Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний університет

Кухар В.В.,

Данилова Т.Г.

Тема 3: «Біосфера. Вчення в.І. Вернадського про біосферу. Екосистеми й популяції»

Маріуполь, 2005

Тема 3. Біосфера. Вчення в.І. Вернадського про біосферу. Екосистеми й популяції

3.1. Визначення біосфери. Біосфера – оболонка землі, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу й верхню частину літосфери, населена живими організмами, - це “область існування живої речовини”, по В.І. Вернадському.

До поняття “біосфера” (від грецького bios - життя + sphairo - сфера, куля) у своїх судженнях досить близько підійшов французький біолог Жан-Батист Ламарк (1802 р.). Сам термін у такому виді був уперше уведений австрійським геологом Едуардом Зюссом (1875 р.).

Обговорюючи особливості Землі як планети, він писав: "Одне здається чужорідним на цьому великому, що складається зі сфер небесному тілі, а саме органічне життя: На поверхні материків можна виділити самостійну біосферу". Тобто термін "біосфера" був ужитий у топологічному змісті й узвичаївся, не маючи чіткого визначення.

Розгорнуте вчення про біосферу було розроблено акад. В.І.Вернадським (1926, "Біосфера"). Він розглядав біосферу як оболонку Землі, населену живими організмами й продуктами їхньої життєдіяльності, підкреслюючи також, що склад біосфери визначається діяльністю живих організмів, є результатом їх сукупної хімічної активності в сьогоденні й минулому.

3.2. Структура, компоненти, склад біосфери. Біосфера - складна по будові, складу й організованості оболонка. В.І. Вернадський виділив наступні компоненти біосфери:

• живі організми (жива речовина);

• біогенні компоненти (геологічні породи, створені діяльністю живої речовини: вугілля, нафта, вапняки й ін.);

• кісткова речовина (у його утворенні живе не бере участі: геологічні породи вулканічного й сейсмічного походження);

• біокісткова речовина (створюється за допомогою живих організмів: океанічні води, ґрунт);

• речовини космічного походження (метеоритна речовина).

Вернадський вважав, що земна кора являє собою залишки колишніх біосфер, які існували стільки ж, скільки існує Земля. Фундаментальною відмінністю живої речовини від кісткової є еволюційний процес, що безупинно створює нові форми живих істот. Різноманіття форм життя і їх багатофункціональність створюють основу стійкого круговороту речовин і енергії. У цьому специфіка й застава стійкості біосфери як унікальної оболонки земної кулі.

Таким чином, біосфера, за В.І. Вернадським, - це одна з геологічних оболонок земної кулі, глобальна екосистема Землі, у якій геохімічні й енергетичні перетворення визначаються сумарною активністю всіх живих організмів - живої речовини.

Біосфера містить у собі всі живі організми, що перебувають у взаємодії з фізичним середовищем Землі й живуть у гідросфері (на глибині до 8-10 км), атмосфері (на висоті до 85 км, найбільше скупчення – до 10-15 км), і літосфері (від десятків метрів до глибини, де температура не перевищує 100 ⁰С – у молодих складчастих областях – 1,5-2 км, на кристалічних щитах – до 7-8 км, у середньому - до 3-3,5 км). Розподіл організмів у біосфері наведений на рис. 3.1.

Рис. 3.1 – Розподіл організмів у біосфері (ліворуч шкала – у метрах):

1 – озоновий шар; 2 – межа снігів; 3 – грунт; 4 – тварини,

що живуть у печерах ; 5 - бактерії

Рис. 3.2 – Структура біосфери

Верхня межа біосфери, за Вернадським, є променистою (лімітується прямим ультрафіолетовим випромінюванням), а нижня - термічна (лімітується температурою). Таким чином, загальна товщина оболонки біосфери становить кілька десятків кілометрів. Структура біосфери та її оточення наведена на рис. 3.2.

Приблизна маса біосфери становить 3*10²⁴ г, а об'єм – 10*10²⁴ см³, у тому числі літосфери – 0,6*10²⁴ см³, гідросфери – 1,4*10²⁴ см³ і тропосфери – 8*10²⁴ см³ (приблизна маса тропосфери – 0,004*10²⁴ г, гідросфери – 1,4*10²⁴ г, а літосфери товщиною 3 км на суші й під дном океану 0,5 км – маса 1,6*10²⁴ г). Приблизна маса біосфери становить 0,05 % маси Землі, об'єм – 0,4 % об'єму Землі. Маса живої речовини ледь досягає (3…5)*10^-8 % маси Землі й близько (0,7-1,0)*10^-8 % маси біосфери.

