Глава 9 Спадкове право

72. Поняття спадкування

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків помер­лого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Пра­во спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спад­кування є одним із найпоширеніших засобів набуття права влас­ності і слугує охороні цього права.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику.

Як цивільно-правовий інститут спадкове право являє собою су­купність встановлених державою правових норм, які регламенту­ють порядок та умови переходу майнових прав померлого громадя­нина до інших осіб.

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які відповідно до чинного за­конодавства можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно.

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть входити й інші права померлого громадянина:

— право на одержання сум заробітною плати, пенсії стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

— право на одержання страхових виплат, якщо в договорі стра­хування не був визначений вигодонабувач;

— право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в до­говірних відносинах;

— право на стягнення неустойки та на відшкодування мораль­ної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя та інші.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки помер­лого: обов'язок відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодав­цем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуд­жена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

Не переходять у спадщину ті права та обов'язки, що нерозрив­но пов'язані з особою спадкодавця: особисті немайнові права; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом; право на алі­менти; право на участь в товариствах; право на членство в об'єд­наннях тощо.

Спадкодавець — фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб.

Спадкоємці — особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після від­криття спадщини. Спадкоємцями можуть виступати юридичні осо­би і держава.

73. Час і місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: визначення кола спадкоємців; визна­чення строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини; склад спадкового майна; закон, яким потрібно керуватися. Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадко­вого майна і видається Свідоцтво про право на спадщину.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, на­зиваються комморієнтами. Спадщина після таких осіб відкриваєть­ся одночасно і окремо після кожної із них.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживан­ня спадкодавця, а якщо воно невідоме — місце знаходження неру­хомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.

Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаходження нав­чального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона про­живає.