- •I. Вступ
- •II. Загальні зауваження до проекту Кодексу
- •1. Загальні засади та захист прав особи – Статті 7 – 20
- •2. Принципи примусового судового переслідування – Стаття 16 (1)
- •3. Інформування підозрюваного та звинувачуваного про їх права
- •4. Вилучення свідчень, отриманих у незаконний спосіб – Статті 309 та 113 (6);
- •5. Термін утримання під вартою – Статті 11 (3) та 166 (1) № 2
- •6. Зобов’язання поставити затриману особу перед суддею – Стаття 11 (3)
- •7. Затримання – Статті 162 – 184
- •8. “Заходи процесуального примусу”, “Слідчі дії”, та “Негласні
- •9. Взаємне розкриття – Статті 244 та 34 (2) № 8
- •10. Порушення кримінальної справи і попередній судовий розгляд – Статті 241 – 252
- •11. Роль судді під час судового розслідування
- •12. Порядок судового провадження – Статті 369 – 379
- •13. Заява про визнання вини і переговори про укладання угоди про признання вини – Статті 380 – 389
- •14. Суд присяжних
- •15. Кримінальне переслідування неповнолітніх, чий вік не передбачає кримінальної відповідальності – Статті 511 – 515
- •16. Кримінальне переслідування душевнохворих осіб – Статті 516 – 529
- •17. Статті, що повторюються
- •18. Статті, в яких йдеться про очевидне
- •III. Коментарі до окремих положень Проекту
- •1. Народні засідателі – Стаття 22 (4)
- •2. Незалежність прокурора – Стаття 28 (2)
- •3. Відмова відповідача від права на адвоката – Стаття 44
- •4. Права спеціаліста – Статті 62 (4) пункт 4; 70 (2) пункт 2
- •5. Тимчасове вилучення документів – Стаття 120 (1)
- •6. Тимчасове вилучення та арешт майна – Статті 135 – 138
- •7. Підстави для затримання та утримання особи – Стаття 158 (2)
- •8. Сторони, що ставлять запитання одна іншій у ході судового слідства – Стаття 318 (4)
- •9. Проголошення приговору – Стаття 344
- •IV. Заключні ремарки
15. Кримінальне переслідування неповнолітніх, чий вік не передбачає кримінальної відповідальності – Статті 511 – 515
a) Згідно зі Статтями 495 (2) та 511 (2), “неповнолітні, чий вік не передбачає кримінальної відповідальності”, це підлітки віком від 11 до 14 років. Виглядає сумнівним, що звичайне кримінальне переслідування з досудовим слідством (Стаття 512) та судовим розслідуванням (Стаття 513) можкть вважатися адекватними методами в роботі з неповнолітніми особами віком від 11 до 14 років, що підозрюються у скоєнні кримінального злочину. Є серйозні сумніви щодо того, що одинадцятирічна дитина може зрозуміти технічні процедури судового слідства, що передбачають участь двох протилежних сторін, різницю між допитом свідків та перехресним допитом та неприйнятність доказів, що базуються на чутках. Також, здається, що принцип обов’язкового переслідування буде досить складно застосовувати до справ, у яких задіяні неповнолітні особи.
Переслідування молодих людей віком від 11 до 14 років повинно, перш за все, базуватися на виховних міркуваннях. Таким чином, пріоритетом повинно бути не піддавання таких людей кримінальній відповідальності, а виховування їх у сприятливих соціальних умовах. Щодо цього є пропозиції розглядати їх справи у сімейному суді або в іншому некримінальному суді. Слухання у цих судах повинні відбуватися у менш формалізованій манері, таким чином, вони будуть більш спрямовані на виховні цілі.
b) Стаття 511 (1) говорить, що обов’язкові заходи виховного характеру повинні застосовуватися до неповнолітньої особи, яка за віком не підлягає кримінальній відповідальності, яка вчинила соціально небезпечну дію, що містить ознаки злочину (важливо!), який карається у відповідності до кримінального законодавства”. Не зрозуміло, що конкретно мається на увазі під “соціально небезпечною дією” у цьому визначенні. У будь-якому випадку, складається враження, що визначення включає в себе більше ніж скоєння злочину. З іншого боку, обов’язкові заходи впливу виховного характеру вважаються кримінальною санкцією, оскільки вони накладаються кримінальним судом.
Якщо, згідно зі Статтею 511 (1), кримінальна санкція може бути застосована за вчинення “соціально небезпечної дії”, існує небезпека, що це не відповідатиме Європейській конвенції. Стаття 7 Європейської конвенції забороняє покарання без посилання на закон. “Посилання на закон” у цьому контексті означає чітко визначений кримінальний злочин. Досвід справи у Європейському суді у справі Streletz, Kessler та Krenz проти Німеччини (рішення від 22 березня 2001 року) показує, що у тексті положення повинно бути чітко визначено, яка поведінка називається кримінальною. Є підстава сумніватися, що “соціально небезпечна дія” задовольняє цій вимозі.
16. Кримінальне переслідування душевнохворих осіб – Статті 516 – 529
Стаття 516 (1) пункт1 передбачає застосування обов’язкових заходів медичного характеру до душевнохворої особи, яка вчинила соціально небезпечну дію, що містить ознаки злочину, який карається у відповідності до кримінального законодавства”. У відношенні “соціально небезпечної дії” існують ті ж самі проблеми, що визначені у пункті 14.