1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування/

Науково-практичний коментар до статті 39 Цивільного кодексу України

1. Визнання фізичної особи недієздатною, поряд з обмеженням цивільної дієздатності фізичної особи, є способом охорони та захисту прав суб’єктів цивільних відносин.

Єдиною підставою для визнання фізичної особи недієздатною є наявність у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Поняття психічного розладу згідно Закону України “Про психіатричну допомогу” наведено у коментарі до ст. 36 ЦК.

2. Фізична особа оголошується недієздатною лише на підставі судового рішення. Згідно ч. 3 ст. 237 ЦПК заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричними закладом. У заяві мають бути викладені обставини, які свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, і про їх наслідки у вигляді нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 238 ЦПК).

Оскільки від вирішення питання щодо дієздатності фізичної особи залежить можливість її участі у вирішенні інших цивільних справ, заяви про визнання особи недієздатною підлягають розглядові окремо від інших вимог. Одночасно з спором про право питання про недієздатність може вирішуватись судом лише у тому разі, коли спір виник після смерті цієї особи (пункт 8 постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”).

У розгляді справи про визнання особи недієздатною обов’язково приймає участь заявник та представник органу опіки та піклування. Участь у процесі особи, стосовно якої розглядається дана справа, не є обов’язковою. Згідно ч. 1 ст. 240 ЦПК питання про виклик такої особи вирішується судом в кожному випадку з урахуванням стану її здоров’я.

Одним з основних доказів для прийняття судового рішення є висновок судово-психіатричної експертизи, яка призначається судом за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи (ст. 239 ЦПК).

3. Непоодинокими у судовій практиці є випадки, коли суб’єкти звертаються до суду із заявою про визнання особи недієздатною, не маючи для цього об’єктивних підстав, і не з метою охорони та захисту її прав, а з ціллю перешкодити власнику розпоряджатися своїм майном або набути можливість управляти майном недієздатного як його опікуни. Безумовно, такі дії, вчинені стосовно особи, яка розуміє значення своїх дій та може керувати ними, може порушувати її права на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК), призвести до душевних страждань (пункт 2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК). Тому якщо суд відмовляє у задоволенні заяви та визнає заявника таким, що діяв недобросовісно, фізична особа має право претендувати на відшкодування від заявника моральної шкоди. Крім того, недобросовісність заявника є підставою для стягнення з нього судових витрат (ч. 3 ст. 240 ЦПК).

