Тема 4. Історія формування української термінологічної системи

Становлення української термінологічної системи припадає на другу половину – кінець ХІХ ст. Воно пов’язане із журналом “Основа” та діяльністю Наукового Товариства ім. Т Шевченка у Галичині. Основи наукової термінології заклали І. Франко, М. Грушевський, В. Левицький, які орієнтували термінотворчість на національні джерела.

Важливою подією для формування української термінологічної системи стало створення у 1921 р. Інституту української наукової мови, який видав низку термінологічних перекладних словників, зокрема загально технічний, що мав на меті уніфікувати міжгалузеву термінологію. Цей період характеризується змінами у статусі української мови – вона стає мовою законодавства, адміністрації, взагалі всіх сфер суспільного, політичного життя. Це було передумовою цілеспрямованої термінологічної праці. Перед термінологами постало питання заповнити лакуни, виробити принципи і методи творення абстрактної лексики чи її запозичення для відтворення українською мовою понять науки, політики, державності тощо. Необхідно було усталити наявні у мові терміни, доповнити їх за рахунок власних мовних ресурсів з використанням діалектних лексем, забутих і напівзабутих термінів історичних джерел, умілого використання запозичених термінів та вдалих новотворів. Терміни творилися різними способами: відбором народних слів, появою нових, запозиченням похідних з різних мов.

З 1991 р., отримавши і підтвердивши свою державну суверенність, Україна вийшла на якісно новий етап розвитку. Значні зміни відбулися і в мовному середовищі. Українська мова отримала статус державної. Щоб повноцінно виконувати нові функції та представляти державу на всіх рівнях зовнішнього і внутрішнього життя країни потрібний відповідний ступінь розвитку мови. У зв’язку з підвищеними вимогами до національної мови почала відроджуватися та інтенсивно розвиватися українська термінологія, оскільки термінознавчі питання завжди перебувають на передньому плані розвитку мови. Сучасний період формування термінологічної справи характеризується тим, що усі галузі науки стають україномовними. Створення розгалужених термінологічних структур рідною мовою виступає головною умовою становлення національного наукового потенціалу і прилучення його до загальноосвітнього. За останні десятиріччя досліджені терміносистеми багатьох галузей науки та культури, проведена значна робота щодо вирішення загальних термінознавчих питань. Аналіз процесу формування української термінологічної системи на сучасному етапі дозволяє виокремити дві основні тенденції:

• активне запозичення іншомовних термінів (передусім з англійської мови). Наприклад: менеджмент, маркетинг, мерчандайзинг, промоутер, дайвінг, лізинг, сервер;

• намагання відмовитися від іншомовної лексики, замінивши її передусім новотворами. Наприклад: міжповерховий дротохід замість ліфт, штрикалка замість шприц.

Запитання і завдання

1. Коли почалося становлення української термінологічної системи?

2. Яка роль Інституту української наукової мови у формуванні української термінологічної системи?

3. Чим характеризується сучасний період у аспекті розвитку термінологічної системи української мови?

Завдання 1. Проаналізувати уривок з праці І. Франка “Старе й нове в сучасній українській літературі” у аспекті використання термінв

Коли старші письменники завсігди клали собі метою описати, змалювати такі чи інші громадські чи економічні порядки, ілюструючи їх такими чи іншими типами, або змалювати такий а такий характер як він розвивається серед такого чи іншого окруження, нові письменники кладуть собі іншу задачу. Для них головна річ людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі її світла й тіні, які вона кидає на ціле своє окруження залежно від того, чи вона весела, чи сумна... Відси брак довгих описів та трактатів у їх творах і та переможна хвиля ліризму, що розлита в них. Відси їх несвідомий наклін до ритмічності й музикальності як елементарних об’явів зворушень душі. В порівнянні до давнішніх епіків їх можна би назвати ліриками, хоча їх лірика зовсім не суб’єктивна, навпаки, вони далеко об’єктивніші від давніх оповідачів, бо за своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима. Се найвищий тріумф поетичної техніки, а властиво, ні, се вже не техніка, се спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі.