63. Право спільної часткової власності

Досить поширеними останнім часом є випадки, коли одне і те ж майно належить на праві власності кільком особам. Йдеться про право спільної власності.

Право власності двох або кількох осіб на один і той же об'єкт називають правом спільної власності. Суб'єктів права спільної влас­ності називають співвласниками.

Законодавство традиційно виділяє два види спільної власності: спільну часткову і спільну сумісну (ч. 4 ст. 355 ЦК).

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначені. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає в силу закону.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників або законом. Суб'єкта­ми (учасниками) права спільної часткової власності можуть бути фізичні і юридичні особи, держава, територіальні громади.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не виз­начений законом чи правочином, він визначається з урахуванням вкладу у придбання (виготовлення, спорудження) майна кожного із співвласників.

У ст. 356 ЦК закріплено положення про те, що співвласники спільної часткової власності мають частку у праві власності на спільне майно в цілому, а не конкретну частку майна. Ідеться про частку права власності кожного з співвласників, а не про поділ ре­чі (майна) на частки.

Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/5 тощо). Таку частку називають ідеальною. Ідеальна частка має відповідати реальній. Реальна частка — це частка майна в на­турі.

Кожен із співвласників, як зазначено у ст. 358 ЦК, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право ви­магати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони вправі домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власніс­тю. При цьому договір між співвласниками може посвідчуватися нотаріально. Якщо договір між співвласниками про порядок воло­діння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спіль­ної часткової власності на це майно.

Кожен із співвласників відповідно до своєї частки у праві спіль­ної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на уп­равління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті по­датків, зборів, (обов'язкових платежів), а також нести відповідаль­ність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

За домовленістю між собою співвласники вправі здійснити по­діл майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ не­рухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Співвласник вправі також розпоряджатися своєю часткою у праві часткової власності згідно з правилом ст. 361 ЦК. У разі про­дажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випад­ку продажу з публічних торгів.

Право особи на частку у спільному майні може бути припине­не за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам спів­власника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на час­тку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ЦК).