9.4. Фінансові інвестиції і методика їх оцінки

Фінансове інвестування здійснюється підприємством в наступних|слідуючих| формах:

1.Вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств. Це форма інвестування має найбільш тісний зв'язок з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в транспортні та інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу до статутних фондів підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрями розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвестування багато в чому підміняє реальне інвестування, будучи при цьому менш капіталомісткою і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки отримання високого інвестиційного прибутку (хоча мінімально необхідний її рівень має бути забезпечений), скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.

2. Вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування направлена перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок в комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткотермінового інвестування капіталу та її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.

3. Вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»). Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його термінах; вищих рівнях державного регулювання і захищеності інвестицій; розвитку інфраструктури фондового ринку; наявності інформації, що оперативно надається, про стан і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів та інших чинників. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні стратегічних завдань (шляхом придбання контрольного або достатнього вагомого пакету акцій).

З урахуванням|з врахуванням| особливостей і форм фінансового інвестування організовується управління ним на підприємстві.

Управління фінансовими інвестиціями підприємства є системою принципів і методів забезпечення вибору найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасного його реінвестування.

Управління фінансовими інвестиціями підпорядковане загальній|спільній| інвестиційній політиці підприємства і направлено|спрямоване| на досягнення його інвестиційної мети.

Процес управління фінансовими інвестиціями підприємства здійснюється за наступними основними етапами:

1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді. Основною метою проведення такого аналізу є вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм і ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі.

На першій стадії аналізу вивчається загальний|спільний| обсяг інвестування капіталу у фінансові активи, визначаються темпи зміни цього обсягу і питомої ваги фінансового інвестування в загальному|спільному| обсязі|обсязі| інвестицій підприємства в передплановому періоді.

На другій стадії аналізу досліджуються основні форми фінан­сового| інвестування, їх співвідношення, спрямованість на вирішення стратегічних завдань|задач| розвитку підприємства.

На третій стадії аналізу вивчається склад конкретних фі­нансових| інструментів інвестування, їх динаміка і питома вага в загальному|спільному| обсязі|обсязі| фінансового інвестування.

На четвертій стадії аналізу оцінюється|оцінює| рівень дохідності| окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій в цілому|загалом|. Він визначається як відношення|ставлення| суми доходів, отриманих|одержувати| в різних формах по окремих фінансових інструментах (з|із| її коректуванням на індекс інфляції), до суми інвестованих в них коштів. Рівень прибутковості фінансових інвестицій підприємства зіставляється|співставляє| з|із| середнім рівнем прибутковості на фінансовому ринку| і рівнем рентабельності власного капіталу.

На п'ятій стадії аналізу оцінюється|оцінює| рівень ризику окремих| фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому|загалом|. Така оцінка здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта варіації отриманого|одержувати| інвестиційного доходу за ряд|лаву| попередніх звітних періодів. Розрахований рівень ризику зіставляється|співставляє| з|із| рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінан­сових| інструментів інвестування (відповідність цих показників на ринковій шкалі „прибутковість-ризик").

На шостій стадії аналізу оцінюється|оцінює| рівень ліквідності окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому|загалом|. Оцінка цього показника проводиться|виробляє| на основі розрахунку коефіцієнта| ліквідності інвестицій на дату проведення аналізу (у останньому звітному періоді). Розрахований рівень ліквідності зіставляється|співставляє| з|із| рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінансових інструментів інвестування.

Проведений аналіз дозволяє оцінити|оцінювати| обсяг|обсяг| і ефективність портфеля фінансових інвестицій підприємства в попередньому періоді.

2. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді. Цей обсяг на підприємствах, які не є інституційними інвесторами, зазвичай невеликий і визначається розміром вільних фінансових коштів, що заздалегідь накопичуються для здійснення майбутніх реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду. Позикові кошти до фінансового інвестування підприємства зазвичай не залучаються (за винятком окремих періодів, коли рівень прибутковості цінних паперів істотно перевершує рівень ставки відсотка за кредит).

Певний обсяг|обсяг| фінансового інвестування диференціюється| в розрізі довго-| і короткотермінових|короткотермінових| періодів його здійснення|. Обсяг|обсяг| довготермінового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань|задач| ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів страхових та інших цільових фондів|фундацій| підприємства, що формуються на довготерміновій основі. Обсяг|обсяг| короткотермінового|короткотермінового| фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань|задач| ефективного використання тимчасово вільного залишку|остачі| грошових активів

3. Вибір форм фінансового інвестування. В рамках планованого обсягу фінансових коштів, що виділяються на дану мету, визначаються конкретні форми цього інвестування, розглянуті вище. Вибір цих форм залежить від характеру завдань, що вирішуються перед їх прийняттям в процесі своєї господарської діяльності.

