Література

1. Павлюк Л. Гендерні стереотипи і гендерна чутливість комунікації // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.­info/ohlyady-analityka/henderni-stereotypy-i-henderna-chutlyvist-komunika­tsiyi.html 2. Слiнчук В. В. Сучасні тенденції формування гендерних концептів засобами оцiнностi (за матеріалами друкованих ЗМI) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua­/index.php?act=article&article­=1413 3. Ажгихина Н. Гендерные стереотипы в современных масс-медиа // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.a-z.ru/women_cd1/html/azhgihina.htm.

Є. Є. Сухарукова

Види запитань в інтерв’ю

Одним із найважливіших компонентів інтерв’ю як журналістського твору є запитання. Воно є засобом отримання інформації та поштовхом до роздумів і прийомом для встановлення контакту зі співрозмовником. Від правильно поставленого запитання залежить якість відповіді, а отже, інформаційна насиченість усього твору.

Ця стаття – частина нашого дослідження “Інтерв’ю на шпальтах сучасної луганської преси”, яке пов’язане з комплексною темою “Історія журналістики та видавничої справи Луганщини” кафедри журналістики і видавничої справи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

При створенні даної розвідки ми використовували праці, присвячені використанню запитань в інтерв’ю. Серед них розвідки М Лукіної ("Технология интервью") [4], Е. Фіхтеліуса ("Десять заповедей журналиста") [11], З. Смелкової, Л. Ассуірової, М. Савової, О.Сальникової ("Риторические основы журналистики. Работаем над жанром газеты") [9], публікації А. Шевченко-Станкевич ("Комунікативні стратегії інтерв’ю") [13], М. Недопитанського ("Сучасна практика журналістського інтерв'ю: стратегія запитання") [5].

Мета статті – розглянути види запитань, що використовуються журналістами при проведенні інтерв’ю.

Об’єкт дослідження – запитання журналістів в інтерв’ю на сторінках луганських газет “Молодогвардеец”, “Свободный репортер”, “ХХІ век”.

Предмет дослідження – роль і комунікаційне значення різних видів запитань в інтерв’ю.

Завдання тісно пов’язане з метою статті – з’ясувати ефективність різних видів запитань, до яких вдаються журналісти при роботі над інтерв’ю.

На думку М. І. Недопитанського, “запитання – це своєрідний ключ до успіху інтерв'ю” [1]. Ми хочемо наголосити, що запитання – один з найважливіших компонентів інтерв’ю, від правильності, точності запитань журналіста залежать відповіді респондента та успіх усього матеріалу в цілому, зацікавленість ним читача. “Часто інтерв’юер використовує запитання, які мають обов’язково опору-передісторію, засвідчують певною мірою обізнаність у темі та ерудицію самого журналіста, або іноді — лише натяк на запитання, що є своєрідним інтелектуальним стимулом” [2].

Головне значення запитання – реалізація мети і завдань інтерв’ю. Як зазначає З.С. Смелкова, “запитання має бути лаконічним та легко сприйматися, його формулювання повинно бути однозначно зрозумілим. При цьому тактовність запитань повинна відповідати умовам гри зі співрозмовником, не порушувати межу особистого” [4, с. 174].

Запитання можуть бути класифіковані за формою на відкриті та закриті. Перші – мають найбільш загальний характер, задають тему і предмет, а далі респондент може структурувати відповідь за власним бажанням. Перевагами відкритих запитань є те, що вони не обмежують співрозмовника, орієнтують людину на роздуми, аналіз своїх вчинків, стимулюють народження думок, примушують журналіста уважно слухати та спостерігати. Проте відкриті запитання можуть призвести до надто довгої, затягнутої або неясної, сумбурної відповіді, можуть збентежити співрозмовника, який не звик відповідати на відкриті запитання. Відкриті запитання часто використовуються журналістами луганських газет. Наприклад:

• “Василий Иванович, как бы вы оценили нынешнюю ситуацию в Верховной Раде? (“Молодогвардеец”)” [5]

• “Расскажите о Чемпионате – как он проходил? (“Свободный репортер”)” [6]

• “Как Ваша семья проводит свободное время? (“ХХІ век”) ” [7]

Технологія формулювання відкритих запитань базується на шести питальних займенниках: хто? Що? Де? Коли? Як? Чому? (або навіщо?) У англомовній журналістиці їх називають формулою 5W + H. Слід зазначити, що два останніх запитання “чому?” та “навіщо?” можна віднести до складнішого рівня, вони вимагають вдумливої, концептуальної відповіді.

