3. Кримінальне право як галузь права України

Кримінальне (від лат. crimen – злочин) право – це система, сукупність юридичних норм, а по суті кримінальних законів, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами і яки покарання належить застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право регулює особливі суспільні відносини. Це відносини, пов’язані зі вчиненням злочину. Вони носять найменування кримінально-правових відносин або кримінальних правовідносин. Ці відносини виникають у зв’язку з тим, що особа, яка вчинила злочин, порушує кримінально-правову заборону, котра міститься в нормі кримінального закону, у зв’язку з чим і повинна зазнати кримінального покарання.

Суб’єктами кримінальних правовідносин є:

• громадянин, який вчинив злочин,

• держава, що виступає в ролі уповноважених на те органів (це органи

слідства, прокуратури, суду тощо).

Функції кримінального права:

• Охоронна (охороняє ті галузі права, які регулюються іншими галузями

• права).

• Регулятивна (встановлює порядок застосування та погашення

судимості).

• Заохочувальна (виключення відповідальності при правомірному

захисті від злочинних посягань).

Принципи кримінального права – це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, його окремих інститутів, правотворчу та правозастосувальну діяльність.

Принципи:

• Відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке передбачене в законі як злочин. Відповідальність лише за наявності вини.

• Особистий характер відповідальності полягає в тому, що тільки та особа, яка вчинила злочин, може нести кримінальну відповідальність і підлягати покаранню.

• Індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання.

Кримінальний Кодекс України було прийнято 5 квітня 2001 року та набрав чинності 1 вересня 2001 року.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальне право, як сукупність юридичних норм являє собою цілісну систему.

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини – загальну і особливу:

· До загальної частини входять норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права

· Особлива частина - містить у собі норми, які описують конкретні види злочинів з вказівкою видів покарань і тих меж, в яких вини можуть бути призначені за вчинення даних злочинів.

Загальна і Особлива частина КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосування кримінального закону. Не можна застосувати кримінальну норму, яка міститься в Особливій частині не звернувшись при цьому до Загальної частини КК.

4. Поняття злочину. Склад злочину.

Стаття 11 Кримінального кодексу. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі».

Злочин – це винне протиправне карана діяння (дія чи бездіяння), що посягає на суспільний лад України, власність, особу, політичні, соціальні, культурні, економічні права тощо, норма якого закріплена кримінальним законом, і за який, особа, що його вчинила має зазнати покарання або перетерпіти обмеження.

Склад злочину:

• Об’єкт – суспільні відносини на які вчинюється посягання;

• Об’єктивна сторона - виражається дією або без діянням.

• Суб’єкт - це винна судна особа, яка досягла встановленого законом

віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності.

• Суб’єктивна сторона – психічне ставлення особи до вчиненого діяння.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, , перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

- умисне вбивство,

- посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,

- умисне тяжке тілесне ушкодження,

- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження,

- диверсію,

- бандитизм,

- зґвалтування,

- крадіжку,

- розбій,

- хуліганство.

Кваліфікація злочинів.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

- Злочин невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

- Злочин середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

- Тяжкий злочин є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

- Особливо тяжкий злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Стадії злочину – це певні етапи його здійснення які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння та моментом його закінчення.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Кримінальна відповідальність – це один з видів юридичної відповідальності. Вона являє собою регламентоване нормами кримінального права відносини між правопорушником правової норми та уповноваженим державним органом з приводу скоєного правопорушення.

Підстави відповідальності:

- Фактична – наявність у діянні особи складу адміністративного правопорушення( кримінального злочину) .

- Процесуальна – рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий:.

• Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільнонебезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

• Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільнонебезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на:

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

12