16.1.3 Метод визначення міцності за відскоком та пластичною деформацією

Метод заснований на визначенні міцності важкого бетону (в межах 50-500 кгс/см²) за величиною відскоку бойка від його поверхні та пластичною деформацією під час випробування приладами пружинного та маятникового типу.

Випробування проводять за допомогою приладів типів КМ, як показано на рис. 16.5 та ДПГ-4 (рис.16.6).

1 – бетон, що випробується; 2А та 2Б – змінні ударники; 3 – ударна пружина; 4 – бойок; 5 – шкала з покажчиком; 6 – зворотня пружина

Рисунок 16.5 – Схема пружинного приладу типу КМ

1 – бетон, що випробується; 2 – диск; 3 – ударна кнопка диска; 4 – покажчик положення приладу; 5 – плече; 6 – опора; 7 – вісь повороту плеча з диском

Рисунок 16.6 – Схема маятникового приладу типу ДПГ-4

Випробують бетон на ділянках конструкції товщиною не менше, відповідно, 100 та 50 мм.

Удар приладами має завдаватись на відстані не менше 50 мм від краю конструкції або бетонного зразка розміром 15×15×15 мм перпендикулярно їх поверхні.

Кількість випробувань на кожній ділянці конструкції або зразка має бути не менше п’яти, а відстань між поряд розташованими відбитками не менше 30 мм.

Величину непрямої характеристики визначають за формулою 16.2.

Н = Н_ ^. К_н , (16.2)

де Н_ – середнє значення величини відскоку або відбитка для ділянки;

К_н – поправочний коефіцієнт, К_н – Н/Н (Н  середня величина 10 вимірювань, Н – середнє значення 10 вимірювань).

Міцність бетону під час стискання визначають, враховуючи непряму характеристику Н, використовуючи градуювальну залежність «величина відскоку (або відбитка) – міцність», побудовану за результатами паралельного випробування контрольних зразків важкого бетону.

16.1.4 Метод визначення міцності відриванням

Метод заснований на визначенні міцності важкого бетону за величиною умовного напруження, яке необхідне для його руйнування під час відривання сталевого диска, приклеєного до його поверхні.

Метод застосовується для визначення міцності бетону в межах 50-500 кгс/см².

Випробування проводять за допомогою приладу типу ГПНВ-5 (рис. 16.7), обладнаного сталевими дисками діаметром 60-80 мм.

Товщина бетонного виробу, який випробується, має бути не менше 50 мм.

Кількість випробувань на кожній ділянці – одне.

Сталеві диски приклеюють до чистої поверхні (з якої заздалегідь видаляють цементну плівку та пил) клеєм, який забезпечує зчеплення з конструкцією та перевищує її когезійну міцність.

Склад клею (в.ч.):

– смола епоксидна – 100;

– поліетиленполіамін – 6-12;

– портландцемент М 400 – 200 (СН 389-68).

1 – конструкція, що випробується; 2 – бетон, що відривається; 3 – сталевий диск; 4 – прилад типу ГПНВ; 5 – клей; 6 – паперове кільце; 7 – гіпсовий розчин

Рисунок 16.7 – Схема випробування бетону приладом типу ГПНВ-5

Якщо необхідно визначити міцність виробів, розташованих похило або вертикально, то сталеві диски до затвердіння клею, що використовується, закріплюють гіпсовим розчином.

Під час випробування прилад типу ГПНВ-5 з’єднують з приклеєним сталевим диском, який з‘єднується елементом так, щоб дія навантаження була спрямована точно перпендикулярно до поверхні виробу.

Швидкість збільшення навантаження не повинна перевищувати 100 кгс/с. Зусилля відриву фіксується за допомогою манометра. Границю міцності під час відривання знаходять за формулою

, (16.3)

де Р_ВІДР – зусилля, при якому відбулося відривання частини виробу, приклеєного до диска, кгс;

F – площа проекції поверхні відривання бетону на площину диска, см².

Границю міцності під час стиснення визначають на відповідних зразках при випробуванні на гідравлічному пресі.

Результати випробувань при площі проекції відривання менше 80 % площі диска не враховують.

Міцність бетону (виробу) на стиснення визначають за величиною міцності під час відривання за градуювальною залежністю «величина міцності під час відривання – міцність».