Вирішення стратегічних завдань|задач| розвитку операційної діяльності| пов'язано з вибором таких форм фінансового інвестування, як вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств і отримання| контрольного пакету акцій окремих компаній, що представляють|уявляють| стратегічний інтерес для цілей диверсифікації цієї діяльності.

4.Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Методи такої оцінки диференціюються залежно від видів цих інструментів; основним показником оцінки виступає рівень їх прибутковості, ризику і ліквідності. В процесі оцінки детально досліджуються чинники, що визначають інвестиційні якості різних видів фінансових інструментів інвестування, – акцій, облігацій, депозитних внесків в комерційних банках і тому подібне. У системі такого аналізу отримують відображення оцінки інвестиційної привабливості галузей економіки і регіонів країни, в яких здійснює свою господарську діяльність той або інший емітент цінних паперів. Важливу роль в процесі оцінки має також характер вкладення тих або інших фінансових інструментів інвестування на організованому і неорганізованому інвестиційному ринку.

5. Формування портфеля фінансових інвестицій. Це формування здійснюється звітом оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. В процесі їх відбору у формований портфель враховуються наступні основні чинники: тип портфеля фінансових інвестицій, що формується відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля та інші. Особлива роль у формуванні портфеля фінансових інвестицій відводиться забезпеченню відповідності мети його формування стратегічній меті інвестиційної діяльності в цілому.

6. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон'юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів знижуються. В процесі оперативного управління портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасна його реструктуризація з метою підтримки цільових параметрів його первинного формування.

Таким чином, в процесі здійснення управління фінансовими інвестиціями визначаються основні параметри інвестиційної| діяльності підприємства в цій сфері та її найважливіші критерії.

7. Базова модель оцінки фінансових активів. Будь-який вид товару має безліч характеристик: ціна, ступінь відповідності моді, споживчі якості, наявність потенційної здатності приносити дохід власникові та ін. Фінансовий актив, будучи в принципі звичайним товаром на ринку капіталу, також може бути охарактеризований з різних позицій. Цей товар має меншу кількість характеристик в порівнянні із споживчими товарами, зокрема, в цьому розділі увага буде сконцентрована на трьох основних характеристиках: ціні, вартості і прибутковості; у наступному розділі ми розглянемо ще одну надзвичайно важливу характеристику фінансового активу – ризик.

Що стосується перших трьох показників, то їх істотність визначається тим, що будь-який інвестор, приймаючи рішення, наприклад, про доцільність придбання|надбання| того або іншого фінансового активу|, намагається|пробує| оцінити|оцінювати| економічну ефективність планованої|планерувати| операції. Очевидно, що він може при цьому орієнтуватися| або на абсолютні, або на відносні показники. У першому випадку мова|промова| може йти про ціну і/або вартість активу, в другому – про його прибутковість.

Логіка міркувань інвестора, наприклад, в першому випадку така. Фінансовий актив має дві взаємозв'язані абсолютні характеристики: по-перше, оголошену поточну ринкову ціну (Рm), по якій його можна придбати на ринку, і, по-друге, теоретичну, або внутрішню, вартість (Vi). Різниця між цими характеристиками достатньо очевидна навіть на життєвому рівні. Так, для будь-якого колекціонера деяка дрібниця, знайдена їм на ринку і що відноситься до сфери його інтересів, може бути практично безцінною, тоді як для людини, що не цікавиться цим, вона не коштує і ломаного гроша.

Очевидно, що обидві абсолютні характеристики не тільки|не лише| змінюються| в динаміці, але|та| з позиції конкретного інвестора нерідко|незрідка| можуть не збігатися. В порівнянні з ціною, яка реально існує і об'єктивна, принаймні, в тому сенсі, що вона оголошена і товар по ній рівнодоступний| будь-якому учасникові ринку, внутрішня вартість набагато більш невизначена|неозначена| і суб'єктивна. Під суб'єктивністю в даному випадку розуміється та обставина, що кожен інвестор має свій погляд на внутрішню вартість активу, покладаючись в її оцінці на результати власного, тобто суб'єктивного, аналізу. Можливі три ситуації:

Рт > Vi, Рт < Vi, Рт = Vi

Перше співвідношення свідчить|засвідчує| про те, що з позиції конк­ретного| інвестора даний актив продається на сьогодні| за завищеною ціною, тому інвесторові немає сенсу|змісту| купувати| його на ринку.

Друге співвідношення говорить про зворотне: ціна активу занижена, є сенс|зміст| його купити.

Згідно|згідно з| третього співвідношення поточна ціна повністю|цілком| відображає|відбиває| внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції по його придбанні|скуповуванню|/продажу навряд чи доцільні. Таким чином, якщо в кожен момент часу ринкова ціна конкретного активу існує в однині, то внутрішня її вартість множина|безліч|; в принципі кожен фінансовий| актив має стільки оцінок значень цього показника, скільки є|наявний| інвесторів на ринку, зацікавлених в даному активі.

Можна сформулювати декілька умовних правил, що дозволяють| провести певну відмінність між ціною і вартістю фінансового активу:

• вартість – це розрахунковий показник, а ціна – що декларує. Тобто оголошений показник, який можна бачити в прейскурантах, цінниках, котируваннях;

• у будь-який конкретний момент часу ціна однозначна, а вартість багатозначна|многозначна|, при цьому число оцінок вартості залежить від числа професійних учасників ринку;

• з|із| відомою часткою|долею| умовності можна стверджувати, що вартість первинна, а ціна вторинна|повторна|, оскільки в умовах рівноважного ринку ціна, по-перше, кількісно виражає|виказує| внутрішню властиву активу вартість і, по-друге, стихійно встановлюється як середнє з|із| оцінок вартості, що розраховуються інвесторами.

Існують три ос­новні| теорії оцінки вартості фінан­сового| активу: фундаментальна, технократична і теорія «ходьби навмання|наздогад|».

Фундаменталісти вважають|лічать|, що будь-який цінний|коштовний| папір має внутрішньо властиву цінність, яка може бути кількісно оцінена як дисконтована вартість майбутніх надходжень|вступів|, що генеруються цим папером, тобто потрібно рухатися|сунути| від майбутнього до сьогодення. Вся справа|річ| лише в тому, наскільки точно вдається передбачити|пророчити| надходження|вступи|, а це можна зробити, аналізуючи загальну|спільну| ситуацію на ринку, інвестиційну і дивідендну політику компанії, інвестиційні можливості|спроможності| і тому подібне. Даний підхід до аналізу на фондовому ринку відомий як фундаментальний аналіз.

Технократи пропонують рухатися|сунути| від минулого до сьогодення і стверджують, що для визначення поточної внутрішньої вартості конкретного цінного|коштовного| паперу досить знати лише динаміку| її ціни у минулому. Використовуючи статистику цін, а також дані про котирування цін і об'єми|обсяги| торгів, вони пропонують будувати різні довго-| середньо- і короткотермінові|короткотермінові| тренди і на їх основі визначати, чи відповідає поточна ціна активу його внутрішній вартості. У систематизованому вигляді|виді| ці підходи викладені в рамках|у рамках| так названого| технічного аналізу.

Послідовники теорії «ходьби навмання|наздогад|» вважають|лічать|, що поточні ціни фінансових активів гнучко відображають|відбивають| всю релевантну інформа­цію|, у тому числі і відносно майбутнього цінних|коштовних| паперів. Вони витікають| з|із| припущення|гадки|, що поточна ціна завжди вбирає в себе всю необхідну інформацію, яку не потрібно шукати додатково. Так само і всі майбутні очікування|чекання| кон­центровано| відбиваються в поточній ціні. Оскільки нова інфор­мація| з|із| однаковим ступенем|мірою| вірогідності|ймовірності| може бути як «доброю|», так і «поганою», неможливо з|із| більшою або меншою визначеністю| передбачити|пророчити| зміну ціни в майбутньому, тобто внутрішня вартість, так само як і ціна конкретного фінансового активу, змінюється| абсолютно|цілком| непередбачувано і не залежить від попередньої дина­міки|. Таким чином, будь-яка інформація чи то статистичного, чи то прогнозного характеру|вдачі| не може привести до отримання|здобуття| обґрунтованої оцінки.

Можна сказати, що фундаменталістська теорія є|з'являється| найбільш поширеною. Згідно цієї теорії поточна внутрішня вартість| будь-якого цінного|коштовного| паперу в загальному|спільному| вигляді|виді| може бути розрахована за формулою:

(9.18.)

