14.2. Критерії психічного здоров’я

На перший погляд існує досить суттєва і зрозуміла різниця між психічною нормою та психічним відхиленням. Втім при більш глибокому аналізі даної проблеми постає досить багато запитань, що заважають формулюванню однозначної відповіді. Наприклад, люди творчої праці, з одного боку, мають певні проблеми в емоційній сфері, не завжди є адаптованими до повсякденної реальності. З іншого боку, розвиток людства значною мірою зобов’язаний саме цим дивакам.

У психіатрії досить довгий час існувало уявлення, що психічна норма та патологія мають чітко окреслені межі, тобто існують тільки дві альтернативи – людина або психічно здорова або психічно хвора. З ХVІІІ століття таке уявлення починає змінюватися – різка межа між психічною нормою та психічною патологією замінюється поняттям про існування проміжних станів та перехідних форм.

Класифікацію проміжних станів між психічним здоров’ям та психічною хворобою запропонував Б.С. Семичов.

Ідеальна норма. Вона означає відсутність будь-яких хворобливих психічних станів як на момент обстеження, так і в анамнезі конкретної людини.

Середньостатистична норма. Це показник, що характеризує конкретну популяцію, тому може включати різноманітні не дуже виражені відхилення від ідеальної норми. Здоров’я конкретної людини порівнюється зі здоров’ям людей певної соціальної групи.

Конституційна норма – це порівняння здоров’я людини з особливостями психічного стану індивідів, що належать до певного конституційного типу (наприклад, збільшена вага тіла супроводжується гіпертонією, тому незначне збільшення тиску для людини з підвищеною вагою буде розглядатись як варіант норми, у той час як такий самий тиск для людини з пониженою вагою – як суттєвий розлад).

Акцентуація характеру – це крайня межа рис нормального характеру. Акцентуйована людина, відрізняючись значним розвитком деяких рис, має дещо знижену адаптацію у конкретних ситуаціях (наприклад, стресовим фактором для людини з лабільною акцентуацією можуть стати самотність, відсутність теплих стосунків).

Передпатологія або підвищений ризик виникнення психічних порушень. Характерним у даному випадку є, з одного боку, наявність стресогенних факторів, з іншого, -

досить нормальне функціонування людини. Втім організм та психіка функціонують на рівні підвищеного ризику, використовуючи резервні сили.

Передхвороба або стан дисфункції. Стан дисфункції утворює низка різних за якістю порушень, одні з яких більше наближені до норми (астенічний стан), інші – до хвороби (психотичні прояви). Окремі прояви хворобливих станів ще не свідчать про наявність психічного захворювання. Одиничні випадки галюцинацій ще не свідчать про психічну хворобу. Істерична реакція може статись у будь - якої людини у стресовій ситуації, але це не свідчить про наявність психічного захворювання.

В.В. Корольов розділив психопатологічні та невротичні порушення психіки та поведінки на патологічні та непатологічні. Маючи однакові зовнішні прояви, ці порушення принципово відрізняються. За механізмами виникнення патологічні порушення базуються на фізичних та біохімічних змінах у діяльності нервової системи. Непатологічні порушення – це результат засвоєння індивідом поглядів, форм поведінки, що не є характерними для даного суспільства. Динаміка патологічних порушень виявляється у формуванні певних клінічних синдромів. При непатологічних порушеннях можна зафіксувати тільки збільшення порушення моральних норм.

Г.К. Ушаков перехідними станами між психічною нормою та патологією називав аномальні реакції, аномальні стани та аномальний розвиток. Аномальні реакції – це неадекватне реагування у ситуації стресу (суїциди, істеричні стани, немотивована агресія). Аномальні стани – це неадекватне функціонування психіки та організму у ситуації психотравми. При цьому не відбувається патологічних змін психіки і при певних умовах (зникнення неналежної ситуації або зміна ставлення до неї) психічний стан людини переходить у режим нормального функціонування. Аномальний розвиток – це формування стійких поведінкових та психічних реакцій, що починають виявлятися не тільки у ситуації їх формування, але у більш широкому контексті життя даної людини.

Виходячи з наведених прикладів класифікації станів, що знаходяться між психічною хворобою та психічним здоров’ям, зрозуміло, що чітко визначити психічне здоров’я та психічну хворобу досить важко.

