Глава 4 Правочини. Представництво

39. Поняття правочину, його ознаки та види

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК).

Зі змісту правочину можна визначити такі основні його ознаки:

1. Правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні пра­ва та обов'язки.

2. Правочином є вольова дія суб'єктів цивільного права, спря­мована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За цією ознакою правочин відрізняється від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалеж­но від волі його суб'єктів.

3. Правочин — це дія, яка не тільки спрямована на набуття, змі­ну або припинення цивільних прав та обов'язків, а й породжує та­кий правовий результат. Тому, наприклад, досягнення між сторо­нами згоди про розірвання договору має наслідком припинення цивільних прав та обов'язків між його сторонами; бажання спадко­давця заповідати своє майно визначеному суб'єкту зумовлює ви­никнення для останнього цивільних прав та обов'язків.

4. Правочин — це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єк­тів цивільного права. За цією ознакою вони відрізняються від адмі­ністративних актів, які також спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але видаються компетен­тними органами державної влади. Особи, яким адресовані такі ак­ти, зобов'язані виконувати їх незалежно від свого бажання.

5. Правочином може бути лише правомірна дія. Відсутність право­мірності у вчиненому правочині зумовлює необхідність розглядати йо­го як цивільне правопорушення, що випливає з системи юридичних фактів, де протиправні дії (правопорушення) протиставляються діям правомірним. Тому якщо особа намагається досягнути бажаного пра­вового результату, порушуючи права іншої особи, таку дію неможли­во віднести до правочинів у зв'язку з відсутністю у ній правомірності.

Правочини можна класифікувати за рядом критеріїв: За кількістю сторін, які вчиняють правочин, вони поділяються на односторонні, двосторонні та багатосторонні. Відповідно до ч. З ст. 202 ЦК одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, скла­дення заповіту, оголошення конкурсу тощо). Двосторонні та бага­тосторонні правочини називаються договорами. Дво- чи багатосто­роннім правочином є такий правочин, для вчинення якого необхід­на погоджена дія на настання, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків двох або більше сторін. Як приклад двостороннього правочину можна навести договір купівлі-продажу. Багатос­тороннім правочином є, наприклад, договір про сумісну діяльність, укладений між трьома або більше сторонами.

За моментом настання цивільних прав та обов'язків правочини поділяються на консенсуальні та реальні. Для вчинення консенсуального правочину достатньо лише досягнення між сторонами зго­ди стосовно усіх істотних умов. Так, досягнення згоди між продав­цем і покупцем стосовно істотних умов за договором купівлі-про­дажу покладає на продавця обов'язок передати річ покупцю, а ос­танній зобов'язується сплатити за неї визначену суму грошей. Для вчинення реального правочину, на відміну від консенсуального, до­сягнення згоди стосовно істотних умов недостатньо. Сторони та­кож зобов'язані вчинити фактичні дії (передати майно), лише піс­ля цього такий правочин буде вчиненим. Наприклад, за договором позики права та обов'язки між його сторонами виникають лише з моменту передачі речі. До такої передачі речі сторони не можуть вимагати одна від одної примусового виконання такого договору, незважаючи на досягнення згоди стосовно всіх істотних умов.

За майновим інтересом для сторін правочини поділяються на платні і безоплатні. У платних правочинах дії сторін пов'язані з майновим інтересом: дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої вчинити зустрічну дію, пов'язану з наданням майна. Наприклад, за договором купівлі-продажу обов'язок продавця передати річ по­купцю у власність спричиняє обов'язок останнього сплатити за нього визначену суму грошей. В свою чергу, за безоплатним право­чином зустрічного майнового задоволення сторона не отримує: Правочин становить майновий інтерес лише для однієї сторони.

За значенням підстав (мети) правочину для його дійсності право­чини поділяються на каузальні та абстрактні. Більшість правочинів є каузальними. Це правочини, які мають підставу (мету) вчинення. Так, за договором купівлі-продажу майно покупцю передається у власність; за договором майнового найму — у користування. Від­сутність підстави (мети) у вчиненому правочину може зумовити його недійсність. В абстрактних правочинах не визначаються під­стави їх вчинення. Як приклад абстрактного правочину можна на­вести вексель. Незалежно від підстави отримання векселя (чи внас­лідок купівлі-продажу, чи внаслідок майнового найму) він зо­бов'язує одну особу виплатити визначену грошову суму іншій.

За строковістю правочини можна поділити на строкові та безс­трокові. Строкові характеризуються наявністю строків дії цивіль­них прав та обов'язків сторін (наприклад, договір майнового най­му, в якому визначений строк його дії). В безстрокових правочинах не вказується термін чинності правочину (той же договір майново­го найму, але укладений на невизначений строк).