Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Найменування речовини	Величина ГДК, мг/м3	Клас небезпеки	Агрегатний стан
Акролеїн	0,2	ІІ	П
Аміак	20	IV	П
Ацетон	200	IV	П
Бензин (розчинник), Паливний	100	ІV	П
Водню ціанід	0,3	І	П
Кераміка	2	ІІІ	А
Гас (в перерахунку на С)	300	IV	П
Кислота азотна	2+	ІІІ	А
Кислота сірчана	1+	ІІ	А
Кислота оцтова	5+	ІІІ	А
Нафталін	20	IV	П
Поліетилен	10	IV	А
Пил рослинного і тваринного походження : зерновий; мучний, деревний та ін.; луб’яний бавовняно-паперовий; бавовняний, льняний шовковий, пуховий та ін.	4 6 2	ІІІ IV IV	А А А
Срібло металічне	1	ІІ	А
Скипидар (в перерахунку на С)	300	IV	А
Сода кальцинована	2+	ІІІ	А
Тютюн	3	ІІІ	А
Вуглецю окис	20	IV	П
Чай	3	ІІІ	А
Луги їдкі (розчини в перерахунку на NaOH)	0,5+	ІІ	А

Примітка : П – пара або газ; А – аерозоль; «+» - потрібний спеціальний захист шкіри та очей.

Концентрацію різноманітних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже щвидко і досить точно експресним методом із застосуванням хімічного газоаналізатора ГХ-М.

Цей прилад складається з сильфонового насоса ручної дії і набору індикаторних трубок, які вставляються в нього. Сутність методу полягає в зміні кольору індикаторного порошку в трубці внаслідок взаємодії його з тим чи іншим газовим компонентом, що міститься в досліджуваному повітрі.

Для визначення концентрації якого-небудь газу використовують відповідні індикаторні трубки, на поверхні яких написана його хімічна формула (СО, СО₂, SO₂ та ін.). При продуванні сильфонним насосом через трубку із відкритими кінцями відповідного об’єму повітря колір порошку змінюється на деякій дільниці, по довжині якої з допомогою шкали встановлюють концентрацію шкідливих речовин у відсотках (по об’єму).

Шкалу нанесено на поверхню індикаторних трубок і пакувальних коробок.

Вимоги до експресного методу вимірювання концентрації газових компонентів у повітрі викладено в ГОСТ 12.1.014-84 «ССБП. Повітря робочої зони. Метод вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками».

Пари аміаку в повітрі можна виявити за допомогою газоаналізатора інфрачервоного поглинання типу ГІП. Місця витоку аміаку в холодильних ках визначають за допомогою смужок паперу, просякнутих хімічними індикаторами. За наявності в повітрі аміаку такі смужки червоніють. За допомогою електронних витокошукачів можна встановити місця витоку хладону в холодильних ках. У разі потреби склад повітря можна визначити в спеціалізованих лабораторіях шляхом аналізу проб, набраних у виробничих приміщеннях.

Концентрацію пилу в повітрі визначають безпосередньо в робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Принцип дії його заснований на ослабленні запорошеним повітрям променя світла від лампочки та зміні внаслідок цього фотоопору, включеного в одне з плечей мостової електричної схеми. Струм розбалансу реєструється мікроамперметром, стрілка якого переміщується вздовж шкали, проградуйованої в мг/м³.

Вміст пилу у повітрі можна визначити ваговим методом. Досліджуване повітря протягується за допомогою аспіратора через спеціальний фільтр, який зважують до і після відбору проби з точністю 0,1 мг. Збільшення маси фільтра ділиться на об’єм повітря, яке пройшло через нього, і визначається запорошеність (мг/м³).