5.3. Платежі за ресурси

Ефективність суспільного виробництва в цілому значною мірою залежить від ефективного, раціонального використання при­родних, виробничих і трудових ресурсів. Ураховуючи, що ресурси безпосередньо використовуються суб'єктами господарювання, важ­ливе значення має знаходження економічних важелів, які вплива­ють на їхню діяльність, спрямовану на ефективне використання ре­сурсів. З-поміж указаних важелів важлива роль належить податкам та іншим платежам за ресурси, які стягуються з підприємства.

Історія та практика оподаткування свідчать про використання різних податків та платежів за ресурси, з допомогою яких вико­нуються такі завдання:

— мобілізація коштів для забезпечення фінансування витрат на відтворення та ефективне використання ресурсів (фіскальна функція);

— створення умов для ефективного, раціонального викорис­тання ресурсів підприємством.

Податкове законодавство України для суб'єктів господарю­вання передбачає низку платежів за ресурси: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лі­совий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств залежить від джерела їх сплати, визна­чення об'єкта оподаткування, розміру ставок податків (зборів). Якщо такі платежі відносять на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінце­вому підсумку збільшує обсяг прибутку. Зменшення суми цих платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, також збільшує обсяг чистого прибутку.

5.3.1 Плата за землю

Плату за землю запроваджено з метою формування ре­сурсів для фінансування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, під­вищення родючості ґрунтів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить до місцевих бюджетів. Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 5.6.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та на­ступними доповненнями до нього.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний пода­ток. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди).

Стягнення плати за землю здійснюється окремо за землі: сільсь­когосподарського призначення (надані для сільськогосподарського виробництва або призначені для цих цілей); землі населених пунк­тів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, ви­значається річний розмір плати за одиницю площі оподатковува­ної земельної ділянки.

Розмір земельного податку не залежить від результатів госпо­дарської діяльності власників землі, землекористувачів. Середні ставки земельного податку встановлено з одного гектара ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ і диференційовано за областями.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промис­ловості, транспорту, зв'язку, справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1 % від грошової оцінки землі. Якщо грошо­вої оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (за 1 м²). Ці ставки згідно із законом диференційовано залежно від розміру насе­леного пункту: вони зростають зі збільшенням кількості населення.

Законом також передбачене застосування збільшувальних ко­ефіцієнтів до встановлених ставок: у містах Києві, Севастополі, а також містах обласного підпорядкування — відповідно до зрос­тання кількості їхнього населення; у населених пунктах курорт­них зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських ра­йонах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку затверджують диференційовані ставки з ураху­ванням функціонального використання та місцезнаходження зе­мельної ділянки. Проте затверджені ставки не можуть перевищу­вати середні ставки податку з урахуванням коефіцієнтів більше ніж удвічі.

Пільги щодо плати за землю. Від земельного податку звіль­няються:

— заповідники;

— вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних уста­нов і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

— органи державної влади, прокуратури, організації, які повніс­тю утримуються за рахунок бюджету (крім Збройних сил України);

— вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здо­ров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту;

— зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не за­ймаються підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата: за сільськогосподарські угіддя забрудне­них територій, що перебувають у тимчасовій консервації або в ста­дії освоєння; за землі дорожнього господарства автомобільних до­ріг загального користування; за земельні ділянки державних, коле­ктивних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоносіння.

Якщо підприємства та організації, які користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозра­хункові підприємства або передають у тимчасове користування земельні ділянки госпрозрахунковим підприємствам, податок за відповідні земельні ділянки сплачується на загальних підставах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно

за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані подат­ковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Щодо заново відведених земельних ділянок розрахунки пода­тку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права влас­ності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, пере­буває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно до частки йо­го власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди — орен­додавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачений земельний податок відносять на поточні витрати. Одночасно земельний по­даток включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, тобто і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі, передбаченому чинним законодавством. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за не­своєчасну сплату податку на землю.