1.3 Визначення водопоглинання

Водопоглинання – це властивість матеріалу вбирати й утримувати в своїй структурі воду. Цей показник розраховують у відсотках як відношення маси або об'єму поглинутої зразком матеріалу води відповідно до маси сухого зразка або його об'єму у природному стані.

Матеріали: пінополіуретан (поролон), вода.

Прилади: металева лінійка, посудина з водою, технічні ваги, сушильна шафа.

Порядок виконання роботи

Зразок пінополіуретану у формі прямокутного паралелепіпеда попередньо висушують до сталої маси, вимірюють металевою лінійкою, зважують на технічних вагах, обчислюють об'єм, занурюють у посудину з водою температурою (20+5)°С і витримують у воді до повного водонасичення. Потім зразок виймають з води і знову зважують. Масу води, яка витекла на шальку ваг, включають у масу водонасиченого зразка.

Водопоглинання окремого зразка у відсотках обчислюють за формулами:

за масою:

за об'ємом: ,

де m_н- маса зразка, насиченого водою, г;

m_с – маса зразка, висушеного до сталої маси, ;

V – об'єм зразка у природному стані, см³;

ρ_в – густина води (приймається рівною 1 г/см³).

Водопоглинання матеріалу визначають з точністю до 1% як середньо-арифметичне значення результатів випробування трьох зразків. Результати випробування заносять до табл.1.6.

Таблиця 1. 6

Визначення водопоглинання

№ дос-ліду	Найме-нува-ння мате-ріалу	Роз-міри зраз-ка,см	Об'єм зразка, V, см³	Маса зразка, г		Водопоглинання , %
						зразка		матеріалу
				су-хого mс	водона-сиченого mн	за ма-сою, Wм	за об'є-мом, Wо	за ма-сою Wм	за об'є-мом, Wо
1
2
3

Висновок. За одержаними результатами слід зробити висновок про їх відповідність довідковим даним.

2. Механічні властивості

Міцність – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. Зазвичай у процесі експлуатації будівель і споруд матеріали зазнають різних напружень – кручення, сколювання, зрізу, удару та найчастіше – стиску, згину, розтягу.

Міцність оцінюють границею міцності R, яка дорівнює максимальному напруженню від дії навантаження, що виникає в матеріалі в момент його руйнування і вимірюється в мегапаскалях (МПа).

Зазвичай міцність оцінюють випробуванням зразків чи натурних виробів двома групами методів – руйнівними (за допомогою спеціальних випробувальних машин) і безруйнівними (за допомогою апаратів і пристроїв, які діють на матеріал механічно чи фізично).

Неруйнівні методи визначення міцності на відміну від руйнівних дають змогу випробувати матеріал конструкцій безпосередньо у спорудах під час їх експлуатації, проводячи не вибірковий, а суцільний контроль, та спостерігати за зміною міцності у часі тощо.

Форма зразків та їх розміри, вид і тип випробувальної машини, апарату чи пристрою, методика визначення, схема випробування та розрахунку залежать від виду матеріалу чи виробу і регламентується відповідними нормативними документами.