§ 5. Судова система

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система й досі залишастьса склад­ною і децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною Конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Пала­ти лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.

Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лорд-канцле­ром і складається з трьох самостійних судових установ — Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за реко­мендацією лорда-канцлера з числа баррістерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

Апеляційний суд складається з цивільного та криміналь­ного відділень та колегіально розглядає апеляції на постано­ви інших суддів. Високий суд має три відділення — королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення ко­ролівської лави у першій інстанції розглядає найскладніші цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує ци­вільні справи, пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сі­мейне відділення розглядає скарги на рішення магістрат­ських судів з усіх сімейних відносин.

У зв'язку із судовою реформою 1971 р. був утворений Суд Корони, який у першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах присяжних не­має) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а тй-кож апеляції на вироки та рішення магістратських судів.

До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами ци­вільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особли­во серйозний, то справа передається до Суду Корони.

Поряд із судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утво­рюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгля­ду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові три­бунали тощо.

Судова система Північної Ірландії в основному аналогіч­на англійській. До вищих судів належать: Верховний суд, який включає Високий суд, Апеляційний суд і Суд Корони. До нижчих судів належать суди графств і магістратські суди. Що стосується судової системи Шотландії, то відносно англійської судової системи вона має значну самостійність. З кримінальних справ вищою судовою інстанцією є Високий суд юстиціаріїв, розташований в Единбурзі. Сесійний суд, розташований також в Единбурзі, є вищою судовою інстан­цією з цивільних справ. Важливу ланку в судовій системі Шотландії займають шерифські суди. Шерифи — це профе­сійні судді, які очолюють кожне з шерифств і розглядають кримінальні та цивільні справи. Нижчою інстанцією з кримі­нальних справ є окружні суди, в яких магістри або мирові судді розглядають малозначущі правопорушення. 

Основи конституційного права Федеративної Республіки Німеччини

Німеччина — офіційна назва: Федеративна Республіка Німеччина — високорозвинена європейська країна. Вона займає четверте місце у світі за обсягом внутрішнього вало­вого продукту (ВВП), після США, Китаю, Японії і 15-те, по­ряд з Францією, — за часткою ВВП на душу населення. У сучасних межах Німеччина існує з 3 жовтня 1990 року — дати об'єднання НДР з ФРН. П'ять колишніх земель Німець­кої Демократичної Республіки стали землями (суб'єктами федерації) ФРН. У зв'язку з об'єднанням НДР і ФРН Кон­ституція 1949 року піддалася змінам, але продовжує діяти. Договір про об'єднання ФРН і НДР був підписаний 31 серп­ня 1990 року. До його підписання діяв Договір про створен­ня валютного, економічного й соціального союзу від 18 трав­ня 1990 року. 1 жовтня 1990 року в Москві між СРСР, США, Великою Британією, Францією, ФРН і НДР був під­писаний Договір про остаточне врегулювання у відношенні Ні­меччини.

Німецьке право належить до континентально-європей­ського правового кола і бере свій початок як в римському праві, так і праві різних германських племен.

Римське право стало застосовуватись у Німеччині в XV—XVI століттях, але воно не витіснило цілком німецько­го звичаєвого права.

З XVIII століття німецьке право знову почало набирати сили. Великі кодифікації, Пруське Загальне Земельне Право 1794 року та австрійська Збірка Загальних Громадянських Законів прийшли на зміну римському праву і допомогли за­твердитися численним німецьким правовим ідеям, наприк­лад, щодо усного судового розгляду.

На кримінальне і процесуальне, а також державне й ад­міністративне право значно вплинули ідеї Великої Французь­кої революції, французькі кодифікації XIX сторіччя та англій­ське право.

Уніфікувати німецьке право вдалося після заснування 1871 року імперії, з допомогою важливих законодавчих тво­рів: Кримінального кодексу 1871 року, Закону про судоуст­рій, Кримінального процесуального кодексу та Цивільного процесуального кодексу 1877 року, Німецького громадян­ського уложення 1897 року.

Німецьке громадянське уложення — це суміш римського і німецького права. Про його значення свідчить також факт, що воно вплинуло як на цивільне право Японії і Греції, так і на правопорядок Австрії, Швейцарії, Туреччини, Бразилії, Мексики й Перу.

Наприкінці 1992— на початку 1993 року став дійсністю європейський внутрішній ринок і територія, на якій забезпе­чено вільне переміщення товарів, людей, побутових послуг і капіталу. Ця прогресуюча європейська інтеграція веде до по­дальшого зближення національних правопорядків країн-чле-нів.

Федеративна Республіка Німеччина розташована в серці Європи. Вона сусідує на півночі з Данією, на заході з Нідер­ландами, Бельгією, Люксембургом і Францією, на півдні з Швейцарією і Австрією та на сході з Чеською Республікою і Польщею. Це центральне місцезнаходження набуло ще біль­шого значення з часу одержання Німеччиною державної єд­ності 3 жовтня 1990 року. Більш ніж будь-коли Федеративна Республіка Німеччина стала, так би мовити, поворотним кругом між Сходом і Заходом, а також між Скандинавією і Середземномор'ям. Будучи тісно пов'язаною з Європейським співтовариством і НАТО, Німеччина утворює міст до серед­ньоєвропейських і східноєвропейських держав.

Державна територія ФРН становить 355,8 тис. км2. Дов­жина повітряного шляху з півночі на південь дорівнює 876 км, із заходу на схід — 640 км. Крайніми прикордонними пунк­тами є: Ліст на острові Зільт на півночі, саксонська Дешка на сході, баварський Оберсдорф на півдні і Зельфкант (Пів­нічний Рейн-Вестфалія) на заході. Кордони Федеративної Республіки мають загальну довжину 3758 км.

Федеративна Республіка Німеччина після Росії є най­більш заселеною державою Європи (близько 83 млн жите­лів) порівняно з Італію (58 млн), Великою Британією (57 млн), Францією (56 млн). Проте за своєю площею вона по­ступається Франції та Іспанії.