1.2 Характеристика Миколаївської області

Миколаївська область розташована на півдні України в басейні нижньої течії р. Південний Буг. На заході межує з Одеською, на півночі з Кіровоградською, на сході та північному сході з Дніпропетровською та на південному сході з Херсонською областями. На півдні омивається водами Чорного моря. Площа – 24,6 тис. км². Центр області – м. Миколаїв.

Загальна характеристика області наведена в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 - Загальна характеристика Миколаївської області

Дата утворення	22 вересня 1937 р.
Територія, км2	24585,5
Кількість адміністративних районів	19
Кількість міст з них:	9
обласного підпорядкування	5
Кількість селищ міського типу	17
Кількість сільських населених пунктів	894
Чисельність населення, тис. чол.	1189,5
Щільність населення, чол. на 1 км2	48

Глибоко в суходіл вдаються Дніпровсько-Бузький, Березанський та Тилігульський лимани. До території області належать острів Березань і Кінбурнська коса. Поверхня області являє собою рівнину, нахилену в південному напрямі. Більша частина області лежить у межах Причорноморської низовини. На півночі простягаються Подільська височина (правобережжя Південного Бугу) та Придніпровська височина (лівобережжя Південного Бугу).

За особливістю природних умов територія області належить до степової зони. Клімат помірно-континентальний з м'якою малосніжною зимою і жарким посушливим літом. Середня температура січня – -4,5 °C, липня – +22,2 °C. Річна кількість опадів коливається від 330 мм на півдні до 450 мм на півночі області. Висота снігового покрову 9 - 11 см. Природні та кліматичні умови області сприятливі для інтенсивного високоефективного розвитку сільського господарства.

По території області протікають 85 річок завдовжки понад 10 км. Головною рікою, що перетинає територію області з північного заходу на південний схід, є Південний Буг з притоками Iнгул, Кодима та ін. На сході області протікає приток Дніпра – Iнгулець. В межах області споруджено багато ставків та водосховищ. Річки і ставки використовуються в основному для зрошування сільськогосподарських рослин та рибництва [6].

1.3 Загальна характеристика Кримського регіону

Крим розташований на півдні України. Кримський пів-ів омивається Чорним і Азовським морями й озером Сиваш, що відокремлюється від Азовського піщаною косою – Арабатською стрілкою. Довжина берегової смуги Кримського пів-ва 1500 км.

Ландшафтна різноманітність Криму є наслідком унікального розташування пів-ва – на стику помірного й субтропічного поясів, на межі ареалів багатьох флор і фаун. Північний Крим - низинна рівнина, на півдні лежать Кримські гори. Для трьох гірських гряд характерні круті південні схили і відносно положисті північні. Головна Кримська гряда має найвищу вершину – гору Роман-Кош (1545 м). До півночі від Головної гряди розташоване передгір'я: Внутрішня і Зовнішня Кримські гряди і міжгрядові подовжні південне й північне зниження.

Клімат Криму визначається його географічним положенням, рельєфом і впливом навколишніх морів. На півночі він помірно континентальний з короткою малосніжною зимою і помірно жарким посушливим літом. Клімат гірського півдня перехідний від степового континентального до середземноморського, із м'якою зимою, в передгір'ях до помірно-холодного на Головній гряді. Улітку спостерігаються сильні зливи, що утворюють селеві потоки. Південному берегу Криму притаманний середземноморський, близький до субтропічного, клімат із дуже м'якою зимою. Тут можливе зростання субтропічних рослин.

На території Кримського пів-ва знаходяться 1657 річок, струмків і балок загальною довжиною 5996 км. Залежно від водозбірної площі річки Криму розподіляються на середні і малі. Річок, що мають площу водозбірного басейну до 2 тис.км², які вважаються малими, у Криму 1655. До середніх відносяться дві - Салгір і Чатирлик.

Мережа гідрографії Криму розвинена дуже нерівномірно. Найгустіше мережа розташована у гірській частині басейнів річок Салгір, Альма, Кача, Біюк-Карасу. Майже всі річки витікають із гір і відрізняються повноводністю в зимово-весняний період під час паводків. Практично всі річки Криму зарегульовані водосховищами і використовуються для потреб водопостачання і зрошування. Для водопостачання мм. Сімферополь і Ялта у верхів'ях річок Аян, Альма, Узен-Баш споруджено Щасливе, Аянське і Партизанське водосховища. Уздовж узбережжя знаходяться понад 50 соляних озер, які використовуються для видобутку солей і лікувальних грязей.

У рівнинній частині пів-ва переважають різновиди південних і карбонатних чорноземів, рідко зустрічаються темно-каштанові і лучно-каштанові ґрунти сухих лісів і чагарників. У гірському Криму відзначаються бурі гірсько-лісові й гірсько-лугні ґрунти.

Схили Кримських гір зайнято дубовими, буковими, грабовими і сосновими лісами. На Південному березі ростуть реліктові ялівцеві ліси, вічнозелені чагарники. Флора Криму дуже різноманітна та налічує понад 2400 видів вищих рослин. Велика частка Криму серед видів флори занесені до Червоної книги України: рускус під'язиковий, сосна Станкевича, Цикламен Кузнєцова, пролісок складчастий та ін. Тваринний світ Криму також має велику кількість представників: біля 12 тис. видів комах, 6 видів амфібій, 14 видів рептилій, понад 300 видів птахів та 61 вид ссавців. З 382 представників тваринного світу, занесених до Червоної Книги України, понад 200 розповсюджені в Криму, серед яких: орлан-білохвіст, чорний гриф, білоголовий сіп, середземноморський гекон, леопардовий полоз, кучерявий пелікан і ін. Багато представників фауни також мають велике споживче значення, наприклад, мисливські види (качки, гуси, копитні ссавці, зайцеподібні).

Загальна характеристика Кримського регіону наведена у табл. 1.3.

Таблиця 1.3 - Загальна характеристика Кримського регіону

Дата утворення	12.02.1991 р.
Територія, км2	26,081 тис. км2
Кількість адміністративних районів	14
Кількість міст, з них:	16
республіканського підпорядкування (значення)	11
Кількість селищ	56
Кількість сіл	956
Чисельність населення, тис. чол.	1967,3
Щільність населення, тис. чол. на 1 км2	75,4 чол./км2

Особливу цінність має заповідний фонд Криму, що відіграє істотну роль в охороні природи і стабілізує екологічний стан регіону. На територію об’єктів ПЗФ припадає 5,4 % площі пів-ва (без м. Севастополь) [9].