2.3.Злочинна недбалість та її критерії. Казус.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути визначені такі варіанти психічного стану:

а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб'єкт вважає свій відступ від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути негативного соціального значення. Наприклад, охоронець пропускає без належного дозволу на об'єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не гадаючи, що останній може використати перебування на цьому об'єкті для вчинення протиправної дії;

б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, тому що не помітив попереджувальний знак «Обмеження максимальної швидкості». Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб'єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль втрачено з його вини. Наприклад, робітник виробництва, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння і намагаючись встояти на ногах, хапається за рубильник, включає струм на лінію електропередачі у той час, коли на ній проводяться ремонтні роботи.

Як бачимо, у названих випадках суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності вчинюваної ним дії (або бездіяльності), що і є головною рисою в характеристиці його ставлення до свого діяння [19].

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зневажливе славлення особи до суспільних інтересів, її недостатню передбачливість при здійсненні службових обов'язків, при виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу професійну діяльність, при додержанні загальновизнаних норм людського спілкування.

Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зневажливе ставлення особи до суспільних інтересів, її недостатню передбачливість при здійсненні службових обов'язків, при виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу професійну діяльність, при додержанні загальновизнаних норм людського спілкування. При дбайливому, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило, передбачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або запобігає їм, або відмовляється від такого діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок, або повинність, передбачити наслідки («повинна була») в теорії кримінального права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення («могла») -- суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об'єктивного і суб'єктивного критеріїв.

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює й суспільної небезпеки свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки [12].

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була») і суб'єктивним («могла їх передбачити» - мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків)[13].

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується не усвідомленням або помилковим усвідомленням фактичних ознак діяння. При цьому реальний рівень розвитку особи та соціально-психологічна ситуація, в якій вона перебуває, давали їй можливість усвідомлювати ці ознаки. Наявність такої можливості повинна бути поєднана з існуванням обов'язку усвідомлювати ці ознаки [1].

Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі неусвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони.

З негативної сторони недбалість визначається тим, що в особи відсутнє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння, а звідси відсутнє і передбачення злочинних наслідків.

Позитивна сторона полягає в тому, що винний повинен був і міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки. «Повинен був» - складає повинність, об'єктивний критерій недбалості, а «міг передбачити» - суб'єктивний її критерій [18].

Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта.

У деяких західноєвропейських юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм «середньої людини». Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити «середня розсудлива людина», або, якщо це стосується сфери спеціальних знань, - «середній спеціаліст», який володіє звичною для даної професії кваліфікацією («середній лікар», «середній інженер» тощо).

Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Проте, встановлення одного лише об'єктивного критерію ще не перетворює відповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього вимагається обов'язкове встановлення ще й суб'єктивного критерію. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуальними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків [13].

Суб'єктивний критерій злочинної недбалості слід розглядати у тісному зв'язку з об'єктивним. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов'язувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого і професійного досвіду, інтелектуальний рівень, стан здоров'я тощо); по-друге, - з тією конкретною обстановкою, в якій діяла певна особа. Наявність цих двох умов робить для суб'єкта реально можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вказівка в законі на те, що при злочинній недбалості, крім обов'язку, має бути і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння, виключає можливість об'єктивно поставити за вину. Тому немає вини суб'єкта щодо випуску на товарний ринок недоброякісної продукції (ст. 227 КК) у разі, якщо стандарти на продукцію змінено, але йому у встановленому порядку про це не повідомлено, і продукція продовжує випускатися на виробництві за старими стандартами. Незважаючи на обов'язок випускати продукцію відповідно до встановлених стандартів особа, яка не знає про їх зміни, в такомуразі не може передбачити, що своїми діями допускає випуск недоброякісної продукції [23].

Суб'єктивний критерій визначається через встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов'язувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта тощо); по-друге -- з тією конкретною обстановкою, в якій діяла дана особа [21].

Від злочинної недбалості слід відрізняти «випадок» («казус»). «Випадок» у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто «випадок» зустрічається у справах про заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничий травматизм, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту [22].

«Випадок» у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з діянням (дією або бездіяльністю) особи, яка, однак, не тільки не передбачала можливості їх настання, а й не могла їх передбачити. «Випадок» виключає вину в поведінці особи. На відміну від злочинної недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлено як суб'єктивними особливостями особи (брак необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинено діяння, що спричинило наслідки. Наприклад, М. і К. ішли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, що там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився на дні бочки, зайнявся і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.

«Випадок» («казус») виключає кримінальну відповідальність відсутністю складу злочину (зокрема, вини) в поведінці особи відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних її наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати [14].

2.4. Класифікація необережних злочинів та проблема розгляду кримінальних справ по цим злочинам

Як зазначалось раніше, згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Це і є основною классифікацією необережних злочинів.

Проблематика розгляду справ о вбивсті з необережності заключається в тому, що дуже тяжко, насамперед, кваліфікувати ций злочин.

В усіх випадках кваліфікації скоєного за ст. 119 КК необхідно встановити, чи повинен був і чи міг винний передбачити настання смерті поте­рпілого. Це вирішується з урахуванням конкрет­них обставин справи і особистих якостей винно­го, його спеціальних знань, конкретних, діючих в певній галузі, і загальноприйнятих правил обач­ливості тощо. Зміст вини – психічне ставлення до смерті потерпілого може виражатися лише у формі необережності [15].

Важливе значення має саме мотив вчинення злочину. Мотивація необережних злочинів є численною та різно­рідною.

Серед необережних злочинів найбільш поширеними є:

а) необережні транспортні злочини, особливо в автомобіль­ному транспорті, які становлять 75% усіх злочинів, скоєних з необережності;

б) побутова необережність, яка призво­дить до загибелі і травмування людей (5—10%);

в) всі інші випадки аварій та катастроф, що виникають з причин про­фесійної необережності та безвідповідальності службових осіб, конструкторів та операторів різного роду технічних, біотехнічних та соціальних систем. На відміну від мотивації умисних злочинів протікання психічних процесів при вчиненні необережних злочинів має свої особливості. Специфіка мотивації в необережних злочинах полягає у тому, що мотив не поширюється на су­спільне небезпечні наслідки, а лише детермінує вчинення тих чи інших дій, які призводять до даних наслідків. При вчиненні необережного злочину на стадії виконання конк­ретної поведінки відбувається переривання (викривлення) психічної причинності під впливом зовнішніх обставин. Це призводить до неузгодженості мети особи з наміченим ре­зультатом, через що настають такі побічні наслідки, які не охоплюються метою. Звідси, необережний злочин характе­ризується або «недовиконанням» мети (суб'єкт не досяг відвернення передбачуваного суспільне небезпечного на­слідку), або її «перевиконанням» (наслідки виявились за межами передбачення і ціноутворення). Стає очевидним, що у необережних злочинах мотив і мета «по­яснюють», «виправдовують» (з позиції суб'єкта) лише акт порушення правил необережності (як у випадках їх свідо­мого порушення, так і тоді, коли їм не було приділено до­статньої уваги), але зовсім не злочинні наслідки.

Отже, мотивація необережних злочинів не має безпо­середнього прямого зв'язку з результатом, який настав, і сутність справи полягає не в наявності чи відсутності во­льового моменту (без нього ніяка практична діяльність неможлива), а в різниці психологічної структури умисної і необережної злочинної поведінки [17].

Таким чином, у необережних злочинах безпосередня мо­тивація щодо суспільне небезпечних наслідків відсутня, що, однак, не повинно виключати встановлення мотивів і цілей у цій категорії злочинів. Вольовий характер поведін­ки особи зберігається і при вчиненні необережних злочинів, а отже, їх не можна відносити до безмотивних і безцільних різновидів людської поведінки. З психологічного погляду, мотив і мета є необхідними структурними елементами не­обережних злочинів, їх встановлення не може не вплинути на кримінальну відповідальність за необереж­ність в цілому. Значно зростає і кримінологічне значення встановлення мотивів у кожному необережному злочині, що впливає на вирішення загальних і окремих завдань у сфері профілактики необережності.

3. ВІДМЕЖУВАННЯ ВБИВСТВА ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ

Суміжні склади злочинів розрізняються поодинці або декільком ознакам і родинні по характеру суспільній небезпеці.

Суміжність і спорідненість діянь дозволяють законодавцеві конструювати широке поняття неодноразової злочинів і судимості, тобто не лише з єдиним безпосереднім об'єктом, але і з різними об'єктами [29].

Іноді, розмежувати деяки злочини дуже тяжко. Наприклад: Вбивство з необережності (через злочинну самовпевненість) та вбивство (непрямим умислом)

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних, на її думку, відвернути настання наслідків. Вона у цьому впевнена. Однак, як було зазначено вище, у підсумку цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, оскільки особа переоцінила можливості обраних нею обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках воля особи нібито і спрямована на недопущення наслідків свого діяння, тобто є розрахунок. Проте такий розрахунок і надія, яка ним була обумовлена, мають абстрактний характер. Надія, що виникає у особи, є невиразною, пасивною за змістом, це надія на «якось-то буде», на випадковість, а не на конкретні обставини. Наприклад, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія та судова практика розглядають такі випадки як учинені з непрямим умислом [20].

Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої інтелектуальні та психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій у особи немає характерних для волі переживань — «треба», «це необхідно зробити», «я повинен їх здійснити», хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти й усвідомити цю інформацію та прийняти правильне рішення.

Тобто, злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуальну та вольову ознаки Суміжність і спорідненість діянь дозволяють законодавцеві конструювати широке поняття неодноразової злочинів і судимості, тобто не лише з єдиним безпосереднім об'єктом, але і з різними об'єктами [26].

ВИСНОВОКИ

Проаналізувавши весь зібранний матеріал ми можемо зробити такі висновки: життя є одним з основних природних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс. Виходячи з цього, ст.27 Конституції України проголошує: Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Одним із протиправних посягань, на це право є вбивство.

Вбивство, це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність.

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині.

У ч. 1 ст. КК зазначені два види необережності: злочинна самовпевненність та злочинна недбалість.

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

За ч. З ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

За своїми наслідками вбивство через необережність нічим не відрізняється від вбивства, вчиненого умисно. Проте суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, — необережна вина — свідчить про меншу суспільну небезпечність винного і всього діяння в цілому порівняно з ана­логічними діями, вчиненими умисно іяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя.

Об'єктом злочину є життя особи. Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо заподіяння смерті через необережність є ознакою іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 134, ч. З ст. 135, ч. З ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно квалі­фікується за відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідаль­ність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.

Вбивство через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.

Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння .

Вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Прикладом злочинної самовпевненості є перевищення швидкості водієм, який розраховує у будьякий момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень пішоходу.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується не усвідомленням або помилковим усвідомленням фактичних ознак діяння. При цьому реальний рівень розвитку особи та соціально-психологічна ситуація, в якій вона перебуває, давали їй можливість усвідомлювати ці ознаки. Наявність такої можливості повинна бути поєднана з існуванням обов'язку усвідомлювати ці ознаки.

Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі неусвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони.

Суб'єктивний критерій визначається через встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов'язувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта тощо); по-друге -- з тією конкретною обстановкою, в якій діяла дана особа.

Від злочинної недбалості слід відрізняти «випадок» («казус»).

У необережних злочинах безпосередня мо­тивація щодо суспільне небезпечних наслідків відсутня, що, однак, не повинно виключати встановлення мотивів і цілей у цій категорії злочинів. Вольовий характер поведін­ки особи зберігається і при вчиненні необережних злочинів, а отже, їх не можна відносити до безмотивних і безцільних різновидів людської поведінки. З психологічного погляду, мотив і мета є необхідними структурними елементами не­обережних злочинів,

Суміжні склади злочинів розрізняються поодинці або декільком ознакам і родинні по характеру суспільній небезпеці. Наприклад, за вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Принята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // ВВР України. – 1996.-№30.

2. Кримінальний Кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III

3. Загальна декларація прав людини, Міжнародний документ вiд 10.12.1948

4. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація 2006р.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. К., 2002.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005.- 1064 с

7. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.

8. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Сташис В.В., Тацій В.Я. Одиссей. 2008 год. 1184 с.

9. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я.. /Кримінальне право України: Особлива частина: Підручн. для студентів юридичн. спеціальностей. – Київ-Харків: ЮрінкомІнтер – Право, 2002. – 409 с.

10. Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.; За ред. проф.. Бажанова М. І, Сташиса В. В., Тація В. Я.. /Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник /– 2-е вид. , перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с

11. Бережний В. Умисні вбивства на замовлення // Право України. – 2007. - №11. – С.100-105.

12. Кузнєцов В.О., Стрельбицький М.П., Гіжевський В.К.. / Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини.: навч. посіб. - Київ. «Істина». 2005. - 380с.

13. Мельника В. І., доц.. Клименка В. А./Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник./ Мельника В. І., доц.. Клименка В. А. // Київ. Юридична думка. 2004. - 352с.

14. Навроцький В. О. Основи кримінально - правової кваліфікації. - Київ. Юрінком. Інтер. 2006. - 702с.

15. Потебень М.О., Гончаренко В.Г. Кримінальне право: Особлива частина. - К.: Форум, 2001. - 358 с.

16. Савченко А.В. Кузнєцов В.В. Штанько О.Ф. Сучасне Кримінальне право України. К., 2005.

17. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія.- К.: Атіка, 2002.- 144 с

18. Селецький С.І. (ред.) Кримінальне право України. Особлива частина. Навчальний Поcібник. - Київ: Центр учбової літератури, - 496с.

19. Сташиса В. В., Тація В. Я/ Кримінальне право України. Загальна частина. 3-те видання. // Київ. Юрінком Інтер. 2007. - 495.

20. Фріс П. П. / Кримінальне право України. Київ. Атіка. 2004. – 486 с.

21. Шелмяков П. О., Хохлова І. В. Кримінальне право України. Загальна частина.. // Київ. 2006. - 268с.

22. Потебень М.О., Гончаренко В.Г. Кримінальне право: Особлива частина. - К.: Форум, 2001. - 358 с

23. Грищук В. Злочини проти життя та здоровя // Науково-практичний коментар. – 2004. - №8.- С.8-13.

24. Коноваленко О. Особа злочинця корисливо-насильницької спрямованості: кримінологічна характеристика і типологія // Право України.- 2006. - №4. – С.75-

25. Нежурбіда Сергій Ігорович. Злочинна необережність: концепція, механізм і шляхи протидії: Дис... канд. юрид. наук: / Чернівецький національний ун-т ім. Ю.Федьковича. - Чернівці, 2001.

26. Савченко А.В. Кузнєцов В.В. Штанько О.Ф. Сучасне Кримінальне право України. К., 2005.

27. http://vuzlib.net/beta3/html/1/13108/13116/

28. http://vuzlib.net/beta3/html/1/12970/13010/

29. http://vuzlib.net/beta3/html/1/7880/7887/

30. http://vuzlib.net/beta3/html/1/9136/9168/

31. http://www.pravo.vuzlib.net/book_z822_page_54.html

29