Закрите запитання вимагає ствердної чи негативної відповіді. Журналісти використовують їх, щоб отримати жорстку, пряму реакцію співрозмовника, підтвердити чи спростувати факт. Привабливість закритих питань, як зазначає М. М. Лукіна, у тому, що їх “легко ставити й на них нескладно відповідати, вони економлять час, оскільки передбачають швидку реакцію та стислі відповіді [3, с. 51]”. Наприклад:

“Вы следите за посещаемостью вашего сайта? (“Свободный репортер”) [8]”

“В кастинге на шоу “Україна має талант” участвовать будете? (“Молодогвардеец”) [9]”

“Права на земельную собственность останутся за жителями присоединяемых территорий в полном объеме (паевые участки)? (“ХХІ век”) [10]”

У журналістському інтерв’ю відкриті запитання є більш бажані, ніж закриті, відповіді на них більш детальні, розгорнуті, їх легше цитувати. Вважається, що відповіді на закриті запитання передбачувані, але трапляється, що після відповіді “так” або “ні” співрозмовник починає розмірковувати, часто в цих несподіваних висловлюваннях може міститися дуже цінна інформація.

Буває й так, що журналісти стикаються зі співрозмовниками, що знайомі з особливостями технологій спілкування з пресою. Для них закрите запитання – шанс висловити завчасно підготовлену промову. У такому випадку ініціатива у розмові перейде до респондента, на закрите запитання співрозмовник може дати найбільш вигідну чи безпечну для себе відповідь.

Іншим видом запитань є прямі та непрямі запитання (або з підтекстом). Пряме, тобто ясне прозоре запитання “по суті”, ефективніше за непряме, що дає змогу уникнути відповіді. Однак інколи непряме запитання буває корисним для заміни прямого, неприємного для співрозмовника. До непрямого запитання слід вдаватися у тому випадку, якщо зі співрозмовником важко встановити контакт і треба створити сприятливу атмосферу. Найефективніший варіант спілкування – прямі запитання та конкретні відповіді. Проте воно може відбуватися тоді, коли співрозмовник налаштований на бесіду і готовий відповідати.

До запитань “другого ряду”, як називає їх М. М. Лукіна, належать уточнюючі, контрольні, кількісні, викривальні, гіпотетичні, перехідні запитання.

Уточнюючі запитання слід ставити після неясної або двозначної відповіді на попереднє. Їх можна ставити, перефразовуючи сказане співрозмовником або попросивши його навести приклад для прояснення сказаного.

“Вы говорите, что горожане должны поверить “Теплокоммунэнерго”. Но к техпроцессам и техкартам тепловиков должно быть доверие и у руководства города (Молодогвардеец)” [11].

Контрольні запитання журналіст ставить, коли немає об’єктивних підтверджень сказаного співрозмовником. При цьому він не може перепровірити інформацію, яка повідомляється, звернувшись до об’єктивних джерел.

Кількісні запитання служать для вияснення кількісних характеристик об’єкта чи події. Відповіді на них уточнюють, конкретизують та ілюструють розмову. Кількісні запитання домінують в інтерв’ю, узятих для бізнес-новин, економічних оглядів, інтерв’ю з експертами, що використовують у роботі статистичні методи. При цьому слід ураховувати, що кількісна інформація має межі сприйняття, а статистичні дані засвоюються тільки у порівняльних чи відсоткових показниках. Наприклад:

“Сколько у вас депутатов в городском совете? (“Молодогвардеец”)” [12].

“Сколько процентов вы набирали на первых и на вторых выборах городского головы? (“Молодогвардеец”)” [12].

“Викривальні запитання як різновид контрольних використовуються при явних суперечностях у відповідях, якщо співрозмовник був непослідовним .., невпевненим в аргументації [3, с. 60]” Журналіст може вдаватися до викривальних запитань, коли відчуває, що герой приховує інформацію, суперечить власним словам або підтвердженим раніше фактам. Викривальні запитання слід ставити наприкінці розмови, щоб не порушити її хід, не відштовхнути співрозмовника. При цьому слід бути якомога більш ввічливим.

Гіпотетичні запитання – це специфічна питальна форма, коли журналіст хоче дізнатися, що станеться, якщо відбудеться певна подія. Гіпотетичні запитання змушують співрозмовника робити прогнози, до роздумів щодо перспектив або можливих наслідків його дій. Деякі журналісти уникають гіпотетичних запитань, пояснюючи це тим, що вони містять домисел, якому не місце в журналістиці. Проте творчі особистості позитивно ставляться до гіпотетичних запитань, а вчені, експерти, які займаються прогнозуванням, можуть відповісти на такі запитання професійно. Наприклад:

“Допустим, следующим мэром станет не Кравченко, тогда горводоканал реально вернуть? (“Молодогвардеец”)” [13].

