3. Критика г.Кері класичної школи

У проповіді економічних гармоній Ф. Бастіа не був одиноким. Його однодумцем у США виступав книговидавець Генрі Чарльз Кері (1793—1879), погляди якого викладені в його головному творі "Основи соціальної науки" (1857—1859 pp.). Звичайно, на світогляді Кері позначився вплив американської дійсності середини XIX ст.

Ч. Кері висловився доволі чітко негативно з приводу англійської економічної школи: "Британська школа економістів розглядає не дійсну людину, яка живе в суспільстві, а штучний витвір власної системи. її теорія займається власними примітивними інстинктами людства, а на вищі дивиться, як на побічну обставину, яка чужа системі".

Це свідчить про критичне ставлення Кері до трудової теорії А. Сміта і Д. Рікардо. Він уважав помилковим робити предметом політичної економії матеріальні потреби людини, бо це зводить її до стану тваринного світу. Для науки важливо вивчити всі явища, які впливають на людину, яка наділена почуваннями, розумом, талантами. Помилка економістів, на думку Ч. Кері, полягає в тому, що у своїх дослідженнях вони беруть дику тварину, назвати яку "іменем людини означало би принизити поняття, поєднане з цим словом і прийняте Адамом Смітом за вираз ідеї істоти, подібної до Творця". Кері критикував матеріалістично обмежене тлумачення людини, яка нібито служить знаряддям для капіталу, а не навпаки.

Найважливішу категорію економічної теорії — цінність, її суть Ч. Кері з'ясовував, порівнюючи різні споживні цінності.

"Поняття цінність, — наголошував він, — безпосередньо пов'язане з поняттям про порівняння". Отже, Ч. Кері мав на увазі мінову цінність, позбавляючи її об'єктивно-змістовного наповнення. "Цінність, — твердив він, — є міра протидії, котру ми повинні подолати, щоб здобути життєві потреби, необхідні для наших цілей, тобто міра панування над природою". Звичайно, Кері остаточно не заперечував ролі праці у створенні цінності і формуванні ціни. Навпаки, верхні межі витрат Ч. Кері вважав межею цінності. "Яка висока цінність предметів? — запитував він і відповідав: "Вона так висока, як високі витрати на відтворення, але не вище"[4, c. 134].

Ч. Кері розглядав залежність корисності й цінності. "Людина може надати властивості корисності кожному предметові, — твердив він. — ...Корисністю вимірюється сила людини над природою. Цінність є міра сили природи над людиною". Перша зростає — друга зменшується. "Корисність, — писав Ч. Кері, — збільшується, цінність же значно зменшується".

Оригінальним було визначення багатства. "Багатство, — на думку Ч. Кері, — полягає у здатності володіти даровими послугами природи. Чим більша схильність до асоціації, тим різноманітніший попит на людський розум, тим більшим... повинен бути розвиток індивідуальних здібностей кожного окремого члена суспільства, тим сильніша здатність до асоціації"6. Багатство зростає зі зниженням цінності необхідних життєвих потреб і речей — таку закономірність обґрунтовував Ч. Кері. Тому прогрес людини перебуває у прямому зв'язку зі зниженням життєвих потреб та зростанням її власної цінності.

Про економічні погляди Ч. Кері можна судити за його визначеннями окремих економічних категорій, каркас яких завжди характеризує стан науки. Зокрема, Ч. Кері сформулював такі економічні поняття: "Корисність є виміром сили природи над людиною, — виміром спротиву, який виявляє природа щодо задоволення й бажань.

Багатство полягає у здатності людини володіти даровими силами природи.

Виробництво полягає у спрямуванні цих сил на користь людині.

Капітал є знаряддям, за допомогою якого виконується певна праця, він має форму землі, кораблів, вагонів, будинків, розумової чи фізичної сили...

З розвитком сили асоціації корисність збільшується, а цінність зменшується.

Із зменшенням цінності потреб життя, вартість людини збільшується, супроводжуючись розвитком індивідуальності і збільшенням безпеки особи та власності"1.