Жива речовина, у тому числі й людство, змінює історію всіх хімічних елементів, виступає як глибокий і потужний геологічний процес. Протягом порівняно незначного в історичному відношенні часу через живі організми може пройти вся речовина біосфери. Так весь кисень планети - продукт фотосинтезу, обновляється кожні 2000 років, а всі молекули вуглекислоти - через кожні 300-600 років. В.І. Вернадський виділив 5 функцій живої речовини: газова (породження газів), концентраційна (нагромадження хімічних елементів у своїх тілах), окислювально-відновна (регулювання кислотного режиму), біохімічна (розмноження й переміщення в просторі); біогеохімічна діяльність людства (використання людиною хімічних елементів для своїх потреб).

3.3. Виникнення біосфери. Великомасштабні зміни, представлені віковими серіями що змінюють одна дну протягом сторіч екосистем, внаслідок змін клімату, рельєфу місцевості та інших характеристик поверхні Землі охоплювали цілі геологічні періоди.

3,5 млрд. років тому в первісному океані Землі під впливом ультрафіолетового й проникаючого випромінювань, а також електричних газових розрядів почалося утворення перших органічних сполук - "органічного бульйону" (по акад. О.І. Опаріну). Зі зростанням концентрації цього розчину деякі органічні молекули, поєднуючись, стали утворювати коацерватні краплі (органічні згустки), ізольовані від навколишнього їхнього середовища і які використали речовини, які входили в її склад, для збільшення свого розміру. Так виникли молекули, здатні самовідтворюватися, що означало народження Життя.

Слід зазначити, що уявлення В.І. Вернадського про зародження життя на Землі (вони будуть викладені пізніше, при розгляді вчення В.І. Вернадського про біосферу) відрізняються від уявлень О. І. Опаріна.

Перші організми харчувалися оточуючим їх органічним розчином, однак прийшов час, коли його запаси почали вичерпуватися, а вільного кисню - найкращого окислювача, - практично не було, і перші організми змушені були одержувати енергію завдяки процесу бродіння. Однак цей процес малоефективний і вимагав великої кількості їжі. Тому життя було приречене на голодну смерть. Єдина можливість перетворення кінцевої речовини в нескінченне - включення його в круговорот. Тому внаслідок природного добору утворилися фотосинтезуючі організми, які не харчувалися готовою органічною речовиною, а створювали її самі, використовуючи сонячне світло для перетворення вуглекислого газу, мінеральних солей і води. Відходом цього способу харчування став кисень, що, по-перше, уможливив появу багатоклітинних представників тваринного світу, які споживають енергію з готових органічних речовин шляхом їхнього окислювання, і, по-друге, створив захист від згубного для білкових з'єднань впливу ультрафіолетового випромінювання, оскільки деяка частина вільного кисню перетворилася в озон, що є потужним його поглиначем. У такий спосіб живі істоти одержали можливість вийти з води (яка захищала їх від впливу випромінювання) на сушу й поступово поширилися на всій планеті.

Так утворилося замкнуте коло взаємозалежних та взаємопристосованність організмів і процесів, серед яких немає жодного зайвого, оскільки кожний виконує свою функцію. Тварини не могли б харчуватися й дихати без допомоги рослин. Однак і рослини без тварин дуже швидко загинули б, оскільки нікому було б переробляти й розкладати утворену органіку на воду, вуглекислий газ і мінеральні солі, запобігаючи засміченню планети відмерлими залишками й відтворюючи запаси живильних речовин для нових поколінь рослин. Живі організми беруть також участь у загальному круговороті речовин у природі й формуванні планети.

Отже, тваринні й рослинні організми своєю діяльністю упродовж життя й біомасою після смерті мільярди років створювали й удосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, що упродовж декількох сотень тисяч років постійно руйнувала її своєю нерозумною діяльністю.

3.4. Вчення В.І. Вернадського про біосферу. Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) – великий вітчизняний учений – мінералог, кристалограф, геохімік, радіогеолог, творець біогеохімії й вчення про біосферу.

