33

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

КРИВОШЕЯ Володимир Володимирович

УДК 94 (477) “1648/1782”: 929

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА ГЕНЕАЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ (1648-1781 рр.)

07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ – 2006

Дисертація є рукопис

Робота виконана у відділі етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Мицик Юрій Андрійович,

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського НАН

України, відділ пам’яток княжої

та козацької доби, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Бойко Анатолій Васильович,

Запорізький національний університет,

кафедра джерелознавства, історіографії та спеціальних

історичних дисциплін

доктор історичних наук, професор

Степанков Валерій Степанович,

Кам’янець-Подільський державний

педагогічний університет,

кафедра всесвітньої історії, завідувач

доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна,

Національний гірничий університет, кафедра історії та політичної теорії, професор

Провідна організація: Інститут історії України НАН України, відділ спеціальних

історичних дисциплін

Захист відбудеться 23 лютого 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано “21” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Утвердження України як суверенної держави, становлення її еліт активізували інтерес вітчизняної історичної науки до попередніх періодів, осягнення розмаїття генеалогічної спадщини минулого тобто тих чинників, які є невід’ємною складовою сучасного національного елітотворення, без якого не можливий суспільний поступ взагалі. У цьому зв’язку однією з важливих і актуальних проблем історичної науки є дослідження виникнення, функціонування та сходження з історичної арени тих чи інших елітарних груп, окремих особистостей.

Генеалогія – єдина із спеціальних історичних дисциплін, об’єктом вивчення якої є люди. Тому використання генеалогічних методів дослідження дозволяє вирішити таке актуальне питання історії як персональний склад суспільної єдності. Таку роботу проведено стосовно еліти князівського періоду, шляхти.

У цьому контексті постає проблема наступного історичного періоду і дослідження еліти козацтва – старшини. На сьогоднішній день ще немає остаточних даних про кількість української козацької старшини, вимагають узагальнення дані стосовно її окремих ієрархічних, територіальних, соціальних та національних груп. Це викликає потребу прискорити пошук та облік, публікацію, введення до наукового обігу нових джерел стосовно персонального складу як основи вірного генеалогічного дослідження, яке б відповідало принципам історизму і об’єктивності. Гостро стоїть питання й вироблення методичних засад наукової критики історичних джерел, враховуючи особливості генеалогії. Актуальність проблеми визначається і тим, що протягом тривалого часу генеалогічні дослідження в Україні взагалі не проводилися, що стримувало зростання національної свідомості.

Опанування основних джерел з історії та генеалогії української еліти на різних етапах її розвитку є актуальним завданням історичної науки, її системного підходу до вивчення минулого. Відсутність системного і детального наукового дослідження теми персонального складу та генеалогії козацької старшини, необхідність переосмислення історичного розвитку українського народу, створення нової концепції історії України і визначили актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входити до плану роботи та наукової теми відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних й етнонаціональних досліджень НАНУ, а також Музею гетьманства.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в з'ясуванні персонального складу урядової старшини Гетьманщини (шляхом складення реєстрів), виявленні основних козацько-старшинських родин, створенні та доповненні генеалогічних розписів для з'ясування їх впливу на перебіг основних подій в Україні XVII–XVIII ст. Мета, об'єкт і предмет дослідження визначили завдання дисертаційного дослідження:

– з'ясувати основні етапи, напрями й ступінь наукової розробки досліджуваної теми;

– систематизувати й охарактеризувати стан джерельної бази;

– визначити методологічні засади, доповнити методику історико-генеалогічних досліджень;

– уточнити структуру старшинських урядів та еволюцію їх місця в козацькій ієрархії, здійснити структурні узагальнення;

– виявити й доповнити персональний склад генеральної, полкової старшини, полковників і сотників, зробити попередні розвідки стосовно персонального складу сотенної старшини;

– систематизувати й доповнити родоводи українських гетьманів, виявити основні генеалогічні факти провідних козацько-старшинських родин Гетьманщини, які утримували уряди генеральної старшини, полковників, сотників;

– розглянути соціальні (виявити частку родин шляхетського походження в козацькому середовищі), кланові й регіональні (визначити регіональну типологію основних козацько-старшинських угруповань), національні (узагальнити дані національного складу козацької старшини) відмінності, віросповідання козацької старшини;

– дослідити еволюцію суспільної значущості старшинських родин, періоди їх політичного підйому та занепаду;

– використавши генеалогію як метод загальноісторичного дослідження, здійснити географічну локалізацію так званих іменних сотень, міграційних переходів козацької старшини в межах Гетьманщини.

