазлу, який складає обвинувач з метою доведення провини звинувачуваного. Також залишається неясним, хто вирішуватиме, який доказ захисту не слід розголошувати, тому що обвинувач може скористатися ним для “ доведення провини звинувачуваного ”.

З огляду на чисельні проблеми в Статті 244, пропонуємо ретельно переглянути і переписати різні частини її положень.