Перехідні запитання ще називають “запитаннями-мостами”, вони слугують для переведення розмови на іншу тему, зміни напрямку бесіди. При цьому перехідне запитання не повинно обривати співрозмовника. Не варто несподівано переключати розмову на іншу тему, до якої герой ще не готовий. Однак, якщо запитання інтерв’юера не знаходять відповіді, можна вдатися до різкої зміни сюжету.

“Канадський репортер, письменник і викладач журналістики Джон Савотскі багато років займається розробкою методики ведення інтерв’ю. провідним принципом розробленого ним методу є той, що запитання повинні бути простими, нейтральними та відкритими. Він рекомендує журналістам перш ніж ставити запитання співрозмовнику, спробувати самому відповісти на них або попросити відповісти колегу чи друга. Цей тест часто підказує журналістам альтернативні запитання, необхідні для інтерв’ю [14, с. 38]”. Е. Фіхтеліус зазначає, що Джон Савотскі склав список десяти смертних гріхів інтерв’юера. До них належать:

• “запитання, що допускають односкладну відповідь (так чи ні);

• стверджувальне речення замість запитального;

• два запитання в одному. За законами сприйняття краще запам’ятовується останнє висловлювання, тому герой відповість на останнє запитання, проте він може й обрати те з питань, на яке йому зручніше відповідати;

• перевантажені запитання. Кожне слово в запитанні несе певну семантику, збагачується емоційними відтінками та підтекстами. Тому слід ураховувати те, що від уведення слова зі значенням модальності може змінитися емоційна насиченість запитання. Наприклад, запитальні частки “невже”, “справді” несуть різні відтінки і загалом означають недовіру, невпевненість у сказаному;

• запитання, що наводять на відповідь;

• коментарі та власні оцінки в запитаннях. (Ці дві групи помилок М.М.Лукіна відносить до випереджальних запитань. Вони підштовхують співрозмовника до неповноцінної відповіді й можуть бути сприйняті як маніпулятивний прийом);

• домисли та припущення в запитаннях;

• навішування ярликів;

• перебільшення в запитанні;

• складні для розуміння запитання [14, с. 39 – 40]”.

Ці рекомендації канадського репортера є важливими для українських журналістів-практиків.

На думку М. І. Недопитанського, “найпоширенішою “хворобою” інтерв'ю є статичність запитань. Вона походить від творчої лінькуватості журналіста, відсутності в нього творчого запалу. Часто вживане “які ваші плани на майбутнє?” є надто абстрактним і пасивним, щоб розкрити сутність героя, зацікавити ним аудиторію. Проблема запитальної провокативності стає для сучасного інтерв'ю дедалі актуальнішою. У журналістському середовищі нерідко виникають диспути: чи коректно ставити “незручне” запитання? Однак інформаційна практика (особливо масових і комерційних ЗМІ) однозначно стоїть на боці провокативності, бо лише солодкими чи прісними запитаннями журналістові важко зацікавити аудиторію своїм інтерв'ю. Проблему провокативності можна пом'якшити насамперед завдяки стилістичним вкрапленням до запитання на зразок: “Даруйте, але мушу запитати про неприємне...”, “Можливо, це некоректно, але дозвольте запитати...” Тут доцільні натяки, використання асоціацій, іронії тощо” [1].

Висновки. Як бачимо, запитання – один із найважливіших компонентів інтерв’ю. Усі наявні види запитань виконують різноманітні функції: від отримання суто фактичної інформації (кількісні запитання) до спонукання до роздумів (відкриті, гіпотетичні запитання) та керування бесідою (перехідні, викривальні запитання). Від уміння журналіста правильно поставити запитання та доречно варіювати його видами залежить точність відповіді та якість матеріалу.

Перспективи подальших розробок. Теоретичні розробки з вивчення видів запитань в інтерв’ю досить повні та ґрунтовні. Проте журналісти відчувають брак практичних порад і прикладів застосувань різних видів запитань, наочної та зрозумілої ілюстрації доцільності використання тих чи інших видів запитань у певних ситуаціях. Тому цей аспект вивчення даної проблеми є перспективним, передбачає вироблення рекомендацій,як уникнути помилок у спілкуванні під час інтерв’ю.