Об’єктом дослідження є генеральна, полкова та сотенна старшина козацьких полків Гетьманщини.

Предмет дослідження. З комплексу проблем історії української козацької старшини нами виділено персональний склад та козацько-старшинська генеалогія. Під генеалогією розуміється не лише вивчення походження, а й зв'язків історичних осіб, родів і фамілій.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, системності, об’єктивності, всебічності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу як єдності його складових.

Враховуючи, що між методом і предметом пізнання існує діалектична відповідність, адекватно меті й завданням дисертаційного дослідження використовуються як загальнонаукові так і спеціальні методи історичного пізнання. Залучені методи історичного, історіографічного й джерельного аналізу, синтезу й узагальнення разом з проблемним, логічним, порівняльним, ретроспективним, біографічним, описовим, історико-хронологічним методами, а також методами типологізації, класифікації та періодизації дозволили оптимально вирішити завдання дослідження. Провідний метод дисертації – структурно–персональний аналіз. У поєднані з методом мереженого аналізу він дозволив як накопичити відсутні емпіричні дані, так і виявити закономірності функціонування предмету дослідження, систему та способи взаємозв'язків його елементів.

Хронологічні межі дисертації визначаються часом існування Української козацької держави – 1648–1782 рр. Нижня межа дослідження обумовлена початком Національно–визвольної війни українського народу середини ХVII ст., часом перетворення старшини в правлячу еліту козацької держави. Верхня грань – ліквідацією полково-сотенного устрою й заміною його намісницьким управлінням, часом знищенням козацьких урядів і козацької старшини як суспільно–впливової єдності. Географічні межі дослідження визначаються територією поширення полково–сотенного устрою козацької держави в його еволюції.

Наукова новизна одержаних результатів визначена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання на основі простої і ефективної методології. Дисертація є першою спробою реконструкції персонального складу та генеалогії провідної верстви Української козацької держави протягом тривалого часу, яка на сьогодні не отримала всебічного й об'єктивного висвітлення у вітчизняній і зарубіжній літературі.

Синхронно проаналізовано масив вітчизняної та зарубіжної історіографії, яка вивчала різні аспекти діяльності української козацької старшини, виділено ключові напрями цих досліджень, окреслено основні історіографічні періоди вивчення теми, визначено їх здобутки та невирішені проблеми.

Систематизована джерельна база, дана характеристика й розкрито специфіку використання головних груп неопублікованих джерел.

Вперше на основі комплексного використання загальнонаукових і спеціальних методів висвітлено й проаналізовано персональний склад козацької старшини, використані нові методи, зокрема кількісного аналізу з використанням комп'ютерних технологій. Розроблена й використана методика аналізу поминальних записів у синодиках дозволила дослідникам більш глибоко проникати в проблеми генеалогії.

Завдяки внесеним уточненням, встановленому персональному складу старшини, більш широко ніж у дотеперішніх уявленнях, персоніфікується історія Гетьманщини. Вперше, у подібному масштабі, українська історія представлена її реальними творцями. Окрім реєстрів вищих щаблів старшини, зроблено спробу скласти реєстри сотенної старшин усіх полків.

Відтворена не лише динаміка змін старшини, але вперше показано роль основних територіальних і соціальних козацько–старшинських угруповань на різних етапах існування Гетьманщини, розкрито їх відмінності та характерні риси.

У дослідженні представлені нові, а також значно доповнені вже існуючі генеалогічні розписи найвідоміших родин Гетьманщини. Виявлені нові зв'язки, встановлені факти дозволили по новому поглянути на українську історію XVII–XVIII ст., уточнивши періодизацію деяких її зрізів. Нові генеалогічні розписи включають, перш за все, родини, які не ввійшли до складу російського дворянства наприкінці XVIIІ–ХІХ ст., але реально представляли Україну в політичних подіях XVII ст. Ці родини, переважно, залишалися поза увагою дослідників.

Дано власну інтерпретацію та визначення низки категоріально-понятійних одиниць, зокрема, тлумачення співвідношення понять “соціальна” й “національна” еліти, проаналізована їх еволюція на тлі української історії, нові підходи обумовлюють розгляд питань, пов'язаних з поняттями “значне військове товариство” та “бунчукове товариство”.

Створено цілісну картину еволюції козацько-старшинських родин, персоніфіковано процес їх приходу до влади та її втрати, динаміку змін і зрушень у старшинському середовищі.