На оцінку психічних станів як хворобливих або здорових також впливає культурний контекст, в яких вони виникають. Взаємозв’язок культури та психопатології розглядається з позицій двох основних напрямків. Etic-підхід представляє універсалістський погляд, підкреслюючи, що однакові психопатологічні відхилення мають місце у всіх культурах. Культура може вплинути тільки на зміст симптому, але не наявність симптому як такого. Як приклад можна навести дослідження особливостей психічних захворювань, що проводилися Всесвітньою організацією охорони Здоров’я. Зокрема, вивчення шизофренії у дев’яти країнах показало існування однакових симптомів даного захворювання у представників різних культур. Аналогічні результати були одержані щодо депресії – люди різних країн у стані депресії відчували засмучення, нездатність відчувати радість, думки про недоцільність життя. З іншого боку, універсальні симптоми захворювання не виключали певної різниці у перебігу хвороби. Зокрема, було виявлено, що у країнах, що розвиваються, шизофренія має більш легкі форми порівняно з розвиненими країнами.

Уявлення про значний вплив культури на формування та перебіг психічних захворювань розвивається у межах Emic-підходу. Цей напрямок орієнтується на культурну унікальність. Відхилення поведінки від норми аналізується у межах культурного контексту, відхилення, що існують в одній культурі, можуть не зустрічатися в іншій або розумітись у межах нормальної поведінки. У спеціальній літературі описані деякі психопатологічні стани, що зустрічаються тільки в окремих культурах.

Амок означає неконтрольовану агресію, при якій є бажання вбити іншу людину. Амок зустрічається у Малайзії, Індонезії, Таїланді.

Виснаження мозку включає проблеми з академічною успішністю, головний біль, втому очей та труднощі зосередження. Зустрічається у західноафриканських студентів, практично є невідомим в інших культурних середовищах.

Піблоктог – неконтрольоване бажання покинути приміщення, зірвати з себе одяг та знаходитися на арктичному морозі. Це явище зафіксоване у Гренландії, на Алясці, в арктичних районах Канади.

Сусто – неспання, апатія, депресія, тривога, страх. Зустрічається серед людей, що населяють високогір’я Анд.

Вітіко - передбачає огиду до звичайної їжі, депресію, неспокій, часто закінчується вбивством та канібалізмом. Зустрічається серед канадських індійців.

Таким чином, дослідники, які займаються проблемами психічного здоров’я, намагаються прийти до консенсусу у його визначенні. З одного боку, існує факт людської різноманітності, з іншого – особливості людського співіснування потребують встановлення певних норм та правил, наприклад, для того, щоб забезпечити соціальну стабільність та вберегти оточуючих від неконтрольованої поведінки психопатів. Сьогодні психіатри як загальні ознаки психічного захворювання виділяють надмірну відстороненість від соціуму, прояви насильства щодо оточуючих, галюцинації та марення.

Концепція договору є ще одним уявленням про норму та патологію. Сутність цієї концепції полягає у тому, що професіонали у сфері психічного здоров’я встановлюють критерії психічної норми та психічної патології, з якими погоджується як наукова спільнота, так і суспільство у цілому. Зрозуміло, що такі критерії можуть певним чином змінюватись залежно від норм та цінностей, що існують на даному етапі розвитку суспільства або від стану розвитку психіатрії та психології у конкретній країні. Наприклад, досить довгий час самогубство пов’язувалося з важкими психічними порушеннями, сьогодні воно вважається реакцією на стресову ситуацію. Зверніть увагу на фільми 30 - 50 років, в яких одним із важливих атрибутів головного герою було куріння – це вважалося позитивною рисою. Сьогодні куріння оцінюється негативно.

Ще один факт, за допомогою якого можна проілюструвати вплив рівня розвитку психіатричної науки на оцінку певних симптомів. На початку двадцятого століття американський невропатолог Д. Бірд ввів поняття неврастенії (стан фізичної та психічної втоми). Його дуже широко використовували, оцінюючи психічний стан людини. У середині ХХ століття у США був випущений новий довідник із діагностики психічних захворювань, в якому поняття неврастенії було відсутнім. Відповідні симптоми були віднесені до депресії або тривожного стану. Так неврастенія «зникла» у Сполучених Штатах. З іншого боку, у Радянському Союзі, Китаї діагноз неврастенії ставився досить часто, були написані численні керівництва, захищені дисертації щодо діагностики та лікування подібних психічних розладів.