де СF_n — очікуваний грошовий потік в n-м періоді (зазвичай рік);

i — прийнятна|допустима| (очікувана|сподівана| або потрібна) прибутковість.

Таким чином, підставляючи в цю формулу значення припущених| надходжень|вступів|, прибутковості і тривалості періоду прогно­зування|, можна розрахувати поточну внутрішню вартість любо­го| фінансового активу. Саме такий підхід найчастіше і використовується| потенційними інвесторами.

Необхідно особливо звернути увагу на те, що в алгоритмах оцін­ки|, що базуються на цій і подібних формулах, негласно мається на увазі капіталізація отримуваних|одержувати| доходів (відсотки|проценти|, дивіденди) з|із| прибутковістю, рівній ставці дисконтування з|із| формули оцінки. Наприклад, у випадку з облігацією її оцінка буде вірна тільки|лише| в тому випадку, якщо|у тому випадку , якщо| регулярно отримувані|одержувати| відсотки|проценти| не використовуються для споживання|вжитку|, а негайно інвестуються| в ті ж самі облігації або в цінні|коштовні| папери з|із| тією ж прибутковістю і ступенем|мірою| ризику. В тому випадку, якщо|у тому випадку , якщо| можливість|спроможність| такого інвестування відсутня або не планується|планерує|, застосування|вживання| формули є|з'являється| помилкою.

Отже, ринкова ціна, як характеристика цінності активу, є величиною відносною. Зокрема, на вторинному ринку значення цього показника встановлюється як середнє очікуваних|сподіваних| цін потенційних інвесторів. Не дивлячись на|незважаючи на| те, що складає на ринку цілком|сповна| певну поточну ціну, будь-який фінансовий актив може мати різний ступінь|міру| привабливості для потен­ційних| інвесторів і в цьому сенсі|змісті| може мати для них різну цінність. Причин тому може бути декілька: різна оцін­ка| можливих грошових надходжень і прийнятної|допустимої| норми прибутку, різні пріоритети в ступені|мірі| надійності і прибутковості та ін.

Як видно|показний| з|із| формули, оцінка теоретичної вартості залежить від трьох параметрів: очікувані|сподівані| грошові надходження, горизонт прогнозування і норма прибутку. Відносно першого| параметру існують різні підходи і моделі. Відносно другого параметру моделі варіюють залежно від того, що є базисним| активом: для облігацій і привілейованих акцій горизонт прогнозування найчастіше обмежений, для звичайних акцій він зазвичай|звично| дорівнює нескінченності.

Прийнятна|допустима| норма прибутку може встановлюватися інвестором наступними|слідуючими| способами:

• у розмірі процентної|відсоткової| ставки по банківських депозитах;

• виходячи з відсотка|процента|, що виплачується банком вкладникові за зберігання його коштів|коштів|, і надбавки за ризик інвестування в даний фінансовий актив;

• виходячи з відсотка, що виплачується по державних облігаціях і надбавки за ризик.

Саме зважаючи на|внаслідок| відмінність в оцінках базових показників ринок цін­них| паперів існує. Оцінюючи|оцінювати| поточну внутрішню вартість цінного|коштовного| паперу, інвестор, зокрема, варіює значеннями норми прибутку і очікуваних|сподіваних| надходжень|вступів|, які можуть значно відрізнятися у різних інвесторів.

Як же співвідносяться між собою поточні значення ринкової ціни і теоретичної вартості фінансового активу?

Приведена формула (8.18) може використовуватися для вирішення різних| типових завдань|задач|. Зокрема, перше завдання|задача| припускає|передбачає| розрахунок поточної внутрішньої вартості. Це завдання|задача| може виникати в наступній|такій| ситуації. Інвестор, наприклад, планує|планерує| придбати|набути| безкупонну| облігацію, маючи одночасно альтернативний варіант можливого розміщення капіталу. Задаючи прийнятну|допустиму| норму прибутку (наприклад, з|із| альтернативного варіанту), він може розрахувати, що влаштовує|владнує| його поточну ціну облігації, яка і буде внутрішньою вартістю облігації з позиції даного інвестора, і порівняти її з|із| ринковою. Друге типове завдання|задача| полягає в розрахунку норми прибутку і порівнянні її з|із| прийнятним|допустимим| для інвестора варіантом. В цьому випадку передбачається|припускається| відома вартість активу, яку беруть за його поточну ринкову ціну.