Розширено й суттєво доповнено висновки попередніх дослідників історико-генеалогічними нарисами окремих місцевостей, а саме: Переяслава, Білої Церкви, Батурина, Борзни, Волинки, Борисполя, Березані, Яготина, Воронкова, Любеча, Терехтемирова, Сміли, Умані, Вінниці, які дозволяють побачити систему внутрішньосотенних родинних зв'язків. Вважаємо, що шлях публікації таких нарисів є найпродуктивнішим у дослідженні регіоналістики періоду козацтва, він дає можливість заповнити багато історіографічних лагун.

До наукового обігу введено нові архівні джерела, що висвітлюють різні періоди й аспекти діяльності козацької старшини. Інформативність результатів дослідження посилюють таблиці, які вміщують проаналізовані та систематизовані дані.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що концептуальні положення і висновки можуть використовуватися для глибшого наукового вивчення даної проблематики і загальної історії України, при підготовці загальних та спеціальних курсів історії, написанні наукових праць, підручників для вузів, середніх навчальних закладів, науково-популярних видань, сценаріїв п’єс і кінофільмів, при розробці лекцій нормативних і спеціальних курсів лекцій з історії України, генеалогії та краєзнавства.

Зібрана й проаналізована історична інформація може бути використана в проведенні культурно-просвітницької роботи, вихованні патріотичних почуттів, зміцненні національної свідомості.

Особистий внесок здобувача. В опублікованих у співавторстві монографіях зазначено право власності кожного із авторів на свою частину, у статтях – половина підбору фактичного архівного матеріалу і його обробки належить здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних й етнонаціональних досліджень НАН України. Наукові проблеми, представлені на захист, підсумки досліджень опрацьовані в доповідях на: 1–ій заочній науковій конференції з питань генеалогії й біографіки, присвяченій 100–річчю з дня народження О.М.Лазаревського (Вінниця, червень 1994 р.); Всеукраїнських наукових конференціях: “Черкащина в новітній історії української нації та держави” (Черкаси, березень 1999 р.); “Інтелігенція – гуманна об'єднувальна сила сучасного суспільства” (Київ, квітень 1999 р.); “Україна: ретроспектива й перспектива” (Рівне, травень 1999 р.); “Україна: минуле, сьогодення, майбутнє” (Вінниця, травень 1999 р.); (Чернігів, травень 1999 р.); “Полтавщина в новітній історії України” (Полтава, липень 1999 р.); “Україна скрізь віки” (Кам'янець–Подільський, вересень 1999 р.); “Україна: вчора, сьогодні, завтра” (Миколаїв, вересень 1999 р.); “Кіровоградщина на зламі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи” (Кіровоград, вересень 1999 р.); “Волинь у новітній історії України” (Луцьк, 1999 р.), “Історичні витоки козацького роду в Україні” (Вінниця, вересень 2004 р.); конференції Міністерства оборони та Інституту історії НАНУ “Військова історія України: стан і перспективи дослідів і викладання” (листопад 1996 р.) та на Міжнародних наукових конференціях “350–річчя української держави Богдана Хмельницького” (Київ, грудень 1998 р.), “Цивілізації: гуманітарний аспект” (Київ, січень 2004 р.). Наукові результати були також представлені на генеалогічних читаннях Інституту історії НАНУ пам'яті В.Модзалевського (Перші – грудень 1995, Другі – грудень 1996, Треті – грудень 1997), розширеному засіданні Наукової ради “Історії міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії” Інституту російської історії РАН (Москва, лютий 2004 р.), а також на Могилянських читаннях “Гетьман Іван Мазепа й Києво–Печерська Лавра” (грудень 1999 р.), гетьманських читаннях Музею гетьманства (2003, 2005 рр.), загальному засіданні Української академії наук (Харків, травень 2005 р.).

Матеріали дослідження використовувалися під час читання лекційного курсу в Київському інституті політології й соціального управління, Київському університеті туризму, економіки й права, Київському інституті муніципального управління й менеджменту, Університеті українознавства ЦКПД Збройних Сил України. В 1997 р. проведено цикл передач “Козацька генеалогія” на українському телебаченні, протягом 2003–2004 рр. – щонеділі радіопередачі “Твій родовід” на українському радіо.

Результати дослідження відображені в 79 публікаціях, у тому числі – 18 монографіях (9 – одноосібно), 5 брошурах (1 одноосібно) та 56 статтях, з яких 21 відносяться до видань у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України.

Структура дисертації складається з вступу, шести розділів, 21 параграфа, таблиць, висновків, додатків та списку використаних джерел та літератури (1500 позицій).