§ 2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина

Відсутність у країні писаної Конституції призводить до утворення особливостей конституційно-правового регулю­вання прав і свобод людини і громадянина. На практиці пра­ва британців регламентуються як статутним правом (ВеликаХартія Вільностей 1215 p., Білль про права 1689 р., Акт про права людини 1998 р. тощо), так і прецедентним правом і конституційними угодами. У британському конституційному праві не існує загальновизнаної класифікації прав і свобод громадян на конституційні (основні) та галузеві (похідні). Насамперед, усі права і свободи людини є індивідуальними правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу "кожний може робити те, що не заборонено зако­ном". Проаналізуємо кілька прав і свобод.

Значне місце серед індивідуальних прав британців зай­має право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не піддаватися ув'язненню, арешту або будь-якому іншому фізичному обмеженню свободи. Ще Habeas Corpus Act 1679 p. встановив такі актуальні положення:

а)  право затриманого з'ясувати причини його затриман­ня та вимагати від судці їх перевірки протягом 24 годин;

б) право вважатися невинним поки провина не буде до­

ведена судом;

в) заборона на отримання доказів провини шляхом пси­хічного та фізичного тиску;

г) право на звичайний, а не надзвичайний суд або суд з особливими повноваженнями.

У британській правовій доктрині право на свободу осо­бистості включає таємницю листування та телефонних роз­мов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання.

Водночас, поряд із гарантіями захисту права на свободу особистості законодавство передбачає певні обмеження, пов'язані з боротьбою проти тероризму. Наприклад, Акт про запобігання тероризму 1984 р, встановлює обмеження права на захист особистості за умови кримінально-правового пере­слідування. А відповідно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлення поліція у виключних випадках мо­же контролювати телефонний та телеграфний зв'язок.

Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізич­них і юридичних осіб. Водночас процес здійснення права власності передбачає, що держава може вилучити частину власності у вигляді податків лише на основі законодавства. Вперше принцип "будь-який закон і будь-який податок похо­дять від Парламенту" був проголошений у Біллі про права

1689 р. Таким чином, обмеження права власності припус­кається лише шляхом прийняття законів і тільки у зв'язку з необхідністю забезпечення інтересів суспільства.

Важливими індивідуальними правами британців у сфері політики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяль­ності політичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, права обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеження­ми, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що треба діс­тати згоду на збори власника земельної ділянки, на території якої вони проводяться.

Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері со­ціальної політики, економіки і культури, то вони отримали значний розвиток тільки після другої світової війни. Наприк­лад, були запроваджені такі соціальні інститути, як страху­вання від безробіття, право на страйк, на пенсійне забезпе­чення, на сприятливе для населення довкілля, право на рів­ну оплату за рівну працю тощо.

Необхідно підкреслити, що у Великобританії на сучасно­му етапі на процес розвитку інституту прав людини вплива­ють: по-перше, існуючі національні своєрідності різних сфер життя британського суспільства, по-друге, розвиток міжна­родного права у галузі прав людини, імплементація якого в національне право має свої особливості. Незважаючи на ві­кові демократичні традиції та ратифікацію у 1951 р. Євро­пейської конвенції про захист прав та основних свобод люди­ни 1950 p., протягом тривалого часу Великобританія не ви­знавала права на подачу індивідуальної скарги та обов'язко­ву юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищалися у британських судових інстанціях. Згідно з правом країни, такий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 p., коли був уведений в дію Акт про права людини 1998 р. На думку англійських вчених, цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і ви­значених термінах. До прийняття Акту про права людини ос­новним у британському інституті прав людини було не за­кріплення прав і свобод у законодавстві, а ефективні судові та несудові засоби їх захисту (наприклад, Парламентський уповноважений, уповноважений з місцевих справ, уповноважений з прав затриманих тощо). Водночас, за аналізом відділу дослідження застосування Акта про права людини Лон­донського університету, загальна кількість справ, пов'язаних з цим Актом, сягала 153317 у жовтні 1999 р. та 166524 у бе­резні 2001 р. Ця кількість свідчить про гостру необхідність реформування британської системи забезпечення прав і сво­бод людини і громадянина.

Громадянство. Конституційно-правове регулювання ін­ституту британського громадянства також має свої особли­вості. До середини XX ст. в основу регламентації питань гро­мадянства була покладена доктрина загального права про вірнопідданство. У другій половині XX ст. були прийняті за­кони про громадянство. На сучасному етапі питання, пов'я­зані з придбанням, зміною, втратою громадянства, роз­в'язуються в Акті про громадянство 1948 та 1981 pp. Згідно із законодавством про громадянство, до громадян Велико­британії належать:

а)  громадяни Об'єднаного Королівства Великобританії та

Північної Ірландії;

б) громадяни британських залежних територій.

Законодавство про громадянство закріплює такі способи

отримання громадянства, як

філіація, що здійснюється на основі принципу крові та грунту;

натуралізація;

реєстрація.