.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС З ДИСЦИПЛІНИ

“ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ТЗН”

МОДУЛЬ 1

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

Студента(ки) ____ групи

_____________________

^{(прізвище, ім’я)}

МИКОЛАЇВ 2011

1. Сучасна освіта.

За останні понад тридцять із чимось років у зарубіжних системах освіти відбулися істотні структурні зміни, зумовлені розвитком науково-технічного прогресу та його зростаючим впливом на всі сторони життя суспільства. За даними зарубіжних експертів, розвиток науки і виробництва досягли такого рівня, що у майбутньому кожний працюючий буде потребувати вищої освіти як мінімального освітнього рівня, що визначатиметься необхідним для виживання людства. Навчання такої кількості студентів за денною формою навряд чи витримають бюджети навіть найрозвиненіших країн. Тому не випадково, що за останні десятиріччя чисельність студентів, що навчаються за нетрадиційними технологіями росте швидше кількості студентів денних відділень. Поряд із зростанням потреб у вищій та безперервній освіті посилюються тенденції до створення інтернаціональних освітніх структур різноманітного призначення та вигляду. Відбувається розвиток процесу інтернаціоналізації освіти не тільки за змістом, але й за методиками навчання та організаційними формами.

Як, на ваш погляд, можуть використовуватися у навчанні програмні інформаційні продукти, якщо умовою є підвищення якості процесу навчання?

Освіта стає інструментом взаємопроникнення не тільки інформації у вигляді знань та навчальних технологій, здебільшого формуючих діяльність, але й капіталу, інтелектуальних ресурсів, інструментом боротьби за ринок, вирішення геополітичних задач. При цьому, дистанційні засоби навчання, що базуються на сучасних технологічних досягненнях, гратимуть основну роль. Нині у світі накопичено значний досвід реалізації систем дистанційного навчання Сучасний характер і динамізм розвитку суспільства ставить перед психологами, педагогами і всіма фахівцями в галузі організації освіти нові задачі. Одна із причин зміни підходу до організації освіти полягає в тому, що навальний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій породив у всьому світі велику кількість програмних продуктів, що були зорієнтовані на їхнє використання в освітніх цілях.

Інші причини полягають у необхідності досягнення балансу між вимогами і особливими рисами розвитку суспільства і якістю підготовки його учасників, що забезпечуватиме освіта. Сучасне інформаційне суспільство формулює для навчальних закладів наступні задачі з виховання фахівців, здатних:

• Гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях, що постійно змінюються, самостійно набувати необхідних знань та застосовувати їх у діяльності.

• Самостійно, водночас різностороннє і критично, мислити, вміти побачити проблеми, що виникають у реальній діяльності та шукати шляхів їхнього раціонального розв'язання, використовуючи сучасні технології.

• Грамотно працювати з інформацією, видобувати її.

• Бути комунікабельними, контактними у різноманітних соціальних групах, уміти працювати в колективі, володіти навичками спілкування у будь-якій діяльності.

• Самостійно працювати над розвитком власної моральності, інтелекту, культурного рівня.

Велику роль у вирішенні цих проблем відіграють безперервна освіта та відкрите навчання.

Резюме

Істотні структурні і змістовні зміни у світових системах навчання пов’язані, по-перше, із зростанням інформаційних об’ємів і переходом суспільства у постіндустріальну (інформаційну форму), по-друге, із появою інформаційно-комунікаційних технологій.  Перший факт є причиною необхідності підвищення рівня освіченості особистості, другий – причина поширення нетрадиційних форм навчання, в тому числі його інтернаціоналізації.  Освіта стає найпотужнішим каналом отримання та переробки інформації для включення її у творчу діяльність.  Сформульовані певні задачі з виховання фахівців і передбачено гнучку адаптацію, формування різностороннього мислення, обізнаність у роботі з інформацією, комунікативність, самореалізацію.

5. Безперервна освіта.

Основу програми безперервної освіти в її європейській та американській редакції складає орієнтація на спрямований розвиток окремих індивідів та повсюдне забезпечення цього розвитку за рахунок зняття вікових, соціальних і організаційних обмежень. Мета навчання – надати кожному індивідові проблемну область та сферу діяльності, необхідну для розвитку його ініціативи та формування його самостійного судження, можливості для самореалізації. На Заході для позначки безперервної освіти використовують два терміни "продовжена освіта" (continuing education) та "навчання через усе життя" (lifelong learning), при цьому останнім часом перевагу віддають останньому.

Термін "продовжена освіта" з'явився на початку 80-х років як відповідь на запити ринку праці. У той час людина розглядалася як "економічна істота", а освіта - як інвестиції у людський капітал. Таким чином, цінність освіти знижувалася, тому що вона концентрувалася на людських ресурсах, як капіталі, та економічних якостях, як інвестиціях першої необхідності.

Що стосується "навчання протягом усього життя", що з'явилося у 70-х роках, то воно із самого початку мало гуманістичні традиції. Усі люди розглядаються як здатні до навчання і розвитку своїх потенційних можливостей у будь-якому віці. З цієї точки зору термін виступає як інтегруючий і регламентує вікову безперервність освіти. З іншого боку, його можна розглядати як трохи ідеалістичний, тому що часто його застосовують в усіх можливих випадках, роблячи готовим до наповнення будь-яким змістом.

