
- •України Підручник
- •Глава 1. Цивільне право -галузь приватного права
- •1. Поняття цивільного права як приватного права
- •§ 2. Предмет та метод цивільиого права
- •§ 3. Функції цнвільного права
- •§ 4. Принципи цивільиого права
- •§ 1. Поняття та внди актів
- •§ 2. Дія актів цивільного законодавства
- •§ 3. Застосування актів цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •§ 2. Романо-германська цивільно-правова система
- •§ 3. Англо-американська цивільно-правова система
- •Глава 4. Наука цивільного права
- •§ 2. Харківська цивілістячна школа
- •§ 3. Цивільне право як навчальна дисципліна
- •§ 1. Поняття цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільних правовідносин
- •3. Види цивільних правовідносин
- •§ 4. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття фізичної особи як людини
- •§ 2. Цивільна правоздатність фізичної особи
- •§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи
- •§ 4. Опіка та піклування
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 7 Фізична особа — підприємець
- •§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 3. Класифікація юридичних осіб
- •§ 4. Створення юридичної особи
- •§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
- •§ 7. Органи юридичної особи
- •§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб
- •§ 9. Філії та представництва юридичної особи
- •§ 10. Припинення юридичної особи
- •Глава 8. Держава україна, автономна республіка крим,
- •Глава 9. Об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 4. Цінні папери
- •§ 6. Нематеріальні блага як об'єкти цивільного права
- •§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи як об'єкти цивільного права
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав
- •§ 2. Окремі види особистих немайнових прав
- •§ 4. Способи захисту особистих немайяових прав
- •Глава 11.Правочини
- •§ 1. Загальні положення про правочини
- •§ 3. Правові наслідки недійсності правочину (окремих його частин)
- •Глава 12. Представництво 1 довіреність
- •1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Комерційне представництво
- •§ 5. Представництво без повноваженьабо з їх перевищенням
- •Глава 13. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків
- •§ 2. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 3. Юрисдикційні форми захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 4. Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види та форми цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності
- •§ 4 Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність
- •§ 1. Поняття і обчислення строків
- •§ 2. Види цивільно-правових строків
- •§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності
- •§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності
- •§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •§ 1. Власність і право власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні
- •§ 3. Суб'єкти права власності
- •§ 4. Об'єкти права власності
- •§ 5. Зміст права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •1. Поняття і види підстав набуття права власності
- •§ 2. Первісні та похідні, загальні та спеціальні підстави набуття права власності
- •§ 3. Момент набуття права власності
- •§ 4. Підстави припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності
- •§ 1. Загальна характеристика та види права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Право спільної сумісної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •§ 1. Загальні положення про захист права власності
- •§ 2. Окремі види позовів про захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •§ 3. Право обмеженого користування чужим майном
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельної ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •Глава 21. Загальні положення про спадкування
- •§ 1. Поняття та значення спадкування
- •§ 2. Основні поняття спадкового права
- •§ 3. Відкриття спадщини
- •§ 4. Спадковий договір
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •§ 1. Поняття заповіту
- •§ 2. Зміст заповіту
- •§ 3. Форма заповіту
- •§ 4. Особливості заповідальних розпоряджень заповідача
- •§ 5. Право на обов'язкову частку у спадщині
- •§ 8. Позбавлення спадщини
- •§ 7. Недійсність заповіту
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •§ 1. Поняття спадкування за законом
- •§ 2. Коло спадкоємців за законом
- •§ 3. Спадкування за правом представлення
- •§ 4. Розподіл спадщини між спадкоємцями
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Спадкова трансмісія
- •§ 3. Відмова від спадщини
- •§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця
- •§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •§ 1. Поняття права інтелектуальної власності та його джерела
- •§ 2. Загальні положення права інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •§ 1. Поняття авторського права
- •§ 2. Об'єкти та суб'єкти авторського права
- •§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора
- •§ 4. Строк чинності авторського права
- •§ 5. Суміжні права
- •§ 6. Захист авторських і суміжних прав
- •§ 7. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав
- •Глава 27. Патентне право
- •§ 1. Поняття патентного права.
- •§ 2. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 3. Охоронні документи на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 4. Права та обов'язки, що випливають з патенту. Обмеження прав патентовласника
- •§ 5. Припинення дії патенту і визнання його недійсним
- •§ 6. Патентування винаходу, корисної моделі та промислового зразка в іноземних державах
- •Глава 28. Правові засоби
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
- •1. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення
- •§ 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
§ 3. Класифікація юридичних осіб
Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій-юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища. Юридичні особи різняться за кількома видами. Залежно від порядку їх створення на: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів (ч. 2 ст. 81 ЦК); юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента1, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, установи, які створюються і фінансуються державою, АРК, територіальними громадами (органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліотека тощо)2. Між тим цей поділ в жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширю- ються положення Кодексу, тобто вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права у цивільних відносинах, якщо інше не встановлено законом.
Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку. Дане питання докладніше буде розглянуто у § 4 цієї глави.
Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на:
юридичні особи, установчий документ яких - статут; ф юридичні особи, установчим документом котрих є засновницький договір;
юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт; юридичні особи, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум).
ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, иключаючи підприємницькі і непідприємницькі, є затверджений «часниками статут або засновницький договір, укладений учасниками, якщо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для та-к нх підприємницьких товариств, як: товариства з обмеженою відпо-нідальністю, акціонерні товариства, виробничі кооперативи; а також шя непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій, установчим документом є статут; а для повного, командитно-І о товариства і товариства з додатковою відповідальністю — заснов-иицький договір. Якщо командитне товариство створюється одним мовним учасником, то установчим документом є одноособова заява І меморандум), яка містить такі ж відомості, що і засновницький договір. Між тим, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, то засновницький договір переоформлюється у одноособову заяву, підписану повним учасником.
