Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність

§ 1. Поняття і обчислення строків

У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важ­ливу роль. Часові зв'язки відображаються не тільки конкретними да­тами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями як «давність», «сво­єчасно», «негайно», «строк», що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм. Якщо у ЦК УРСР близько 200 статей міс­тили у собі часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Наприклад, він містить низку часових норм, що визначають момент укладення договору. Так, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації визнається укладеним з моменту його нота­ріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту дер­жавної реєстрації (ст. 640 ЦК).

Це обумовлено не тільки збільшенням обсягу кодифікованих актів цивільного законодавства, а й тим, що в сучасних умовах інформа­ційного суспільства більшість відносин можуть бути піддані ефек­тивному правовому регулюванню, в тому числі й нормами цивільно­го права, лише шляхом встановлення часових рамок їх дії (виник­нення, зміни чи припинення відповідних прав і обов'язків). Серед ча­сових категорій в цивільному праві провідне місце посідають строки та терміни.

Строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов 'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний мо­менту часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юри­дичне значення. Термін визначається календарною датою або вказів­кою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну строку властива тривалість; по-друге, строки міс­тять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто, будь-який строк повинен бути довшим ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, роз­межування строків та термінів може бути проведене за такими напря­мами: по довжині, юридичному значенню тривалості, можливості вимірювання (строк - це відстань від початкового та кінцевого мо­ментів). Невипадково, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'я­зано його початок (ст. 253 ЦК).

Проблема визначення місця строків в системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настан­ня або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідо­мості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій, Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки - особлива група абсолютних юридичних подій, які не обу­мовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей.

Втім, зважаючи на те, що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у договорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки у системі юридичних фактів цивільного права посідають са­мостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними.

Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв'язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (на­стання) чи закінчення.

Як слушно зазначає з цього приводу В.В. Луць, цивільно-правові строки є темпоральною формою руху цивільних правовідносин, фор­мами існування суб'єктивних прав і обов'язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостій­ного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпоральною формою існування обставин реальної дійсності.

Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання по­дії, з якою пов'язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповід­ний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями -у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями -у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним ро­бочий день.

Іноді важливе значення має питання: в який момент останнього дня припиняється перебіг строку? Як вже було зазначено, за загаль­ним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в орга­нізації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчуєть­ся в той час, коли в організації припиняються за встановленими пра вилами відповідні операції. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.