В яких випадках фізична особа може бути визнана недієздатною або обмежена у дієздатності? Цивільна дієздатність визнається за фізичними особами, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Закон захищає інтереси осіб, які з об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати свої права, оскільки здійснення правочинів особами, не здатних усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, може суттєво порушити їх законні інтереси (наприклад, договір дарування на користь третьої особи). Крім того, здійснення такими особами правочинів може порушити інтереси інших осіб (особа, яка складає заповіт на користь стороннього, позбавляючи спадщини своїх рідних). Атому, якщо особа внаслідок хронічного стійкого психічного розладу здоров'я не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, вона може бути визнана судом недієздатною. Фізична особа визнається недієздатною з моменту надання чинності рішенням суду. Але якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Справи про визнання особи недієздатною можуть порушувати члени її сім'ї, органи опіки та піклування. Слід мати на увазі, що недієздатними можуть бути визнані не всі душевнохворі чи недоумкуваті, а тільки ті, які не здатні усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною, особа, якій такими діями була заподіяна моральна шкода, має право вимагати від заявника компенсації. У разі визнання фізичної особи недієздатною: • над нею судом встановлюється опіка; • вона не має права вчиняти будь-якого правочину; • правочини від її імені та в її інтересах вчиняє її опікун; • відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун. За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок одужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновлюється здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Під обмеженням дієздатності фізичної особи слід розуміти заборону особі на підставі рішення суду самостійно вчиняти правочини щодо розпорядження майном (продавати купувати, дарувати та ін.) без згоди піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи яка обмежена у дієздатності, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Особа, яка обмежена у дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно несе відповідальність за невиконання своїх договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди. Підставою для обмеження судом цивільної дієздатності фізичної особи є зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, якщо цим вона ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. У разі припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд за заявою заінтересованих осіб (в тому числі самої особи, яка обмежена у дієздатності) поновлює її дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється. Порядок визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Одним із факторів, що впливають на дієздатність фізичної особи, є стан її психіки. Частина 1 ст. 39 ЦК трохи інакше формулює підстави для визнання фізичної особи недієздатною, вказуючи, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна розуміти значення своїх дій і (чи) керувати ними. Таким чином, у ч. 1 ст. 39 ЦК розширено перелік підстав, унаслідок яких фізична особа, не здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана недієздатною і зазначено, що для визнання фізичної особи недієздатною необхідний хронічний, стійкий психічний розлад. 2. Недієздатними може бути визнано як повнолітніх осіб, так і осіб у віці від 14 до 18 років. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається ЦПК України. Встановлення хронічної хвороби, недоумства, іншого важкого захворювання, що спричинили стійкий розлад психіки, належать до компетенції відповідних медичних закладів. Тому ст. 258 ЦПК передбачає, що суддя в порядку підготовки справи до розгляду за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним від 28 березня 1972 р. (зі змінами від 29 листопада 1974 р., від 24 квітня 1981 р., від ЗО березня 1984 р., від 25 грудня 1992 р. і від 25 травня 1998 р.) зазначено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписки з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними установами. Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК висновок експерта для суду не є обов'язковим. Суд оцінює висновок експерта поряд з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Незгода суду з висновком експерта повинна бути ним вмотивована в рішенні або ухвалі (ч. 5 ст. 60 ЦПК). 3. У ЦК враховано, що порушення справи про визнання особи недієздатною може спричинити для неї моральні чи фізичні страждання. Тому ч. З ст. 39 ЦК передбачає, що коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога пред'явлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хроніч­ного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними. Ст.ст. 236-241 ЦПК детально регулюють визнання громадянина недієздатним. Спра­ва може бути почата за заявою членів його сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом. У заяві про ви­знання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати зна­чення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи при­значає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Оцінку здоров'я громадянина дає судово-психіатрична експертиза. Обмеження прав і свобод осіб, що страждають психічними розладами, може мати місце тільки на підставі психіатричного діагнозу. Громадянин вправі оскаржити в суд поставлений йому діагноз. Тоді призначається повторна експертиза. 3. Ст. 39 ЦК встановлює певні гарантії від необгрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. Зокрема, ця норма передбачає, що коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була за­явлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.  

2.

Які порядок і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її такою, що померла? У житті можливі випадки, коли особа тривалий час відсутня в місці постійного проживання. Вона не повідомляє про себе, а заходи щодо встановлення цих відомостей не дають позитивних результатів. Місцем проживання фізичної особи визначається житловий будинок, квартира, інше помешкання, де вона постійно або переважно проживає. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше чином вплинути на майновий та інший стан особи. Якщо особа пропадає, її місце перебування невідоме, розшуки її не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини з її участю невизначеними, то заінтересована особа може захистити свої права за допомогою двох цивільно-правових інститутів: "Визнання фізичної особи безвісно відсутньою" і "Оголошення фізичної особи померлою". Визнання особи заінтересованою безвісно відсутньою проводиться в судовому порядку за таких умов: • протягом одного року в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування; • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів; • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить визнати особу безвісно відсутньою. Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком терміну перебування особи безвісно відсутньою вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому було одержано останні відомості. Коли неможливо встановити місяць, в якому було одержано останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з 1 січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. У разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою, настають такі правові наслідки,'. а) на підставі рішення суду, нотаріус, за останнім місцем проживання цієї фізичної особи, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування опіка над майном може бути встановлена нотаріусом і до ухвалення судом рішення про визнання особи безвісно відсутньою); б) опікун над майном цієї особи, або особи, місцезнаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах; в) за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких ця особа за законом зобов'язана утримувати; г) опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим.