
- •Тема 4. Соціологія культури. Соціологія релігії План лекції і семінару
- •1. Поняття культури, основні її елементи. Предмет соціології культури
- •2. Субкультура. Функції культури
- •1. Сукупність деяких негативно усвідомлених норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура кримінального світу.
- •3. Трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.
- •3. Соціологічна інтерпретація релігії, її місце й роль у суспільстві
- •1) Система фундаментальних положень, що розкривають суть релігії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;
- •4. Релігія як соціальний інститут, рівні соціологічного аналізу. Структура релігійної організації
- •Реферати
- •Питання для самостійного опрацювання
- •Рекомендована література
4. Релігія як соціальний інститут, рівні соціологічного аналізу. Структура релігійної організації
Релігія як соціальний інститут. Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними її елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.
Релігійна свідомість — це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін.
Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.
Релігійна діяльність — це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.
Культова діяльність — це культ у власному розумінні цього слова, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).
Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин — матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв’язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.
Релігійні організації. Структура релігійної організації пов’язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.
Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об’єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки — центра об’єднання), що забезпечує цілісність об’єднання.
У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертакалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як милість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі”, так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).
Функції релігії. Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій:
1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);
2) компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);
3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);
4) регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);
5) інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).
Поняття “сакралізації” та “секуляризації”. Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях “сакралізація” та “секуляризація”.
Сакралізація — це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соціальних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв’язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.
Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, рецидиви її виявляються й пізніше.
Секуляризація — це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин — від релігійного санкціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших соціальних інститутів.
Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.
Релігійна ситуація в Україні. Як свідчать соціологічні дослідження (1997 р.), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 — православні, 10% — греко-католіки, 8% — представники інших конфесій, 7% — “просто віруючі”.
Політика у сфері релігії. Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є досить значним, і тому політичні діячі будь-якої країни прагнуть використати конфесії для досягнення певних політичних цілей або ж нейтралізувати їх суспільний вплив з цією ж метою. Деякі конфесії також активно втручаються в політику, створюючи релігійні партії, профспілки, очолюючи національно-визвольні рухи.