Народився у Санкт-Петербурзі. В 1885 році закінчив Петербурзький університет. В 1886-1888 р.р. працював у мінералогічному музеї Петербурзького університету, в 1889-1890 р.р. стажувався за кордоном. З 1890 р. приват-доцент, в 1898 - 1911 р.р. - професор Московського університету. В 1912 р. обраний дійсним членом Російської академії наук. Один з організаторів і голова (1915-1930) Комісії з вивчення природних продуктивних сил Росії при Академії наук. В 1917-1921 р.р. працював на Україні, головний організатор, перший президент і академік (1919) Академії наук України. В 1922-1939 р.р. - директор організованого їм Державного радієвого інституту. В 1922-1925 р.р. працював за кордоном. В 1928-1945 р.р. - директор Лабораторії геохімічних проблем АН СРСР, перетвореної в 1947 р. в Інститут геохімії й аналітичної хімії його імені. В 1927 р. організував і очолив в АН СРСР Відділ живої речовини, перетворений в 1929 р. у Біогеохімічну лабораторію АН. Наукові інтереси В.І. Вернадського надзвичайно широкі. Будучи основоположником геохімії, він провів перші дослідження закономірностей будови й складу взаємодіючих елементів і структур земної кори, гідросфери й атмосфери. Досліджував міграцію хімічних елементів у літосфері й роль радіоактивних елементів у її еволюції. В 1923 р. їм сформульована теорія про провідну роль живих організмів у геохімічних процесах; в 1926 р. - концепція й визначення біосфери й живої речовини; створене вчення, відповідно до якого жива речовина, трансформуючи сонячне випромінювання, утягує неорганічну матерію в безперервний круговорот - центральна концепція біогеохімії. Ряд праць В. І. Вернадського присвячений філософським проблемам природознавства й історії науки. Він по праву може бути прилічений до видатних представників «російського космізму» поряд з І.М. Сєченовим, Д.І. Мєндєлєєвим, К.Е. Ціолковським, А.Л. Чижевським у природознавстві, І.В. Кирієвським, В.С. Соловйовим, Н.Ф. Федоровим, П.А. Флоренським у філософії, Л.Н. Толстим і Ф.М. Достоєвським у літературі.

Основні положення вчення про біосферу були сформульовані в роботі «Біосфера», що вийшла в 1926 р. Вона починається із шести емпіричних узагальнень (тобто заснованих на досвіді, на багаторазово доведених фактах, не підлягаючих сумніву):

1. Ніколи не спостерігалося в умовах Землі зародження живого від неживого. (Дана теза яскраво демонструє відмінність емпіричного узагальнення не тільки від гіпотези, але й від будь-якої теорії. У ній не затверджується, що зародження живого від неживого неможливо, а тільки лише, що в межах наших спостережень таких фактів немає).

2. У геологічній історії немає епох відсутності життя.

3. Сучасна жива речовина генетично родинно всім минулим організмам.

4. Сучасна жива речовина так само впливає на хімічний склад земної кори, як і в минулі епохи.

5. Існує константна кількість атомів, захоплених у цей момент живою речовиною.

6. Енергія живої речовини є перетворена, акумульована енергія Сонця.

Свою роботу «Біосфера» В.І. Вернадський починає словами: «Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторювальним в інших небесних тілах представляється нам лик Землі - її зображення в космосі, що вимальовується ззовні, з боку, з далечіні нескінченних небесних просторів. У лику Землі виявляється поверхня нашої планети, її біосфера, її зовнішня область, що обмежує її від космічного середовища». Ці слова великого вченого про унікальності Землі крім глибоких емоційних переживань людини про своє місце у світі, народжує й найбільшу тривогу про майбутнє планети.

Разом із висновком про «всюдність» життя В.І. Вернадський зробив висновок і про «всегдашність» життя, тобто про його вічність і безперервність у часі. Це було геніальне передбачення В.І. Вернадського, тому що було зроблено на порівняно бідному фактичному матеріалі, що існував у той час.

Починаючи з Дарвіна палеонтологи знаходили сліди життя, вірогідно документовані, починаючи з кембрію, тобто в межах останніх 570 - 560 мільйонів років. Якщо й знаходили мінерали й комплекси молекул, які мали біогенне походження, ніхто не міг сказати, з якими організмами зв'язати ці комплекси. Тому шари землі, що відносяться до докембрію, вважалися чисто геологічними утвореннями, не зв'язаними прямо з життям.

