
- •України Підручник
- •Глава 1. Цивільне право -галузь приватного права
- •1. Поняття цивільного права як приватного права
- •§ 2. Предмет та метод цивільиого права
- •§ 3. Функції цнвільного права
- •§ 4. Принципи цивільиого права
- •§ 1. Поняття та внди актів
- •§ 2. Дія актів цивільного законодавства
- •§ 3. Застосування актів цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •§ 2. Романо-германська цивільно-правова система
- •§ 3. Англо-американська цивільно-правова система
- •Глава 4. Наука цивільного права
- •§ 2. Харківська цивілістячна школа
- •§ 3. Цивільне право як навчальна дисципліна
- •§ 1. Поняття цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільних правовідносин
- •3. Види цивільних правовідносин
- •§ 4. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття фізичної особи як людини
- •§ 2. Цивільна правоздатність фізичної особи
- •§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи
- •§ 4. Опіка та піклування
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 7 Фізична особа — підприємець
- •§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 3. Класифікація юридичних осіб
- •§ 4. Створення юридичної особи
- •§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
- •§ 7. Органи юридичної особи
- •§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб
- •§ 9. Філії та представництва юридичної особи
- •§ 10. Припинення юридичної особи
- •Глава 8. Держава україна, автономна республіка крим,
- •Глава 9. Об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 4. Цінні папери
- •§ 6. Нематеріальні блага як об'єкти цивільного права
- •§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи як об'єкти цивільного права
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав
- •§ 2. Окремі види особистих немайнових прав
- •§ 4. Способи захисту особистих немайяових прав
- •Глава 11.Правочини
- •§ 1. Загальні положення про правочини
- •§ 3. Правові наслідки недійсності правочину (окремих його частин)
- •Глава 12. Представництво 1 довіреність
- •1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Комерційне представництво
- •§ 5. Представництво без повноваженьабо з їх перевищенням
- •Глава 13. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків
- •§ 2. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 3. Юрисдикційні форми захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 4. Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види та форми цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності
- •§ 4 Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність
- •§ 1. Поняття і обчислення строків
- •§ 2. Види цивільно-правових строків
- •§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності
- •§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності
- •§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •§ 1. Власність і право власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні
- •§ 3. Суб'єкти права власності
- •§ 4. Об'єкти права власності
- •§ 5. Зміст права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •1. Поняття і види підстав набуття права власності
- •§ 2. Первісні та похідні, загальні та спеціальні підстави набуття права власності
- •§ 3. Момент набуття права власності
- •§ 4. Підстави припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності
- •§ 1. Загальна характеристика та види права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Право спільної сумісної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •§ 1. Загальні положення про захист права власності
- •§ 2. Окремі види позовів про захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •§ 3. Право обмеженого користування чужим майном
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельної ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •Глава 21. Загальні положення про спадкування
- •§ 1. Поняття та значення спадкування
- •§ 2. Основні поняття спадкового права
- •§ 3. Відкриття спадщини
- •§ 4. Спадковий договір
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •§ 1. Поняття заповіту
- •§ 2. Зміст заповіту
- •§ 3. Форма заповіту
- •§ 4. Особливості заповідальних розпоряджень заповідача
- •§ 5. Право на обов'язкову частку у спадщині
- •§ 8. Позбавлення спадщини
- •§ 7. Недійсність заповіту
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •§ 1. Поняття спадкування за законом
- •§ 2. Коло спадкоємців за законом
- •§ 3. Спадкування за правом представлення
- •§ 4. Розподіл спадщини між спадкоємцями
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Спадкова трансмісія
- •§ 3. Відмова від спадщини
- •§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця
- •§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •§ 1. Поняття права інтелектуальної власності та його джерела
- •§ 2. Загальні положення права інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •§ 1. Поняття авторського права
- •§ 2. Об'єкти та суб'єкти авторського права
- •§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора
- •§ 4. Строк чинності авторського права
- •§ 5. Суміжні права
- •§ 6. Захист авторських і суміжних прав
- •§ 7. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав
- •Глава 27. Патентне право
- •§ 1. Поняття патентного права.
- •§ 2. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 3. Охоронні документи на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 4. Права та обов'язки, що випливають з патенту. Обмеження прав патентовласника
- •§ 5. Припинення дії патенту і визнання його недійсним
- •§ 6. Патентування винаходу, корисної моделі та промислового зразка в іноземних державах
- •Глава 28. Правові засоби
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
- •1. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення
- •§ 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
Кожна юридична особа індивідуальна, тому повинна мати своє місцезнаходження та найменування, що дасть можливість відокремити її від усіх інших організацій.
Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Вказівка в установчому документі місцезнаходження зобов'язує юридичну особу (її органи) діяти в його межах. Для діяльності у інших місцях юридична особа може відкривати філії або представництва.
Оскільки юридична особа є суб'єктом цивільного обороту, то для того, щоб виступати у ньому від свого імені серед усіх інших суб'єктів, вона повинна мати певну назву - найменування. При цьому ЦК розрізняє поняття «найменування юридичної особи» і «комерційне (фірмове) найменування». Найменування повинна мати будь-яка юридична особа, воно вказується в її установчих документах і містить вказівку на організаційно-правову форму. Наприклад, наймену-вання повного і командитного товариств мають містити, крім слів «повне товариство», «командитне товариство», також й імена (найменування) або всіх учасників, чи ім'я (найменування) одного або декількох учасників з доданням слів «і компанія» (ч. 4 ст. 119; ч. 2 ст. 133 ЦК). Причому, якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, останній стає повним учасником товариства. Що ж стосується товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, то вони повинні містити найменування з обов'язковою вказівкою також і назви, наприклад, певна оригінальна назва, власне ім'я, географічна назва тощо (ч. З ст. 140; ч. 3. ст. 151; ч. З ст. 152; ч. З ст. 163 ЦК).
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.
Найменування юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру і зобов'язує останню діяти у цивільному обороті тільки під ним, а інші юридичні особи не мають права використовувати це найменування.
Юридична особа може мати, крім повного найменування, також і скорочене.
Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (далі - фірмове найменування), яке може бути зареєстровано у порядку, передбаченому законом. Фірмове найменування повинно: а) правдиво відбивати правовий статус юридичної особи і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту (принцип дійсності); б) мати розрізняльні ознаки, які не припускали б можливості сплутати одне підприємницьке товариство з іншим (принцип виключності); в) може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом (принцип публічності).
У сучасних умовах фірмове найменування виконує декілька функцій: а) індивідуалізує певну юридичну особу як виробника продукції (робіт, послуг); б) виконує рекламну функцію; в) захищає володільця фірми, який повинен вказувати його на бланках, вивісках тощо.
Виходячи з того, що юридична особа, яка має фірмове найменування, може бути учасницею багатьох правовідносин - адміністративних, трудових, процесуальних тощо, то і у них їй належить виступати під фірмовим найменуванням.
Юридична особа - це правова форма, у якій існує реальна організація - суб'єкт права, що потребує індивідуалізації з самого початку свого існування. Тому саме з отриманням прав юридичної особи у неї виникають особисті немайнові права, з урахуванням також права на найменування, що й забезпечуватиме її соціальне буття. Тому доціль-яо було б поповнити перелік особистих немайнових прав юридичної особи (а до них ЦК відносить право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, інформацію тощо) також правом на найменування (стосовно підприємницьких товариств правом на фірмове найменування).
Юридична охорона фірмового найменування має здійснюватися автоматично з моменту реєстрації юридичної особи. Це відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою «фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації і незалежно від того, чи воно частиною товарного знака»1. Між тим в Україні не існує мехашізму перевірки фірмового найменування на новизну, а тому ймовірність однакових назв дуже велика, що породжує плутанину в ідентиїфікації виробника. Тому доцільним було б введення реєстру фірмових найменувань, який став би першим ланцюжком у механізмі правової охорони їх володільців. Засновники (засновник) підприємницького товариства стали б користувачами даних цього реєстру і подавали разом з установчими документами державному реєстратору довідку про відсутність аналогічного фірмового найменування, що гаран-тувало б додержання принципу виключності фірми.
Чинне законодавство не передбачає підстав припинення дії права на фірмове найменування, хоча, виходячи із сутності останнього,слід прийти до висновку, що воно припиняється з ліквідацією юридичної особи. Що ж до додаткових підстав припинення права на фірмове найменування, то, на нашу думку, їх потрібно поділити на декілька видів. Це може бути здійснено: а) з волі самого володільця фірмового найменування, коли він відмовляється від нього і замінює останній на нове; б) коли необхідність кардинальної зміни фірмового найменування пов'язана з припиненням юридичної особи у формі правонаступництва; в) коли є рішення суду про необхідність зміни фірмового найменування з причини невідповідності його вимогам законодавства.
