Розділ 5. Аналіз використання термінів

Тема 1. Основні напрямки термінознавства

До актуальних теоретичних і практичних проблем вивчення термінологічної лексики – своєрідного й неоднорідного шару національної мови – належать питання, що обґрунтовують системність її творення, розвитку і функціонування.

Термінологічна лексика розуміється як засіб вияву професійного мислення, а інтенсивна наукова і практична діяльність у будь-якій сфері можлива лише за умов особливої уваги до підготовки фахівців, однією зі складових якої є мовна підготовка – вивчення мови як основного засобу професійної комунікації.

Існування терміносистеми, яка б повноцінно виконувала свої функції, можливе лише за умов її задовільної кодифікації. Кодифікація термінології пов’язується передусім з процесами уніфікації й стандартизації термінів.

Уніфікація – це упорядкування термінологій різних галузей науки, техніки, економіки та культурного життя.

Стандартизація – це вироблення терміна-еталона, який би відповідав усім лінгвістичним та логічним вимогам для термінів і використовувався б у межах певної терміносистеми і на міжгалузевому рівні. Стандартизацією термінів займається Держстандарт. Існує вона і на міжнародному рівні (наприклад, для видавничої справи – існують коди ISBN та ISSN).

З розвитком науки наші знання про навколишній світ розширюються, поглиблюються, удосконалюються, а словники цього не відображають, оскільки відбивають дані давністю у кілька років, не встигають за розвитком науки, подають термін в ідеалізованому вигляді, не розкривають розвиток його семантики. Така ситуація вимагає перебудови систем реєстрації і доведення до спеціаліста даних про нові терміни. Ця перебудова здійснюється шляхом створення банків термінів.

Автоматизований банк термінів повинен мати солідне лінгвістичне забезпечення – ґрунтуватися на наукових текстах, бо саме в них відображаються процеси розвитку слова, його розширення, поглиблення, зміни. Якщо банк термінів буде створений тільки на основі словників, то він характеризуватиметься такими ж недоліками, як і словники.

Запитання і завдання

1. Що таке уніфікація?

2. Яка інстанція відповідає за стандартизацію термінів?

3. На основі чого створюється автоматизований банк даних?

Тема 2. Місце терміну в лексичному складі української мови

До термінів висуваються такі вимоги:

• термін повинен бути легко зрозумілим в звуковому плані;

• точно відповідати суті наукового об’єкту;

• бути недвозначним (з кожним терміном має бути зв’язане тільки одне значення);

• бути гнучким (давати можливість легко творити від нього похідні терміни);

• бути позбавленим експресії;

• бути стилістично нейтральним.

Термінологію потрібно відрізняти від професійної лексики, одиницею якої є професіоналізми.

Різниця між терміном і професіоналізмом:

Термін – офіційна, узаконена назва певного поняття;

Професіоналізм – напівофіційне слово, сферою вживання якого є мовлення (наприклад: баранка у мові водіїв, кльов, улов у мові рибалок; клава, мама у мові комп’ютерщиків).

Термінам не властиве вузьке галузеве вживання, вони – загальнодоступні, емоційно нейтральні.

Професіоналізмам властива стильова обмеженість вживання, наявність емоційно-експресивних відтінків.

Система термінів кожної науки становить певну множинність взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку єдність – парадигму (тип, ряд).

Парадигматика – розгляд одиниць мови як сукупності структурних одиниць, пов’язаних відношеннями протиставлення – співставлення, включення їх в ряди “по вертикалі” – стовпці. Вони складають парадигми – щільні єдності. Сукупність яких становить систему мови: напр. система словозміни, форми числа. У термінології парадигматика проявляється у термінологічній синонімії та антонімії.

Термінологічна синонімія. Обґрунтованим з позицій мовного розвитку є розуміння синонімічного гнізда як історичного утворення для позначення одного поняття або тотожних понять. Поняття синоніма у термінології відрізняється від синоніма в літературній мові.

По-перше, у літературній мові синоніми – слова, як правило, однієї частини мови; у термінології синоніми – це терміни, що належать до одного і того ж денотата (поняття, з яким співвідноситься даний термін), але відрізняються словотвором, етимологією, ступенем сучасності, особливостями функціонування, а основне – відмінні у понятійному плані. Наприклад: лікарня – шпиталь (заст.), ескулап (заст.), цілитель (книж.), коновал (згруб.); колонка – колона (розм.), стовпець, стовпчик, стовп, шпальта.

По-друге, у термінології синонімами можуть бути терміни різних структурних рівнів та різних знакових виражень: наприклад: вода – Н2О.

Синоніми потрібні мові як засоби точного висловлення думки з усіма її нюансами. Вони роблять мову барвистою і яскравою, допомагають уникнути одноманітності. У термінології синоніми виникають завдяки прагненню знайти такий термін, який найбільше б відповідав позначуваному поняттю.