В Європі 70% опитуваних людей виявили бажання вчитися. Можна визначити дві причини цього: отримання загальних знань (жінки) та професійна кваліфікація (чоловіки). При цьому 80% вважають, що освіта має покращити їх професійне життя, а 72% - особисте. Можна виділити п'ять головних цілей навчання:

1. придбання нових знань;

2. поєднання шкіл із сектором бізнесу;

3. підвищення професійних знань у трьох європейських мовах;

4. боротьба із звільненням;

5. залучення капіталовкладень у навчання на рівноправній основі.

Дванадцять університетів Європи прийшли до висновку, що політика безперервної освіти повинна мати такі розділи:

• ринки, на які вона орієнтована;

• зовнішні зв'язки між університетами і клієнтами;

• формати та програми навчальних курсів;

• політику цін;

• політику персоналу;

• розташування забезпечення;

• підтримку студентів;

• організацію системи доставки безперервної освіти;

• систему підтримки якості програм та інше.

Характерним є те, що курс безперервної освіти забезпечує часто більш широку область знань, ніж звичайний курс. Він також вимагає вдосконаленіших технологій доставки інформації та навчання, засобів контролю і високої кваліфікації викладача, який не обов'язково є професійним викладачем, або працює в університеті.

Проблемою організації є дефіцит часу для підготування необхідної інформаційної і технологічної бази та перекваліфікації викладачів. Використання дистанційної форми поки що знаходиться на початковій стадії, не вистачає досвіду й навичок роботи. Крім того, дистанційні курси відносно дорогі. Очікується зростання інтересу до дистанційного навчання, особливо за тематикою: інформаційні технології, охорона навколишнього середовища, мови, курси з питань утворення нових компаній тощо. Це можна пояснити тим, що багатьом випускникам університетів не вистачає знань саме в цих галузях. "Lifelong Learning " стає одним із головних принципів побудови об'єднаного європейського суспільства, яке йде в напрямку "суспільство, що вчиться". Цікаво, що при такій постановці проблеми контролюють не помилки, а якісні досягнення та прогрес.

Тематика дослідницьких робіт із безперервної освіти включає питання:

• навчання, базоване на реальній роботі;

• навички, що потрібні роботодавцям і особистостям;

• питання приєднання малих та середніх навчальних установ до безперервної освіти;

• співвідносини між потребами освіти та іншими соціальними напрямками (зріст населення, здоров'я, екологія та інші);

• ефективність мережі безперервної освіти;

• як надавати доступ до безперервної освіти людям без університетської освіти;

• питання педагогіки в безперервній освіті з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Ефективність цієї роботи в значній мірі залежить від використання Інтернет, а також термінової публікації нових матеріалів і представлення їх на міжнародних конференціях та семінарах.

Основні споживачі безперервної освіти:

• професіонали;

• безробітні;

• працівники промислових та комерційних організацій;

• працівники асоціацій та громадських організацій;

• інваліди;

• жінки, що виховують дітей;

• особи, що відбувають покарання;

• військовослужбовці;

• основне населення.

Галузі освіти (у порядку пріоритетності):

• Менеджмент;

• Гуманітарні науки;

• Інформаційні технології;

• Інжиніринг, технології;

• Громадське здоров'я, медицина;

• Соціальні та політичні науки;

• Освіта, педагогіка, психологія;

• Екологія, науки про навколишнє середовище (довкілля);

• Мови;

• Юриспруденція; Економіка;

• Природознавчі науки.

Основні засоби безперервної освіти:

• короткострокові курси, семінари, лекції;

• довгострокові програми;

• модульні програми з накопиченням кредитів;

• дистанційне навчання;

• літні школи;

• наукові семінари.

Резюме

Безперервна освіта має на меті забезпечити максимальний розвиток для кожного індивіда у певній галузі, враховуючи зняття вікових, соціальних та організаційних обмежень, надання свободи часу навчання і враховування особистісних потреб. Інформаційне середовище при цій формі освіти повинно бути варіативним, глибоким і значно ширшим за традиційне. Для визначення цієї освіти існують терміни “продовжена освіта” і “lifelonglearning”. В основі ідеї освіти лежить напрям до постійної самореалізації індивіда. Отже програма освіти передбачає планування необхідних інформаційних ресурсів і управління процесом розвитку. 

В Європі продовжена освіта має дистанційну, заочну і традиційну форми університетської освіти. Основні проблеми запровадження: дефіцит часу для створення інформаційної і технологічної бази і перекваліфікація викладачів. 

Дослідження ведуться у напрямках створення стратегій навчання, сумісних із соціальними змінами у суспільстві, і забезпечення освіти різного рівня різними навчальними установами, враховуючи всі новітні досягнення педагогіки, ІКТ та інших наук. 

Споживачами цієї форми освіти виступають індивіди, що з будь-яких причин не можуть брати участь у традиційній навчальній діяльності, але в той же час потребують певного розвитку і збагачення свого інформаційного простору, пріоритетними є галузі менеджменту, інформаційних та комунікаційних технологій, соціальних та політичних наук, економіки та ін.