Типи політичних режимів країн

1.Теоретичні засади демократії .

1.1. Античне й сучасне розуміння демократії та історична еволюція уявлень про демократію.

1.2. Сучасні концепції демократії.

1.3. Демократія як політичний режим та його головні ознаки.

2. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття.

2.1. Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму у ХХ столітті.

2.2. Основні ознаки тоталітарного режиму.

3. Сутність, особливості авторитаризму та різноманітність його форм.

4. Трансформація політичних режимів.

Реферати :

1. Особливості становлення та розвитку демократії в Україні.

2. Голодомор 1932 - 1933 рр. в Україні – акт геноциду українського народу.

3. Голокост як породження тоталітарного нацистського режиму.

4. Апартеїд у ПАР.

5. Демократія в античному суспільстві.

6. Неофашизм.

Методичні рекомендації

Вивчення теми доцільно розпочати із з"ясування поняття "політичний режим", визначити його сутність та структуру. Необхідно розмежувати категорії "форма державного правління" та "політичний режим". Потрібно підкреслити, що політичний режим розглядається як спосіб функціонування державної влади, певної системи методів і прийомів її здійснення, що характеризується ставленням органів державної влади до правових підстав своєї діяльності, принципами їх взаємовідносин з громадянським суспільством, правовим статусом особистості, можливостями для реалізаціїї людських прав і політичних свобод у суспільстві.

Для глибшого дослідження сутності політичного режиму, варто зосередити увагу на розгляді різноманітних підходів щодо їх типології. Переконливою й обгрунтованою є концепція П.Уошбурна, в якій, в основу типології політичних режимів покладений їх поділ на демократичні і недемократичні .

Вивчаючи питання 1.1, слід з"ясувати, що розуміється під демократією, які її витоки, історичні форми. Варто звернути увагу на багатозначність поняття демократії як способу ведення суспільних справ і суспільного ідеалу, що базується на таких цінностях, як свобода, рівність, справедливість тощо. Слід наголосити, шо демократія, разом з тим, може виступати як певний тип громадського руху чи форма організації, асоціації, що базується на засадах рівності членів, прийнятті рішень більшістю та виборності керівних органів. І нарешті, демократія розглядається як певний спосіб організації і функціонування державно-владної сфери .

Порушуючи проблему історичної еволюції уявлень про демократію, варто детально розглянути характеристику античної демократії, розкрити сутність прямої демократії, проаналізувати її основні риси. Необхідно виділити головні відмінності між античною і сучасною демократією, вказати на наслідки (за Р. Далем) розширення масштабів демократії в сучасних умовах .

Сучасні концепції демократії (питання 1.2), так чи інакше, сприймаються як основи теоретичного розуміня демократії як народовладдя. Але існують різні підходи в тлумаченні ступеня участі широких мас в управлінні державою. Відповідно, сформувались різні концепції демократії – партисипаторна, елітарна та плюралістична. Розкриваючи сутність концепції, необхідно відзначити сильні і слабкі риси кожної з них. Значну увагу варто приділити теорії поліархії, запропонованої Р. Далем, яка є різновидом плюралістичної демократії .

Висвітлюючи питання 1.3 і, розглядаючи демократію як політичний режим, важливо наголосити на основних ознаках демократичного режиму: визнання суверенності народу, як єдиного джерела влади; в демократичних суспільствах влада народжується тільки з виборів; вибори мають бути загальними, регулярними чесними і конкурентними; конкуренція політичних сил не лише при здобутті, а й під час здійснення влади, легалізація політичної опозиції; висловлене через вибори волевиявлення більшості, поєднане з гарантіями прав меншин; правова захищеність особи, гарантії прав і свободи людини. Варто також наголосити, що важливими ознаками демократії є широке громадянство, політична і правова рівність, гарантія особистих прав і свобод, правова захищеність особи та меншин; забезпечення представництва інтересів усіх соціальних груп; легальність організованої опозиції; поділ влад.

