61. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

З моментом виникнення права власності цивільне законодавс­тво пов'язує ризик випадкового знищення, або випадкового псу­вання відчужених речей.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК).

Випадкове знищення речі — це загибель її за відсутності вини з боку будь-яких осіб щодо обставин, які сприяли знищенню речі.

Пошкодження (псування) речі — це хімічні або біологічні її змі­ни, що знижують її ціну через зменшення можливої ефективності її використання за призначенням.

Законодавець виходить з того, що всі збитки від випадкового знищення речі покладаються на її власника. Оскільки це поло­ження має диспозитивний характер, сторони мають право вирі­шити питання про знищення та пошкодження (псування) речі по-іншому.

62. Підстави припинення права власності

Підстави припинення права власності — це передбачені зако­ном юридичні факти, за яких власник втрачає суб'єктивне право власності.

Право власності у власника припиняється насамперед у тих ви­падках, коли його набуває у власника інша особа. При цьому має місце правонаступництво. Правонаступництво зумовлює, як прави­ло, похідні способи набуття права власності, а первісні — лише у випадках і межах, передбачених законом. У більшості випадків ви­никнення права власності на річ у однієї особи означає припинен­ня права власності на ту саму річ у іншої особи. При цьому підста­ви набуття права власності розглядаються водночас і як підстави для його припинення.

Разом з тим не завжди припинення права власності пов'язано з правонаступництвом і новим правом власності, наприклад, коли власник повністю вживає належне йому майно (продукти харчу­вання). Аналогічна картина виникає і у разі виробничого вжитку матеріалів. Але якщо при особистому вжитку право власності на річ взагалі припиняється, у разі виробничого вжитку у зв'язку з припиненням права власності на певну річ виникає право власнос­ті на нову.

Підстави припинення права власності це такі юридичні факти, які передбачені законом. Відповідно до ст. 346 ЦК право власнос­ті припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не мо­же належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхід­ністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою сус­пільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Ця норма має невичерпний характер, оскільки право власності, зазначене в ній, може бути припинене і в інших випадках, встанов­лених законом.

Усі підстави припинення права власності поділяють на дві групи:

а) такі, що залежать від волі власника;

б) такі, що не залежать від волі власника.

До першої групи можна віднести правочини, укладені власни­ком щодо відчуження свого майна; відмова власника від своєї влас­ності; знищення майна власником та інші.

Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового про­дажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація); знищення майна власника іншою осо­бою поза його волею; загибель майна власника внаслідок стихійно­го лиха тощо.