5. Мережеві організаційні структури.

Останнім ча­сом набули значного поширення, їх поділяють на три групи: внутрішні, стабільні та динамічні.

Внутрішні мережі. Дають змогу використовувати всередині організації принцип вільного підприємництва завдяки створенню організаційних ринків, які пе­редбачають взаємодію між підрозділами організації на основі ринкових цін. Наприклад, підрозділи — вироб­ники комплектуючих — можуть пропонувати складаль­ним підрозділам комплектуючі за ринковими цінами. Ці ж підрозділи можуть продавати свою продукцію й ін­шим організаціям, як це робить, наприклад, «Дженерал Моторе».

Стабільні мережі. Значну частину робіт передають підрядникам, які можуть перебувати поза межами ос­новної компанії. За такою схемою діє багато японських компаній. Стабільну мережу має і компанія «ВМУ», майже 50% загальних виробничих витрат якої ідуть підрядникам за виконані послуги. Така форма співпра­ці дає змогу отримати конкурентні переваги за рахунок вузької спеціалізації підрядників.

Динамічні мережі. Набувають значного поширення у видавничій справі, виробництві одягу, електроніки тощо.

Головна компанія керує капіталом та іншими організаці­ями, будучи при цьому ядром або «системним інтеграто­ром». Вона залучає зовнішніх незалежних розробників, виробників, постачальників, дистриб'юторів тощо. Як правило, її основні активи — унікальне втілені ідеї, здат­ність оперативно реагувати на зовнішні зміни і професіо­нальний менеджмент. Конкурентних переваг головна компанія досягає завдяки спеціалізації та гнучкості. Ви­користовуючи саме таку форму організації бізнесу, іно­земні компанії проникають на український ринок і зак­ріплюються на ньому. Однак за динамічних мереж існує високий ризик використання їх технологій третіми осо­бами, що в умовах недосконалого правового захисту інте­лектуальної власності в Україні стримує бажання іно­земних бізнесових структур освоювати цей ринок.

6. Множинні організаційні структури. Формуються в організаціях, у яких підрозділи не є уніфікованими, створювалися не за одним і тим самим організаційним принципом. До таких структур належать холдингові компанії та конгломерати.

Холдингові компанії. Володіють контрольними паке­тами акцій багатьох фірм, які здійснюють різноманітну діяльність. Зважаючи на юридичну самостійність цих фірм, холдинги не в змозі безпосередньо контролювати їх структурну організацію. Лише за умови відчутного зни­ження фінансових результатів контрольованих холдин­гами фірм в них з'являються підстави перебудувати їх.

Конгломерат. Формується на основі єдиних принци­пів, але різні умови діяльності вимагають адекватної організаційної структури для кожного підрозділу. Тому конгломерат зазвичай складається зі штаб-квартири, що здійснює загальне керівництво, і багатьох оператив­но самостійних, але юридичне залежних філій. Штаб-квартира розробляє загальнокорпоративну стратегію, веде спільну бухгалтерію, здійснює фінансове плану­вання і контроль, надає допомогу філіям, але не втруча­ється в оперативне управління ними і дозволяє мати найефективнішу для неї організаційну структуру.

З огляду на інтенсивні глобалізаційні процеси мно­жинні структури перспективні. З одного боку, зростан­ня масштабів діяльності, їх диверсифікація, активність зовнішнього середовища змушують фірми підвищувати ефективність управління кожним видом діяльності, в тому числі і шляхом оптимізації організаційних струк­тур. З іншого боку — сучасні інформаційні технології та засоби комунікації дають змогу зосереджувати у штаб-квартирі широку інформацію та ефективно її опрацьо­вувати, формуючи адекватні щодо ситуацій управлін­ські рішення. Це сприяє накопиченню позитивного дос­віду, підвищенню ефективності управління.

Існування різних типів організаційних структур дає змогу кожній організації обрати для себе оптимальний ва­ріант, який забезпечить її раціональне функціонуваіння.