5. Методи оцінки продуктивності праці
Для виміру продуктивності праці, ефективності використання трудових ресурсів використовуються два основних показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток вимірюється кількістю продукції, зробленої в одиницю робочого часу або тією, яка приходиться на одного середньосписочного працівника або робітника в рік (квартал, місяць). Це найбільше поширений і універсальний показник продуктивності праці.
Розрізняють три методи визначення виробітки: натуральний, вартісний і трудовий.
Визначення продуктивності праці в натуральних і вартісних показниках.
Показник, який характеризує продуктивність окремого працівника:
,
де Врік - річний обсяг виробництва товарної ( валової або реалізованої ) продукції, тис. грн.;
Чср - середньосписочна чисельність працівників ( або робітників ), чол.
Показник, що характеризує кількість продукції, яку випускає одиниця устаткування за певний проміжок часу:
де n – облікова чисельність того устаткування, яке має найбільшу питому вагу на цьому підприємстві (головне устаткування).
Показник, який характеризує, скільки продукції можна виготовити за одиницю часу по підприємству:
де Т – час, затрачений на виготовлення всього обсягу продукції.
Найбільше наочно й об'єктивно характеризує продуктивність праці показник виробітки в натуральному вираженні. Переваги цього методу полягають в тому, що він дає більш точний і об'єктивний результат про продуктивність праці. Недолік цього методу полягає в тому, що він може бути застосований тільки на тих підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Крім того, обчислений по цьому методу виробіток, не дозволяє порівнювати продуктивність праці підприємств різних галузей промисловості.
Найбільше поширення отримав вартісний метод визначення виробітка. У грошовому вираженні виробіток можна розраховувати як по товарній і валовій продукції, так і по нормативно чистій продукції.
Виробіток у вартісному вираженні, розрахований по товарній або валовій продукції, залежить не тільки від результатів роботи даного колективу, але і від вартості застосовуваної сировини і матеріалів, обсягів кооперованих поставок та ін. Цей недолік усувається при обчислюванні виробітки на основі нормативної чистої продукції.
У ряді галузей промисловості (швейної, консервної й ін.) продуктивність праці визначається по нормативній вартості обробки. Вона містить у собі нормативи витрат на основну заробітну плату з нарахуваннями, витрати на утримання і експлуатацію устаткування і загально-господарські витрати (по нормативах).
Показники виробітку залежать не тільки від методу виміру обсягу виробництва, але і від одиниці виміру робочого часу. Виробіток, може бути визначен:
-
на одну відпрацьовану людино-годину - годинний виробіток;
-
на один відпрацьований людино-день - денний виробіток;
-
на одного середньосписочного працівника в рік, квартал або місяць - річний, квартальний або місячний виробіток.
На підприємствах України основним показником є річний виробіток, у ряді закордонних країн - годинний.
Трудовий метод визначення виробітка називають ще методом нормованого робочого часу. Виробіток при цьому визначається у нормо-годинах. Даний метод застосовується переважно на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках, а також у цехах при випуску різнорідної і не закінченої продукції.
Перевага показника трудомісткості полягає у тому, що він дозволяє судити про ефективність витрат живої праці, на різних стадіях виготовлення конкретного виду продукції не тільки по підприємству в цілому, але й у цеху, на ділянці, робочому місці, тобто проникнути в глибину виконання того або іншого виду робіт, чого не можна зробити за допомогою показника виробітки, обчисленого у вартісному вираженні.
Трудовий метод дозволяє планувати і враховувати продуктивність праці на всіх стадіях виробничого процесу, погоджувати і зіставляти трудовитрати окремих ділянок (цехів) і робочих місць із показниками продуктивності праці в цілому по підприємству, а також рівень трудових витрат на різних підприємствах при виробництві однакової продукції.
Трудомісткість - показник індивідуальної продуктивності праці, що характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції.
У залежності від складу, що включаються в неї, трудових витрат розрізняють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість і трудомісткість управління виробництвом.
Виробнича трудомісткість (Твр) являє собою витрати робітників (основних і допоміжних) і розраховується по формулі:
де Ттехн - технологічна трудомісткість, до якої входять усі витрати праці основних робітників, як відрядників, так і почасовиків;
Тобсл - трудомісткість обслуговування виробництва, обумовлена витратами праці допоміжних робітників.
Повна трудомісткість (Тп) являє собою витрати праці всіх категорій ПВП і визначається по формулі:
де Тупр - трудомісткість управління виробництвом, що включає витрати праці ІТР, службовців.
Під повною трудомісткістю одиниці продукції ( Тп ) розуміється сума усіх витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції, що вимірюється в людино-годинах:
,
де t - кількість відпрацьованого часу;
В обсяг виробленої продукції.
Умови, що сприяють росту продуктивності праці, називаються чинниками росту продуктивності праці.
де ПППЛ, ППЗВІТ – продуктивність праці в плановому та звітному періодах.
Основні чинники росту продуктивності праці:
1. Технічний прогрес, що включає механізацію та автоматизацію виробничих процесів і впровадження передової технології на базі нового обладнання і на діючому устаткуванні; модернізацію діючого устаткування; зміну конструкції виробів, якість сировини, застосування нових видів матеріалів і палива; підвищення якості продукції.
2. Поліпшення організації виробництва, праці і управління, у тому числі: збільшення норм і зон обслуговування; зміна спеціалізації виробництва; удосконалення управління виробництвом (збільшення цехів, перехід на безцехову структуру і т.п.); скорочення втрат робочого часу; зниження браку і відхилень від нормативних умов роботи.
3. Вплив природних умов: залягання вугілля, нафти, торфу, залізної руди та іншої мінеральної сировини; вміст корисного компонента в рудах; зміна глибини розробки та ін.
4. Зміна обсягів виробництва і відносне зменшення чисельності ПВП (робочих, керівників, фахівців і службовців).
5. Зміна структури виробництва , у тому числі:
-
зміна питомої ваги напівфабрикатів і кооперованих поставок;
-
зміна частки продукції різної трудомісткості;
-
зміна частки різних методів виробництва, способів видобутку корисних копалин;
-
зміна частки знову освоюваної продукції.