Форми співучасті у злочині

Проста форма

Складна форма

Видами співучасників злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Співучасники злочину

Виконавець

Організатор

Підбурювач

Пособник

Виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Законом.

Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів, а також обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених Законом.

2 Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою України, який визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та встановлює конкретні міри покарання за їх вчинення. З першого вересня 2001 р. набрав чинності прийнятий 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України чинний Кримінальний кодекс України. Кримінальний кодекс України покликаний сприяти роз­витку України як суверенної, незалежної, демократичної, со­ціальної, правової держави. Його головною функцією, головним суспільним призначенням є функція захисту найбільш важливих суспільних відносин. Кодекс складається з двох частин — Загальної і Особливої, а також прикінцевих та перехідних положень — і містить 447 статей (Загальна частина — 108, Особлива — 339), Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.

Загальна частина КК України передбачає норми уза­гальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність за­кону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо і складається з 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну від­повідальність”, “Злочини, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність; сукупність і рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відпові­дальності”, “Покарання та його види”, “Призначення пока­рання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Су­димість”, “Примусові заходи медичного характеру та приму­сове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

Особлива частина Кодексу складається з 20 розділів, систематизова­них за групами подібних суспільних відносин і передбачає конкретні норми щодо відпові­дальності за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльнос­ті; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, без­пеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадського порядку й моральності; авторитету органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру та міжнародного правопоряд­ку тощо.

До Кодексу увійшло багато нових статей, яких не було в попередньому. Встановлена відповідальність за катування (ст.127); незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканини людини (ст.143); насильницьке донорство (ст.144); незаконне поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здо­рової особи (ст.151); перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів (ст.171); легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст.209); створення злочинної організації (ст.255); сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256); терористичний акт (ст.258); завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст..259); напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену не­безпеку для оточення (ст.261); проституцію або примушування чи втягнення до зайняття проституцією (ст.303); незаконне перешкоджання організації або про­веденню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст.340) та ін. Змінено загальновизнане у кримінальному законодавстві України розуміння зґвалтування як вчинення статевого акту чоловіка з жінкою природним спосо­бом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням без­порадного стану потерпілої (ст.117 КК). Стаття 152 передбачає зґвалтування також особи чоловічої статі, а стаття 154 — примушування до вступу в статевий зв'язок як жінки, так і чоловіка. Це саме стосується і проституції (ст.303). По­терпілою від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

В абсолютній більшості норм Особливої частини встанов­лена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції. Санкції статей Кодексу в основному побудовано таким чином, щоб стиму­лювати суд передусім до застосування покарань, не пов'язаних з позбавлен­ням волі. Позбавлення волі передбачається, як правило, лише у випадках за­вдання злочинами тяжкої шкоди.