Розділ 2. Підстави виникнення цивільно-правової відповідальності

2.1. Цивільно-правова відповідальність осіб з обмеженою дієздатністю

1)Відповідальність неповнолітніх і їх батьків

В особливому порядку несуть відповідальність за завдану шкоду неповнолітні, бо вони не є повністю дієздатними. Однак така шкода також має відшкодовуватися. Тому ЦК встановлює, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; а навчальні, виховні й лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім у час перебування його під їх наглядом.

Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, тобто відшкодовує її самостійно. І лише у випадках, коли у неповнолітніх немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також у разі, коли в нього до досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.

Таким чином, батьки, усиновителі, опікуни несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми у випадку, якщо вона є наслідком їх винної поведінки. Вони відповідають за власну вину, яка в цьому випадку проявляється у невиконанні своїх обов'язків стосовно виховання дітей. До відповідальності притягуються як батько, так і мати, оскільки вони мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Причому батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Оскільки кожний із батьків неповнолітнього несе відповідальність за наслідки власних винних дій (бездіяльності), їх відповідальність має дольовий характер. Зазначимо також, що відповідальність батьків неповнолітніх віком від 15 до 18 років має субсидіарний характер.

Батьки (усиновителі), опікун або піклувальник, а також навчальні, виховні або лікувальні заклади, що здійснювали нагляд за неповнолітнім і які відшкодували шкоду, заподіяну неповнолітнім або особою, визнаною недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.

2)Відповідальність недієздатних осіб.

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом, оскільки не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу. Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також і є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідальність за завдану нею шкоду.

Згідно з ч.1 ст.1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притягнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) недієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони названі опікунами.

Оскільки на дієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатними, не припиняється у разі поновлення в цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи .

Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови , за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1. смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2. наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у недієздатної особи;

3. шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим

4. ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої шкоди за рахунок майна недієздатної особи може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішенням суду.

Іншим видом специфічних суб'єктів є особи, обмежені у дієздатності на підставах і в порядку, передбачених ст.36 ЦК України.

Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало питання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст.1185 ЦК України вводиться норма, згідно з якою шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює притягнення до відповідальності за шкоду, завдану такими особами, інших осіб, наприклад піклувальників.

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або повністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шкоди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної та іншої хвороби, сп'яніння. У зв'язку з тим, що у зазначених діях особи, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, завдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, не відшкодовується. Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

По-перше, суд може, враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, постановити рішення про відшкодування фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, завданої шкоди частково або у повному обсязі.

По-друге, варто взяти до уваги те, яким чином особа опинилася у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то відповідальність до даної особи не застосовується, але коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

По-третє, важливе значення має те, що стало підставою стану, в якому фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Якщо такий стан наступив внаслідок психічного розладу або недоумства особи, то відповідальність за завдану в такому стані шкоду може покладатися на чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, але лише за таких умов:

1. вони знали про психічний розлад або недоумство особи;

2. вони проживали разом з особою;

3. вони не вжили заходів щодо запобігання шкоди.

Рішення про відшкодування цієї шкоди чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми постановляєтся судом.

Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється опіка. Від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності. Суб'єктами відповідальності є опікуни або юридичні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами. Відповідальність зазначених фізичних і юридичних осіб настає при наявності загальних підстав відповідальності . Відповідальність зазначених фізичних і юридичних осіб настає при наявності загальних підстав відповідальності. Під виною опікуна або юридичної особи слід розуміти нездійснення нагляду за недієздатним на момент заподіяння ним шкоди.