8. “Заходи процесуального примусу”, “Слідчі дії”, та “Негласні

Слідчі дії” – Статті 112 - 237

a) В Статтях 112 – 184 йдеться про “Заходи процесуального примусу”. Вони включають, поміж іншого, “тимчасовий доступ до предметів та документів ” (Статті 127 - 134) та “тимчасове вилучення майна (Статті 135 – 137). Проект Кодексу розрізняє цей вид “Заходів процесуального примусу”, просто “Слідчі дії” (Статті 190 – 209) та “Негласні слідчі дії” (Статті 210 -237). ”Слідчі дії” включають обшук приватних приміщень (Статті 198 – 201), огляд приміщень та вилучення предметів під час огляду (Стаття 202 (5), та медичний огляд особи (Стаття 206). “ Негласні слідчі дії ” включають негласний огляд та проникнення у публічно недоступні місця (Стаття 218), та вилучення кореспонденції (Стаття 222).

Різниця між “ Заходами процесуального примусу ”, “Слідчими діями” та “Негласними слідчими діями” з деяких причин не виглядає переконливою.

По-перше, деякі положення частково співпадають. Вилучення майна вважається як заходом процесуального примусу (Статті 127 – 137), так і заходом слідчих дій (Стаття 202 (5) ), а, якщо йдеться про кореспонденцію, то і негласних слідчих дій (Стаття 222). Ретельне вивчення різних положень про вилучення не пояснює, чому вони зазначені в різних частинах проекту Кодексу.

По-друге, заходи, які визначаються проектом Кодексу як слідчі дії, такі, як обшуки, вилучення та медичні огляди, можуть вимагати примусу, якщо особа проти якої цей захід спрямований, на нього не погоджується. В результаті такі заходи слід віднести до примусових.

Третє і найважливіше, різниця між примусовими і не примусовими заходами виглядає, як застарілий підхід. За сучасною конституційною теорією, питання більше не полягає в тому, чи застосовується фізичний примус, а скоріше стосується того, чи або до якої міри це зачіпає права особи.

Отже, ми рекомендували б перебудувати Статті 112 – 237 таким чином, щоб розрізняти “заходи, які зачіпають права особи” і інші слідчі дії, при вчиненні яких, такі заходи не застосовуються. Така перебудова чітко покаже органам кримінального правосуддя, що є заходи, при застосуванні яких, слід надавати особливу увагу захисту прав особи - незалежно від того, чи застосовується примус.

b) Статті 198 – 201 присвячені обшуку “приватних приміщень”. Якщо ми правильно зрозуміли, обшук приватних приміщень з метою знайдення доказів можна проводити лише після видачі суддею ордеру на обшук. Така вимога може викликати проблеми у надзвичайних ситуаціях. У відповідності до проекту Кодексу, офіцер поліції, який зупиняє автомашину на шосе, тому, що тільки що був попереджений про те, що в машині можуть бути сховані наркотики, не матиме права обшукати автомобіль без ордера. Поки офіцер поліції намагатиметься зв’язатися із суддею, щоб отримати ордер, машина разом з можливо схованими в ній наркотиками, може зникнути. Кримінальні процесуальні кодекси інших європейських країн надають право поліції та обвинувачу у надзвичайних ситуаціях проводити обшук без ордеру судді. Заради практичності ми б рекомендували подумати про те, щоб включити таке положення до проекту Кодексу.

Проект Кодексу не торкається питання про те, чи можна і за яких умов можна обшукати особу та її рухоме майно, маючи або не маючи від судді ордеру на обшук. Стаття 198 (3) № 2 передбачає обшук “автомобіля або будь-якого іншого транспортного засобу ”, але в Статті не зазначається чи може, наприклад, поліція в аеропорту обшукати багаж після того, як поліційний собака гавканням вказав на можливість знаходження у багажі наркотиків. Мовчання проекту Кодексу з цього приводу не може сприйматися як вказівка на те, що обшуки людей та їх рухомого майна дозволяються без обмежень. Європейська Конвенція цього питання не торкається, але кримінальні процесуальні закони передбачають, що в таких ситуаціях, обшуки дозволені за чітко визначених умов. Ми рекомендуємо дотримання саме такої моделі у проекті Кодексу.

c) Сьогодні поліція в основному покладається на ряд негласних та вчинених з допомогою комп’ютера, слідчих дій, які не зазначені в проекті Кодексу. Поліція шукає осіб, які знаходяться в розшуку з допомогою сканування через комп’ютер особистих даних паспорту, водійських прав та різних інших документів. Прикордонна поліція зберігає в електронному вигляді особисті дані з метою ідентифікації певних злочинів. Поліція користується технічними засобами, наприклад моніторингом з допомогою системи GPS (глобальна система визначення місцезнаходження) для визначення місцезнаходження особи або автомобіля.

Можна припустити, що грузинська поліція також покладається на такі методи розслідування. Проблема полягає в тому, що такі способи розслідування включають порушення прав особи, що не дозволяється законом. Тому пропонуємо поправити проект Кодексу таким чином, щоб він включав відповідні положення.