І у інших країнах найменування юридичної особи має велике значення. Наприклад, згідно із Законом про компанії (Англія), який одночасно регулює питання створення і діяльності приватних та публічних компаній, у найменуванні обов'язково наприкінці робиться вказівка на вид компанії (приватна або публічна). Причому існує правило, відповідно до якого для виключення дублювання необхідно до моменту вибору найменування вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається у Реєстратора компаній (так зване Реєстраційне бюро компаній). Якщо назва не відповідатиме державним стандартам, вона буде відхилена.
У цивільному обороті потребують індивідуалізації не тільки самі юридичні особи, а й однорідні товари (продукція), послуги, робота, які вони випускають, надають, виконують. З цією метою використовують: торговельні марки, позначення товару (послуги) географічним зазначенням тощо.
Торговельна марка - це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які
вробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, шифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
До того ж властивості окремих товарів значною мірою можуть визначатися природними умовами тієї місцевості, де їх виробляють (наприклад, мінеральна вода «Миргородська», «Трускавецька»), Під географічним позначенням розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно чи головним чином зумовлюються характерними для даного географічного об'єкта природними чи іншими чинниками або поєднанням природних умов і цих чинників. Юридичні особи, що виробляють такі (товари, можуть зареєструвати право на географічне зазначення для позначення товару.
§ Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи
Якщо до встановлення ринкових відносин цивільна правоздатність (далі - правоздатність) юридичної особи була спеціальною (обмеженою), то сьогодні спеціальну правоздатність мають, за загальним правилом, юридичні особи публічного права.
Юридична особа приватного права відповідно до ст. 91 ЦК здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, тобто вона здатна мати загальну (універсальну) правоздатність.
Виходячи з того, що саме від якості соціального середовища залежить побудова правового регулювання, дієвість систем регулювання, цо використовуються у ході юридичного впливу, ЦК сприйняв тенденцію до розширення обсягу правоздатності юридичної особи, враховуючи те, що в ринкових умовах застосування принципу спеціальної правоздатності не відповідає умовам підприємницької діяльності. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її
зорення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного регру запису про її припинення.
Але чи свідчить це про те, що всі без винятку юридичні особи при-«тного права повинні мати загальну (універсальну) правоздатність? Вважаємо, що ні, оскільки, по-перше, існують підприємницькі това-Ьиства, які займаються виключними видами підприємницької діяль-насті (наприклад, страховок», банківською, туристичною1) і не можуть займатися ніякими іншими видами діяльності, тобто правоздатність у них залишається спеціальною.
По-друге, непідприємницькі організації, включаючи непідприєм-ницькі товариства і установи, створюються для досягнення певної мети, а значить надання їм загальної (універсальної) правоздатності не узгоджується з, цільовим характером їх діяльності. Зокрема, релігійні організації мають спеціальну правоздатність, пов'язану з метою їх діяльності, тобто із задоволенням релігійних та інших, пов'язаних з ними, потреб. Виходячи з цього, вказані юридичні особи повинні мати спеціальну (цільову) правоздатність.
Надання підприємницьким товариствам та установам можливості здійснення підприємницької діяльності зовсім не означає, що таким чином їх правоздатність повинна бути загальною (універсальною), бо не всі з них взагалі зможуть займатися підприємницькою діяльністю, а, якщо це й відбудеться, то зазначена діяльність повинна, перш за все, узгоджуватися (підпорядкуватися) меті створення організації: прибуток від підприємницької діяльності повинен спрямовуватися тільки на розвиток і функціонування цієї організації і не може бути розподіленим між її засновниками. До речі, це відповідає також тенденції розвитку законодавства інших країн. Зокрема, щодо благодійних організацій законодавство більшості країн закріплює декілька правил стосовно здійснення підприємницької діяльності. По-перше, зайняття нею можливо тільки тоді, коли вона не відволікає від основної мети і є прямим наслідком благодійної діяльності. По-друге, вона повинна провадитися окремою структурою, яка перебуває у власно-«сті благодійної організації. По-третє, відносини між благодійною організацією і структурним підрозділом визначаються дуже повно й ім-перативно. Вважаємо, що при здійсненні підприємницької діяльності такими організаціями виникає немов би «змішана» правоздатність, яка не тотожна спеціальній, оскільки юридична особа набуває додаткові спеціальні права та обов'язки, але її не можна характеризувати і як загальну, бо вона обмежена певними рамками.
Слід виходити з того, що термін «правоздатність» юридичної особи підлягає поширеному тлумаченню, оскільки у його зміст входять також всі елементи дієздатності2. Юридична особа стає правосуб'єк їною з моменту створення, тобто у момент реєстрації стає не тільки правоздатною, а й дієздатною і має можливість набувати цивіль