Для установ установчим документом є установчий акт, який може гіути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встанов-Ішо, що установчий акт може міститися, навіть, і у заповіті (ч. З І 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасованій засновником (засновниками).
За метою діяльності:
ф на підприємницькі та непідприємницькі товариства. Як вже вказуяялось, підприємницькі товариства переслідують основну метуІержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються піни за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайо-их внесків членів (виробничі кооперативи) та доходів, отриманих Іроцесі підприємницької діяльності, а також інших джерел. Непід- приємницькі товариства не мають за основну мету одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших потреб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створюються дані юридичні особи) або своїх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінансується за рахунок майна, переданого засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон відносить благодійні і недержавні пенсійні фонди1, благодійні і релігійні організації, творчі спілки, політичні партії тощо.
Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна:юридичні особи, щодо яких їх учасники мають корпоративні права — господарські товариства2, кооперативи; юридичні особи, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права -творчі спілки, релігійні та благодійні організації; юридичні особи, на майно яких засновники мають інші речові права-державні акціонерні товариства.
За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на: юридичних осіб - власників майна (всі приватні юридичні особи), юридичних осіб - не власників майна, які, між тим, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства). Не власники майна — це юридичні особи публічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний характер, бо вони не є суб'єктами права власності, а тому не стають власниками майна, що їм передаегься засновниками3. Запровадження конструкції юридичної особи публічного права — не власника обумовлюється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у зв'язку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення потреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява у ЦК ст. 329, відповідно до якої передбачається, що юридична особа публічного права набуває право власно- сті на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом, оскільки це входить у протиріччя з ч. З ст. 81 ЦК, котрою передбачено: ЦК встановлює порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус тощо лише юридичних осіб приватного права (ч. З ст. 81).
Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на: юридичні особи, засновниками яких може бути тільки держава, ЛРК, територіальні громади у особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство); юридичні особи, засновниками котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організації, об'єднання фізичних осіб, творчі спілки); юридичні особи, засновниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди); юридичні особи, засновниками котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юридичні (господарські товариства).
За кількісним складом засновників окремих організаційно-правових форм юридичні особи поділяються на: юридичні особи, що створюються декількома особами (господарські товариства), і юридичні особи, які створюються однією особою1, (товариства однієї особи - акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю). Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприк-Іад, у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законодавець передбачив прямий порядок виникнення акціонерного товариства однієї особи. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. Але акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке , товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК). •• Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути заснова-* 10 однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного товариства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до яко-о товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним /часником інше господарське товариство, учасником котрого є одна юоба. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 ЦК). Товариство з додатковою відпо-ідальністю теж може бути створено однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК).
Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати за волею одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже у процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, що засновано на об'єднанні капіталів декількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого залишиться тільки одна особа.
У зв'язку з появою товариств однієї особи постає питання: чи зберігаються стосовно цієї форми ознаки та функції, притаманні взагалі юридичній особі? Чи може йтися про те, що у цього товариства існує якась інша воля, ніж у засновника? У діючих господарських товариствах складається виважена система органів (загальні збори, виконавчий орган, ревізійна комісія), які знаходяться у взаємодії. Що ж відбувається у товаристві однієї особи?
Юридична особа - організація, існування якої законодавець не пов'язує, за загальним правилом, з визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає останню як обов'язкову умову для створення певних видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). Причому незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юридична особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі засновника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособо-, во формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже в силу того, що воля його реалізується крізь ці органи (орган), вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збігатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на самостійну волю юридичної особи. Засновник даного товариства підпорядковує свою діяльність інтересам юридичної особи, меті її створення, тобто реалізує інтерес саме юридичної особи.
За організаційними ознаками:
юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи - це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізичних та юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивільних відносин відокремлює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при об'єднанні декількох юридичних осіб (об'єднання споживчої і промислової кооперації, об'єднання, що створюють об'єднання фізичних осіб).
Залежно від наявності економічної залежності:
головна юридична особа і залежна юридична особа (залежне господарське товариство). В умовах переходу України до ринкової економіки у процесі концентрації виробництва спостерігається поява поміж самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридичне самостійних суб'єктів права на економічно залежних. І у вказаних випадках у нагоді інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві України термінів: «афілійовані», «пов'язані», «зв'язані», «залежні»» юридичні особи, а у ЦК - залежного господарського товариства. Так. відповідно до ст. 118 ЦК господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належить двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю або двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.
До недавнього часу вважалось, що відносини залежності виникають між суб'єктами цивільного обороту лише на підставі укладення договорів і припиняються належним їх виконанням. Між тим в умовах ринку залежність може виникати також з інших підстав. Відносини економічної залежності юридичних осіб вже знайшли закріплення у законодавстві багатьох країн світу, а юридичне самостійні суб'єкти, пов'язані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілійовані особи» має багато значень, але всі вони визначають взаємовідносини між двома або більшим колом суб'єктів господарювання, які засновані на різних формах залежності та контролю1.
За особливостями правового становища юридичні особи поділяються на:
національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України; іноземні (нерезидентів), котрі створені за законодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність.
Наведена класифікація може існувати поряд з другими, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.