Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

§ 1. Поняття фізичної особи як людини

Цивільні правовідносини виникають та існують між людьми. З точки зору організації відносин між ними це можуть бути як окремі люди, так і їх колективи. Стосовно людей як суб'єктів, тобто носіїв цивільних прав і обов'язків, ЦК вживає термін «фізичні особи», тим самим підтримуючи загальновизнану тенденцію про характеристику людини як носія цивільних прав та обов'язків, що підкреслює реаль­не, фізичне існування людини як частини живої природи. Відокрем­леність колективу людей як суб'єкта права досягається завдяки вико­ристанню терміна «юридична особа».

Термін «фізична особа» закріплено вперше в ЦК і його викорис­тання позбавить у подальшому необхідності вказувати на те, що ци­вільні права та обов'язки можуть мати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, хоча і раніше він вживався у де­яких нормативно-правових актах України. Зокрема, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»1 прямо передбачав, що чле­ном сільськогосподарського кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім'ям, яке нада­ється при народженні останньої. Фізична особа набуває прав та обо­в'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є грома­дянином України, складається з прізвища, власного імені та по бать­кові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної мен­шини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК).

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Зокрема, таке право належить автору в галузі науки, літератури і мистецтва, який може вибирати псевдонім у зв'яз­ку з використанням твору2.

Фізичні особи, які досягни 16-річного віку, мають право змінити прізвище, ім'я та по батькові3. У разі зміни імені фізична особа по­винна повідомити про це своїх кредиторів та боржників.

§ 2. Цивільна правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати ци­вільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК). Правоздатність визнається рів­ною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і при­пиняється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встанов­лених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може по­в'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом мо­жуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені Живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздат­ності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідно­син. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можливість бути власником вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21 -річно­го віку.

ЦК визначає обсяг цивільної правоздатності фізичної особи неви­черпним чином - шляхом вказівки на те, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК. Вона та­кож здатна мати майнові права, не встановлені ЦК, іншим законом. Саме невичерпність обсягу вказаних прав полягає у правилі, закріп­леному в ч. 4 ст. 2-6 ЦК: фізична особа здатна мати інші цивільні пра­ва, що не встановлені Конституцією, ЦК, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обо­в'язки. Однак у юридичній літературі існує й інша точка зору з поси­ланням на те, що закон не визнає неповнолітнього і недієздатного Ідатним мати право на складання заповітів, як і право давати дору­чення і самим бути представником на підставі договору доручення чи ввкону. Так само недієздатний не може вступати до кооперативу, не Має права на підприємницьку діяльність, а, отже - не може бути но-Сісм цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з його особою, і вони Не можуть бути здійснені будь-ким іншим. Робиться висновок про Існування вікового та інтелектуального критеріїв цивільної право­здатності, а, отже, про наявність декількох її рівнів2. На нашу думку, Слушним є підхід, згідно з яким принцип рівності правоздатності не підривається тим, що деякі фізичні особи фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'яз-ки (неповнолітні, психічно хворі), оскільки неможливість мати деякі .права поширюється однаковою мірою на усіх фізичних осіб1.

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими озна­ками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням із смертю; здатністю мати не тіль­ки права, а й обов'язки (статті 25,26 ЦК); виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих осіб або держави в цілому; невідчуженістю від особистості фізичної особи; неможливістю обме­ження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у по­рядку, передбачених законом. ЦК встановлює, що правочин, який об­межує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт органу дер­жавної влади АРК, органу місцевого самоврядування, а також їх по­садових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним (ст. 27).

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за ско­єння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлен­ня волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій роз­суд обирати місце проживання.

Здійснення цивільних прав та свобод невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фізична особа здатна мати як учасник ци­вільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди до­вкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК). Це у повній мірі від­повідає ст. 66 Конституції, яка зобов'язує кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані збитки. Правоздатність не можна ототожнювати з наявними суб'єктивни­ми правами фізичних осіб. Як слушно зазначав С. Братусь, правоздат­ність як самостійна категорія має значення і цінність лише як вира­ження абстрактної, тобто загальної можливості бути носієм прав і обов'язків2.Окремі фізичні особи можуть володіти суб'єктивними правами. Іншими словами, мова про суб'єктивні права може йтися лише у зв'язку з певним суб'єктом, у даному разі окремою фізичною особою. Наприклад, кожна фізична особа може мати автомобіль на праві приватної власності. Така можливість тільки один з елементів правоздатності. Право приватної власності на автомобіль гр. Федорова - це його суб'єктивне право, яке виникло внаслідок реалізації пра­воздатності.

Використання у ЦК узагальненого терміна «фізична особа» дозво­ляє відмовитися від перерахування кожен раз осіб залежно від ознаки громадянства. Між тим це не означає, що немає різниці в обсязі тих прав, які можуть мати фізичні особи. Найбільшим обсягом цивільних прав володіють громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановлени­ми Конституцією, законами чи міжнародними договорами Україна (ст. 26 Конституції). Таким чином, на іноземних громадян та осіб без громадянства на території України поширюється національний ре­жим. Надаючи іноземним громадянам та особам без громадянства, за Іагальним правилом, національний режим, законодавство України передбачає, що вони повинні поважати Конституцію і додержуватися чинних заковів.

Обмеження цивільної правоздатності іноземних громадян можли­ве лише за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку відповід­ного реагування на дії тих держав, у яких є спеціальні обмеження що­до реалізації прав і свобод громадянами України. Такий захід нази­вається реторсією.