Однак В.І. Вернадський стверджував про безперечність існування життя, й більше того – біосфери, в усі геологічні ери й періоди. Бурхливий розвиток геології й палеонтології докембрія в другій половині 20 століття підтвердили це найбільше наукове передбачення. Учені стали фіксувати сліди життя з тих пір, як з'явилися перші водоосадні породи, а це відбулося в межах близько 3,5-3,8 млрд. років тому.

От, що пише про це академік Б.С. Соколов: «Три сполучених процеси і явища мають однаковий вік: утворення найдавніших осадових порід Землі; фіксація ізотопів вуглецю біогенної природи в цих породах; знаходження в них же форм бактерієвидних організмів. Всі ці явища датуються однаково: 3,5 – 3,8 мільярди років. При цьому варто врахувати ще й те, що сама примітивна, на наш погляд, бактерія – у сутності складніша жива система, складніший організм. Для його формування потрібен непередбачений відрізок часу. У результаті розкриття сучасними методами тези В.І. Вернадського про геологічну вічність життя ми підійшли до найбільшої загадки науки наших днів. Коротко її можна сформулювати так: ми не можемо із упевненістю затверджувати, що ж древніше – Земля як планета або життя? От так дивно й зненацька скромна наука, земна в буквальному значенні слова раптом виявляється вихідної на космічні висоти, оскільки пошуки відповіді на це питання обертають наші погляди за межі Землі».

Винятково важливе місце в працях В. І. Вернадського займають уявлення про ролі людини в еволюції природи Землі.

У найбільш концентрованому виді вони викладені в 1923 р. в одному з листів І. І. Петручкевичу: «Вивчаючи хімічну історію земної кори, я міг вивести в ній непорушні правильності, певний порядок процесів. Він мені представляється настільки ж стійкою й незмінним людською волею, як який-небудь потік небесних світил. У цьому ході перетворення елементів величезне значення мають організми, які, узяті в цілому, становлять живу матерію... Людина є геологічною силою більшого значення, чим ми це собі уявляємо. … Те, що ми називаємо цивілізацією, оскільки вона проявляється в переміщенні на земній поверхні хімічних елементів, не є випадкове явище, а є прояв набагато могутнішого процесу - це неминучий наслідок будови нашої планети. … Вдивляючись у зміни, внесені новою геологічною силою, силою культурного людства - створеною підготовкою мільйонів років зміни живої матерії, - бачиш, що агентом, що приводить її в рух, є свідомість, розум, нова сила на нашій планеті». Ці погляди пізніше були розвинені в інших наукових працях В. І. Вернадського й стали відомі як вчення про ноосферу - сфері розуму - людської «оболонки» Землі.

3.5. Концепція ноосфери В. І. Вернадського. В 1944 році виходить робота В. І. Вернадського «Ноосфера», у якій він геніально пише про нову стадію розвитку біосфери – ноосферну і про геологічну роль людини й людства: «Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній уперше людина стає найбільшою геологічною силою. Віна може й повинна перебудовувати своєю працею й думкою область свого життя, перебудовувати докорінно в порівнянні з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються усе більше й більше широкі творчі можливості…Ноосфера – останнє з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії – стан наших днів».

Ноосфера – це цілісна геологічна оболонка Землі, що формується в результаті синтезу технічної й культурної діяльності людей і природних процесів на засадах соціальної справедливості й краси. Об'єднуючим початком цієї цілісної системи служить гармонія людини із природою, її красою.

Перехід біосфери в ноосферу вимагає нового естетичного й етичного відношення людини до природи. Це значить, що не можна в природі вбачати тільки джерело їжі, енергії, сировинних ресурсів. Людина є на Землі тим «агентом», що може зруйнувати її, а може перетворити у квітучий сад, таким чином, ноосфера виступає як єдина парадигма XXI століття.

Чисельність населення, споживання, технології, розвиток і природне середовище пов'язані між собою складним комплексом відносин, які безпосередньо торкають добробуту народів - всю глобальну громаду. Ефективне й справедливе керування й співробітництво в рішенні цих проблем вимагають довгострокового системного глобального підходу, що керується принципом збалансованого розвитку, - такий головний урок, який виклали зростаючі екологічні небезпеки останнього часу.

Цей універсальний підхід повинен стати пріоритетним серед завдань глобального керування й співробітництва.

В. І. Вернадський зробив видатне філософське відкриття, висунувши ідею переростання біосфери в ноосферу. Він уважав, що в XVII столітті наука стала силою, що творить історію. В XX столітті відбувається нове перетворення - людина починає міняти вигляд Землі - наука стає силою геологічної. Розум, що виник у ході еволюції, відтепер стає її напрямною силою. Стихійна еволюція повинна змінитися на свідому, котра повинна прийти до гармонійної єдності з усім живим у рамках ноосфери.