При вивченні другого питання семінарського заняття, необхідно наголосити, що тоталітаризм є деспотичним режимом ХХ століття. Варто зазначити, що це і політичний режим і певна суспільна система, які визначаються насильницьким, політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем; тотальним контролем над суспільством; нічим не обмеженим втручанням у всі сфери життя громадян. А ці риси, особливо наявність масової тоталітарної партії, могли сформуватись лише у ХХ столітті.

Вивчення питання 2.1. вимагає аналізу двох різновидів тоталітаризму: праворадикального фашизму (нацизму), що був диктатурою ультраправих сил і лівоекстремістського сталінізму – диктатури ультралівих сил. Значну увагу необхідно приділити злочинним виявам тоталітарних режимів: голодомору в Україні 1932-1933 рр., як акту геноциду українського народу та Голокосту, як політики послідовного і тотального винищення європейського єврейства. При висвітленні питання 2.2 необхідно чітко сформулювати основні ознаки тоталітарного режиму .

Аналіз авторитарного режиму, як недемократичного способу правління, передбачає визначення його сутності, встановлення відмінності від тоталітаризму. Доцільно окремо зупинитись на особливостях функціонування його різновидів: абсолютних монархій, військово-бюрократичних диктатур, персональних тираній, теократичних і неототалітарних режимів.

Під час розгляду останнього питання необхідно сформувати уявлення про перехід як нереволюційний спосіб інституційної трансформації та виділити основні його стадії й способи. Окремо варто зупинитися на чинниках, які впливають на процес переходу до демократії та особливостях трансформації посткомуністичних суспільств.

Література:

Будз М.Д., Постоловський М.Р., Троян С.С. Короткий довідник з комплексного країнознавства (методика країнознавчих досліджень, основні поняття та визначення, критерії, персоналії). – К.: КІСУ, 2000. – 120 с.

Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч.посіб. – К.: Знання, 2008. – 415 с.

І.Дахно І.І. Країни світу: Енциклоп. дов. — К.: Мапа, 2004. — 606 с

Дейнека А.Г. Страноведение: Общая часть: Учебник. – Х.: Бизнес-Информ, 2000. – 252

Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — Л.: Ліга-прес, 2005. — 819 с

Ігнетьєв П.М. Країнознавство. Країни Азії: Навч. посіб. – Чернівці: Книги ХХІ, 2004. – 384 с.

Країнознавство [текст]: навчальний посібник: У 4 ч. / укл. Н.П.Аніпко. – Чернівці: ЧНУ, 2009. – Ч.1. – 48 с.

Країнознавство [текст]: навчальний посібник: У 4 ч. / укл. Н.П.Аніпко. – Чернівці: ЧНУ, 20010. – Ч.2. – 76 с.

Масляк П.О. Країнознавство. Підручник. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання, 2008. - 292 с. (Вища освіта XXI століття).

Мироненко Н.С. Страновединие: Теория и методы. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 268 с.

Політологія: навчальний посібник / За ред.. М.П.Гетьманчука. – Львів, 2010. – 232 с.

Політологія: навч.посіб. / М.П.Гетьманчук, В.К.Грищук, Я.Б.Турчин та ін.. – К.: Знання, 2011. – 415 с.

Стасюк І.М. Конспект лекцій з дисципліни «Країнознавство» для студентів напряму «Міжнародні відносини». – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2005. – 122 с.

Страноведение: Учебн. пособие / П.И.Рогач и др. – Минск: БГЭУ, 2003. – 284 с.

Теоретичні основи країнознавства: підручник / Н.В.Антонюк, М.П.Мальська, Ю.С.Занько, Н.М.Ганич. – К.: Знання, 2011. – 326 с.

Трохимчук С.В., Федунь О.В. Політична географія світу: Навч. посіб. – 2 –ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 422 с.

Юрківський В.М. Країни світу. — К.: Либідь, 2001. —366 с.

ЯценкоБ.Л. Політична географія. — К.: НАНУ, 2005.— 132 с.