2. Теорія світо системного аналізу і. Валлерстайна

Світосистемний аналіз - напряма досліджень глобальних тенденцій світового економічного і соціального розвитку. Основні ідеї світосистемного аналізу вперше було викладено Іммануїлом Валлерстайном у тритомному дослідженні "Сучасна ствітосистема" (1974-1989). Теоретичними джерелами світосистемного аналізу є ідеї неомарксизму, концепція "матеріальної цивілізації" Ф. Броделя і теорія економічних циклів М. Кондратьева. Як і Ф. Бродель, І. Валлерстайн протиставляє два різновиди світових систем - "світи-імперії" і "світи-економіки", доводячи, що розвиток західної цивілізації означав поступове поглинання "світоекономікою" "світоімперій"

У своїх дослідженнях представники світосистемного аналізу схильні протиставляти поняття капіталізму і ринкової економіки, доводячи, що капіталізм є, скоріше, гіпертрофованою, аніж нормальною ринковою системою. Сучасні суспільства, які, як правило, у своїх просторових межах збігаються з національними державами, постали як наслідок кристалізації вузлів "світоекономіки". Для останньої зараз характерне існування напруги і конфліктів між центром і периферією, а також внутрішньої напруги у центрі (нерівномірність розподілу багатств, расова і сексуальна нерівність).

Основним поняттям, на яке спирається світосистемний аналіз, є поняття світосистеми (world system). Саме воно є родовим поняттям для розуміння світу господарства.

Під світом господарства в подальшому ми розуміємо систему, що об'єднує національні, регіональні, континентальні, трансконтинентальні та інші за масштабами та устроями економіки, що взаємодіють щодо забезпечення умов спільного виживання людства під впливом глобальних процесів. Економіки, що складають систему світу господарства, як зазначалось у попередніх розділах, знаходяться також у постійній взаємодії з політичними та культурними підсистемами. В інтегрованому вигляді ці взаємодії відтворюються у глобальних процесах і тенденціях, притаманних суспільствам у сучасному світі, зумовлюючи їхній поділ на певні типи.

На думку Е. Гіденса, поділ на суспільства "першого", "другого" і "третього" світу розпочався у XVIII столітті у процесі утворення країнами Заходу численних колоній у різних регіонах світу. "І хоча, - стверджує він, - фактично майже всі в цих колоніях на сьогодні здобули незалежність, наступ колоніалізму був тим вирішальним фактором, який зробив суспільну мапу світу такою, якою ми її сьогодні знаємо"

3. Теорія у. Ростоу

У сучасній економічній науці економічний ріст трактується подвійно: у вузькому і широкому змісті.

У вузькому змісті – як ріст основних показників кінцевої продукції (ВВП, національного доходу чи споживання на душу населення).

У широкому змісті – як процес змін у соціальних інститутах (у структурі прав власності, формах організації виробництва і розподілу), що обумовлюють перехід від однієї стадії росту до іншої.

Відповідно до цього підходу існує три напрямки в теоріях росту:

Неокейнсіанське;

Неокласичне;

Історико-соціологічне.

Перші два напрямки аналізують ріст у вузькому змісті. Для історико-соціологічного напрямку характерний розгляд росту в широкому змісті. Одним з найбільш яскравих представників цього напрямку є американський економіст і соціолог У. Ростоу.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання.

He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії.

Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4)рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.

«Традиційне суспільство» характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.

«Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані»'. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав. В економіці з'являються «нові типи підприємливих людей... які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, прагнучи прибутку або модернізації»2. На другій стадії виникають банки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часу. В Англії — це (приблизно) два останні десятиріччя XVIII ст., у Франції і США — кілька десятиріч перед 1860 p.

Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продукції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством».

Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»3.

П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку.

Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «за споживанням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.