2.2 Розвідка і визначення танконебезпечних напрямків

Під час організації і ведення розвідки противника в підрозділах, виділених для стрільби прямою наводкою в період артилерійської підготовки атаки, особливу увагу звертають на детальне вивчення місцевості у смузі вогню (секторах обстрілу), вибір орієнтирів та вимірювання відстаней до них. Для успішного вирішення вогневих завдань у цей період необхідно чітко з’ясувати положення та характерні ознаки раніше розвіданих цілей, визначити дальності до них і оцінити їх положення стосовно місцевих предметів. До початку артилерійської підготовки і вході її продовжується розвідка нових цілей і ведеться безперервне спостереження раніше виявлених цілей.

Якщо підрозділ діє у складі протитанкового резерву, то під час організації і ведення розвідки противника особлива увага надається виявленню найбільш імовірних напрямків атаки (контратаки) танків і БМП, тобто визначаються танконебезпечні напрямки. Також, як і під час підготовки стрільби по нерухомих цілях, на кожному рубежі розгортання ретельно вивчають місцевість, визначають орієнтири і відстані до них.

Розвідку противника ведуть командири всіх ступенів, розвідники з КСП дивізіону (батареї, взводу), використовуючи оптичні, електронно-оптичні та інші технічні засоби розвідки. Командири гармат і номери обслуги у призначеному секторі обстрілу ведуть розвідку візуально або з використанням денних і нічних прицілів.

В умовах достатньої видимості, з метою забезпечення прихованості розміщення бойових порядків підрозділів, розвідка повинна вестися за допомогою оптичних приладів. Засоби технічної розвідки у цих умовах не доцільно використовувати. У нічних умовах для розвідки використовуються прилади нічного бачення (нічні приціли), а за їх відсутності – звичайні прилади при штучному освітленні місцевості. В умовах обмеженої видимості для визначення рухомих об’єктів противника використовуються технічні засоби розвідки.

Цілевказання можуть здійснюватися: від орієнтира (місцевого предмета) і наведенням приладу (прицілу) у ціль. Командир батареї (взводу) дає цілевказання, як правило, від орієнтира, а КГ навіднику – безпосереднім наведенням приладу (прицілу, панорами) в ціль або від орієнтира (місцевого предмета). Цілевказання командиру батареї можуть даватися по карті.

Під час організації самооборони ВП розвідка противника ведеться спостерігачами з метою недопущення раптового нападу піхоти і танків противника на ВП.

Вибір і підготовка вогневих позицій

ВП для гармат, виділених для стрільби прямою наводкою, вибирають з таким розрахунком, щоб забезпечити виконання вогневих задач із максимальною ефективністю, з меншою витратою снарядів і в короткий термін. ВП для гармат (установок ПТРК) вибирає, як правило, командир батареї або командир взводу.

Під час вибору ВП необхідно враховувати можливість стрільби прямою наводкою по вказаних цілях і вогневої взаємодії з сусідніми гарматами. Під час підготовки ВП проводять, якщо необхідно, розчищення секторів обстрілу. Під час вибору ВП на пересіченій місцевості необхідно забезпечити можливість прострілу мертвих просторів, які знаходяться в основному секторі обстрілу однієї гармати, іншими сусідніми гарматами.

Під час вибору ВП для установок ПТРК необхідно завжди прагнути до того, щоб ВП забезпечувала стрільбу на максимальну дальність стрільби або близьку до неї. Якщо стрільбу передбачається вести з використанням виносного пульта, то ВП для установки ПТРК бажано вибирати за природним укриттям, при цьому вона повинна розміщуватися за 10 – 80 м від гребеня укриття, висота якого не повинна перевищувати більш ніж на 1 м висоту установки ПТРК.

Інженерне обладнання ВП повинно забезпечувати захист особового складу і техніки від вогню противника, а також маскування від його наземного і повітряного спостереження. Воно здійснюється, в основному, вночі або в умовах обмеженої видимості з дотриманням заходів маскування.

Під час підготовки гармати до стрільби прямою наводкою необхідно особливу увагу звернути на підвищення стійкості її при пострілі.