Таким чином, ноосфера має на увазі наявність цивілізованого людства, здатного задовольнити всі зростаючі матеріальні, культурні й естетичні потреби при суворому дотриманні екологічних правил подальшого розвитку світових продуктивних сил.

Отже, що ж ноосфера: утопія або реальна стратегія виживання? Праці В.І.Вернадського дозволяють більш обґрунтовано відповістити на поставлене запитання, оскільки в них зазначений ряд конкретних умов, необхідних для становлення й існування ноосфери. Перелічимо ці умови, розкидані по сторінках книги "Наукова думка як планетне явище" і почасти в інших публікаціях В.І.Вернадського:

1. Заселення людиною всієї планети.

2. Різке перетворення засобів зв'язку й обміну між країнами.

3. Посилення зв'язків, у тому числі політичних, між всіма країнами Землі.

4. Початок переваги геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері.

5. Розширення меж біосфери й вихід у космос.

6. Відкриття нових джерел енергії.

7. Рівність людей всіх рас і релігій.

8. Збільшення ролі народних мас у рішенні питань зовнішньої й внутрішньої політики.

9. Воля наукової думки й наукового шукання від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки.

10. Продумана система народного утворення й підйом добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити недоїдання й голоду, убогості й надзвичайно послабити хвороби.

11. Розумне перетворення первинної природи Землі з метою зробити її здатної задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення.

12. Виключення воєн з життя суспільства.

Простежимо, наскільки виконуються ці умови в сучасному світі, і зупинимося більш докладно на деяких з них.

1. Заселення людиною всієї планети.

Ця умова виконана. На Землі не залишилося місць, де не ступала б нога людини. Віна улаштувалася навіть в Антарктиді.

2. Різке перетворення засобів зв'язку й обміну між країнами.

Цю умову також можна вважати виконаною. За допомогою радіо й телебачення, а тепер і Інтернету, ми моментально довідаємося про події в будь-якій точці земної кулі. Засоби комунікації постійно вдосконалюються, прискорюються, з'являються такі можливості, про які недавно важко було мріяти. І тут не можна не згадати пророчих слів Вернадського: "Цей процес - повного заселення біосфери людиною - обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно зв'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення на всій планеті".

Донедавна засоби телекомунікації обмежувалися телеграфом, телефоном, радіо й телебаченням, про які писав ще Вернадський. Була можливість передавати дані від одного комп'ютера до іншого за допомогою модему, підключеного до телефонної лінії, документи на папері передавалися за допомогою факсимільних апаратів. Тільки в останні роки розвиток глобальної телекомунікаційної комп'ютерної мережі Internet дало початок дійсної революції в людській цивілізації, що входить зараз в еру інформації.

3. Посилення зв'язків, у тому числі політичних, між усіма країнами Світу.

Цю умову можна вважати якщо не виконаною, то що виконується. Організація Об'єднаних націй (ООН), що виникла після другої світової війни виявилася набагато більше стійкою й діючою, ніж Ліга націй, що існувала в Женеві з 1919 р. по 1946 р.

4. Початок переваги геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері.

Цю умову також можна вважати виконаною, хоча саме перевага геологічної ролі людини в ряді випадків привела до важких екологічних наслідків. Обсяг гірських порід, що витягають із глибин Землі всіма шахтами й кар'єрами світу, зараз майже у два рази перевищує середній обсяг лав і попелів, що виносять щорічно всі вулкани Землі.

5. Розширення меж біосфери й вихід у космос.

У роботах останнього десятиріччя В.І.Вернадський не вважав межі біосфери постійними. Він підкреслював розширення їх у минулому як підсумок виходу живої речовини на сушу, появи високостовбурної рослинності, літаючих комах, а пізніше літаючих ящерів і птахів. У процесі переходу в ноосферу межі біосфери повинні розширюватися, а людина повинна вийти в космос. Ці пророкування збулися.

6. Відкриття нових джерел енергії.