Сукупність усіх термінів певного змісту прийнято називати синонімічним рядом. Він очолюється домінантою – стилістично нейтральним словом, що найповніше втілює в собі семантику цього ряду. Наприклад: подорож – мандрівка, вояж, путь, похід, поїздка, експедиція, прогулянка.

Уніфікація терміносистем вимагає відбору того терміна, який найкраще відповідає позначуваному поняттю. Це складний процес. Перед вченими довгий час стоїть питання, який термін вибрати: власний (автохтонний, національний) чи запозичений (інтернаціональний)?

Більшість абсолютних (повних) синонімів, що повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням (стилістично, за експресією, частотністю, сполучуваністю), – це пари слів: запозичене + власне. Наприклад: вербальний – словесний, асиміляція – уподібнення, гідротерапія – водолікування. Можливі й обидва автохтонні варіанти: возз’єднання – злука.

Синонімічні ряди із значенням оцінки становлять поняттєві (ідеографічні), поняттєво-стилістичні і поняттєво-пейоративні синоніми. Ідеографічні синоніми різняться відтінками лексичних значень: порівняйте: лікарня, клініка, госпіталь, лазарет, санаторій, курорт; зустріч, переговори, діалог. Поняттєво-стилістичні виражають різноманітні відтінки почуттів (урочистість, фамільярність, зневагу) та відрізняються сферою застосування (стилістично марковані). Наприклад: журналіст – газетяр, газетник; вступ, пролог, преамбула, передмова, передслово, попереднє слово, вступні уваги.

Поняттєво-пейоративні синоніми мають негативне забарвлення. Наприклад: переговори – зборище, торг, зговір, змова.

Ці синонімічні ряди мають дещо розмиті кордони, але їх поняттєво-оцінна синонімічність наявна.

Паралельне вживання власного і запозиченого термінів розглядаємо як вияв взаємодії міжнаціонально-загального і національно-специфічного. Наприклад: антагонізм – суперечність, екземпляр – примірник, інфляція – обезцінення, тираж – наклад, депозити – вклади.

Еквівалентами багатьох інтернаціональних термінів виступають ТС: іпотека – позика під нерухомість, фритредерство – політика вільної (безмитної) торгівлі, криза – економічний спад. У таких випадках інтернаціональний термін характеризується більшою словотворчою гнучкістю, а у зв’язку з цим зростає його уживаність.

Термінологічна антонімія. У кожній термінологічній системі антоніми творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності.

Поняття, як правило, завжди виникають парами. Кожне з понять містить свою протилежність – відмінність всередині одного й того ж явища (властивості, стану, якості).

Антонімія в термінології – особлива характеристика лексичного значення слова, яке реалізується у відношеннях протилежності.

Більшість антонімічних пар мають мотивацію в загальнолексичних антонімах. Наприклад: прибуток – збиток, збагачення – зубожіння, захворювання - одужання, виробництво – споживання.

Словотвірні антоніми бувають 3-х типів:

1. Однокореневі антоніми. Такі антонімічні пори ґрунтуються на корекції префіксів:

• чергування префікса з його відсутністю: гормони – антигормони;

• використання префіксів з полярними значеннями: перенаселення – недонаселення, переросток – недоросток, сурядність - підрядність.

Найпродуктивніший спосіб передачі протилежного поняття є приєднання до терміна стверджувальної семантики заперечної частки не-: рентабельність – нерентабельність, платоспроможність – неплатоспроможність; префіксів а-, де-, анти-, екстра-, інтра-: градація – деградація, частина – античастина.

Значну частину антонімічних пар становлять інтернаціоналізми, які прийшли на україномовний ґрунт готовими дериватами: позитив – негатив, імпорт – експорт.

Для медичної та біологічної термінологій типовим є вираження протилежних понять через префікси, що вказують відповідно на надмірність, перебільшення (гіпер) та недостатність, пониження установленої норми (гіпо). Порівняйте: гіпервітаміноз – гіповітаміноз, гіпердинамія – гіподинамія.

2. Антонімічні пари змішаного зразка. У них антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів при однакових других. Іншомовні усічені основи містять ознаки протилежності при однакових других компонентах. Наприклад: макро-, мікро- містять ознаки протилежності розміру, вираженого другим компонентом – макро-, мікроструктура; макро-, мікросистема; макро-, мікросвіт; моно-, полі- виражають протилежності одиничності – чисельності: моно-, полісемія; моно-, полігамія.

Наявні в українських терміносистемах і відповідні власне українські структури: багато-, однозначність, багато-, низько-, маловрожайність. У наведених прикладах антонімічність одного із компонентів складного терміна спричиняє антонімію всього складного терміну.

3. Антоніми-словосполучення. Як правило, номінації родових термінів-словосполучень виражають єдність протилежних понять, атрибути – протилежні їхні ознаки, тобто значення атрибутів протиставляються за одним із семантичних компонентів: зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, пряма мова – непряма мова.