Ці визначення можуть бути узагальненням теоретико-економічних поглядів Ч. Кері, який ставив цінність людини вище, ніж її речове середовище, протиставляючись трудовій теорії Адама Сміта і Давида Рікардо.

Отже, доля класичної політичної економії майже нічим не відрізнялася від долі інших наукових напрямів і шкіл в історії економічної теорії. У нових економічних і політичних умовах класична політична економія з її трудовою теорією цінності піддавалася критичному аналізові, сприймалася не так однозначно, як раніше. Критична оцінка політичної економії, яку так яскраво презентували А. Сміт і Д. Рікардо, поступово сприяла виникненню нових шкіл, напрямів і концепцій в економічній теорії. Це було свідченням її подальшого розвитку, а не краху, як намагалися це пояснити, наприклад, марксо-докси, що були обмежені певними догмами. Критика класичної школи з її трудовою теорією прокладала нові шляхи в розвитку економічної науки[8, c. 317-319].

Висновки

Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник "чистої політичної економії", переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження природи багатства як сукупності мінових вартостей, вчений здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб'єктивної категорії "утримання". На відміну від Д. Рікардо, який зводив витрати виробництва до нагромадженої праці, Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. Він надавав великого значення поведінці суб'єкта господарювання, який або утримується від непродуктивного застосування засобів, які знаходяться у його розпорядженні, або ж навмисно віддає перевагу виробництву більш віддалених продуктів над виробництвом продуктів, які отримуються безпосередньо.

Критикуючи теорію народонаселення Т. Мальтуса, Н. Сеніор звернув увагу на те, що прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само сильним мотивом, як і прагнення до продовження роду.

Незважаючи на те, що більшість теоретичних положень Ф. Бастіа зазнали у подальшому гострої критики, його ідеї щодо вартості, обміну, пріоритетності споживання над виробництвом, економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі набули подальшого розвитку в економічній науці.

Ч.Кері трактував прибуток і ренту як природні форми доходу власників капіталу та землі. Абсолютизуючи економічні умови США, він не погоджувався з думкою Д. Рікардо про неминуче зростання вартості сільськогосподарського виробництва в результаті залучення до обробітку менш родючих земельних ділянок.

(11) Економічні ідеї історичної школи в Німеччині.

Зародж.сист.нац. політичної ек-ї в Нім. в перш.пол.19 ст. Ф.Ліст.

Першим теоретиком протекціонізму як умови переходу до капіталістичної економічної системи був Фрідріх Ліст. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини і була обумовлена історичними особливостями розвитку цієї країни. Л. поділяє ліберальні ідеї. Основна його робота це книга “Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз”. На думку Л., класична політична економія висунула космополітичну теорію, що розглядає суспільство як загальносвітову спільність людей. За основний метод дослідження він бере “повчання історії”. На його думку, народи в своєму розвитку проходять такі фази: первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний, аграрно-мануфактурно-комерційний періоди. До продуктивних сил суспільства Ліст відносить стан розвитку різноманітних суспільних інститутів: уряду, преси, духовних закладів, моралі, мистецтв, суду- нематеріальних факторів. Капітал включає матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей. Продукція с/г є конкурентоздатна і залежить від успіхів індустрії. Теорія Ліста- це меркантилізм 19 ст., зброя політики національної відособленності і перехідного періоду до вищої стадії розвитку.

Історична школа в Німеччині в І пол. ХІХ ст. Рошер, Кніс, Гільдебранд.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виступають Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

Засновниками ІШ були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником ІШ був професор В.Рошер (1817-1894). Праця “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- де твердить, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

Ідеї ІШ найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу. діють в економічній галузі.

Б.Гільдебранд(1812-1878).Осн.праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політ-мію: не визнає об’єктивності дії ек-х законів, принципу індивідуалізму.

Нова історична школа. Г. Шмоллер, Л.Брентано, К. Бюхер, В.Зомбарт.

В 70-х роках ХІХ ст.у Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої створили: Г. Шмоллер (1838-1917) і Л. Брентано (1844-1931). Нова іст. Шк. спиралася на традиції старої історичної школи. НІШ за своїм характером не була однорідною. В ній намітились дві течії: консервативна і буржуазно-ліберальна.

Основоположником НІШ став Г.Шмоллер, який очолив консервативний напрям. Ш. був виразником інтересів великої буржуазії та землевласників, гарячим прибічником прусської монархії. Своє першочергове завдання він бачив у боротьбі з марксизмом. Він намагався вилучити з ПЕ соціальні проблеми і підмінити їх історією народного господарства.

Одним з провідних ідеологів буржуазно-ліберального крила НІШ був Л.Брентано. Основна праця: “Класична ПЕ”. Надавав визначальну роль в економіці правовому і етичному факторам, обміну,а не виробництву, стояв на позиціях мінової концепції. Б. намагався вгамувати прагнення революційних вистурів робітників. Пропагував ідеї “соціального миру”, посилаючись на досвід англійських тред-юніонів.

Значний внесок в економічну науку зробив К. Бюхер (1877-1930) – автор відомої книги “Піднесення національної економіки”(1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції .Б. досліджує новітні форми капіталу, вважає, що нові форми капіталу однаковою мірою чинять домінуючий на всі верстви суспільства.

В.Зомбарт (1863-1941). Основна праця - “Сучасний капіталізм”. Висунув і обгрунтував концепцію соціального плюралізму. Стверджував, що сусп-во у розвитку прямує не до соціалізму, а до більш складної екон. системи. З. всі суспільні явища розглядає з ідеалістичних позицій. Він оголошує вартість функцією, яка існує тільки у свідомості людини, а в реальному житті ніде не проявляється. Додаткова вартість для нього – тільки “теоретичний символ”.

Соціальний напрям у політичній економії Р.Штаммлер, Р.Штольцман.

Р. Штаммлер. Започаткував формування соціального напряму в ек. науці. Основними факторами соц.-ек. прогресу вважав не явища ек. х-ру, а право, державу. Першопричину правової домінанти пояснював психологією людини. Протиставляючи світ природи, який розвивався за об’єктивними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі, визначав, що соціальна поведінка людини не є об’єктивно зумовленою і регулюється лише законом, державою. Висунув тезу, що пол. економія є суспільною наукою, а ек. категорії мають конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. Стверджував, що в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру. Звідси робився висновок щодо нематеріальної природи суспільних процесів. Ще одна відома теза Штаммлера полягає у тому, що за об’єктивної зумовленості історичних процесів недоцільно проявляти політичну і взагалі будь-яку активність, аби прискорити ту чи іншу подію.

Р. Штольцман. Дотримувався погляду, що в-во є нейтральним у соціальному плані і не зв’язаним органічно з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але розглядав останнє як виключно технологічне явище. Працю він уявляв лише як речову категорію й обстоював тезу, що за глибокого і послідовного аналізу соціальних відносин треба абстрагуватися від праці. Поглядам Штольцмана властиве ідеалістичне трактування ек. категорій. Він виходи з принципу, що ек. підпорядковано моральним ідеалам і вона є засобом, який використовується людьми для моральних цілей. Вважав, що метою кап. в-ва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім членам суспільства. Він доводив, що окремі ек. категорії (вартість, заробітна плата, прибуток) є тільки засобами для досягнення цього вищого морального принципу Отже, сучасна ек. система може дати можливість всім верствам населення задовольнити свої життєві потреби. Різницю між робітниками і капіталістами він зводив до того, що перші є виконавцями, другі – організаторами в-ва, і така різниця існуватиме завжди. “Соціальний напрям” активно захищав права приватної власності, доводячи, що її існування відповідає не тільки інтересам індивідуума, а й суспільства. Головній моральній меті підпорядковано і дію закону вартості. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Суть закону вартості полягає в тім, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їхні доходи.