Умова виконана, але, на жаль, із трагічними наслідками. Атомна енергія давно освоєна й у мирних, і у військових цілях. Людство (а точніше політики) явно не готове обмежитися мирними цілями, більше того - атомна (ядерна) сила ввійшла в наше століття насамперед як військовий засіб і засіб лякання конфронтуючих ядерних держав. Питання про використання атомної енергії глибоко хвилювало Вернадського ще більше ніж півстоліття назад. У передмові до книги "Нариси й мови" він пророчо писав: "Недалекий час, коли людина одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, що дасть йому можливість будувати своє життя, як він захоче. <...> чи Зуміє людина скористатися цією силою, направити її на добро, а не на самознищення? Чи доріс він до вміння використати ту силу, що неминуче повинна йому дати наука?". Величезний ядерний потенціал підтримується почуттям взаємного страху й прагненням однієї зі сторін до хиткої переваги. Могутність нового джерела енергії виявилося сумнівним, воно довелося не вчасно й потрапило не в ті руки. Для розвитку міжнародного співробітництва в області мирного використання атомної енергії в 1957 році створене Міжнародне Агентство по Атомній Енергії (МАГАТЕ), що поєднувало до 1981 року 111 держав.

7. Рівність людей всіх рас і релігій.

Ця умова якщо не досягнута, то, у всякому разі, досягається. Рішучим кроком для встановлення рівності людей різних рас і віросповідань було руйнування наприкінці минулого століття колоніальних імперій.

8. Збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої й внутрішньої політики.

Ця умова дотримується у всіх країнах з парламентською формою правління.

9. Воля наукової думки й наукового шукання від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки.

Важко говорити про виконання цієї умови, скажемо, у такій країні як Росія, де ще зовсім нещодавно наука перебувала під колосальним гнітом певних філософських і політичних побудов. Зараз наука від таких тисків вільна, однак через важке економічне становище в російській науці багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, інші їдуть за кордон. Для підтримки вітчизняної науки створені міжнародні фонди. У розвинених і навіть країнах, що розвиваються, що ми бачимо на прикладі Індії, державний і суспільний лад створюють режим максимального сприяння для вільної наукової думки.

10. Продумана система народного утворення й підйом добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити недоїдання й голоду, убогості й надзвичайно послабити хвороби.

Цю умову можна вважати виконаною тільки в ряді багатих капіталістичних країн, яких не так вже і багато. У більшості ж країн ця умова якщо й буде коли-небудь виконаною, то напевно дуже не швидко.

11. Розумне перетворення первинної природи Землі з метою зробити її здатною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення.

Цю умову, особливо в нашій країні, не можна вважати виконаною, однак перші кроки в напрямку розумного перетворення природи в другій половині XX століття безсумнівно почали здійснюватися. У сучасний період відбувається інтеграція наук на базі екологічних ідей. Вся система наукового знання дає фундамент для екологічних завдань. Про це також говорив Вернадський, прагнучи створити єдину науку про біосферу. Екологізація західної свідомості відбувалася починаючи з 70-х років, створюючи умови для виникнення екофільної цивілізації. Зараз екстремістська форма зеленого руху виявилася там вже не потрібною, оскільки запрацювали державні механізми регулювання екологічних проблем. У СРСР до 80-х років уважалося, що соціалістичне господарювання перешкоджає погрозі екологічної кризи. У період перебудови цей міф розвіявся, активізувався рух зелених. Однак у сучасний період політичне керівництво переорієнтувалося в основному на рішення економічних проблем, проблеми екології відійшли на задній план. У світовому масштабі для вирішення екологічної проблеми в умовах росту населення планети потрібна здатність рішення глобальних проблем, що в умовах суверенітету різних держав здається сумнівним.

12. Виключення воєн з життя суспільства.

Цю умову В.І.Вернадський уважав надзвичайно важливим для створення й існування ноосфери. Але вона не виконана й поки неясно, чи може бути виконаною. Світове співтовариство прагне не допустити світової війни, хоча локальні війни ще забирають багато життів.

Таким чином, ми бачимо, що в наявності всі ті конкретні ознаки, всі або майже всі умови, які вказував В.І.Вернадський для того, щоб відрізнити ноосферу від існуючих раніше станів біосфери. Процес її утворення поступовий, і, імовірно, ніколи не можна буде точно вказати рік або навіть десятиліття, з якого перехід біосфери в ноосферу можна буде вважати завершеним. Звичайно, думки по цьому питанню можуть бути різні.

Сам Вернадський, зауважуючи небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на Землі, вважав їх деякими витратами. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, торжество добра й краси. Щось він геніально передбачав, у чомусь, можливо, він помилявся.