4. Культурні риси і мовні особливості українців

Однією із найяскравіших ознак формування будь-якої народності (а пізніше й нації) безперечно є зародження та розвиток її мовної стихії. На думку більшості радянських учених, сучасні східнослов'янські мови оформилися протягом XIV-XV ст. Разом із тим деякі мовознавці (часом не безпідставно) прагнуть відсунути цю хронологічну межу у глибину століть і наполягають, зокрема, на пошуках витоків безпосередньо української мови ще в період існування Київської Русі. У ній від самого початку (приблизно X ст) існувало дві літературні мови: давньоруська світська і старослов'янська церковна. Причому остання стала фактором у розвитку як давньоруської, так і староукраїнської літературних

Зрозуміло, що мовні процеси були невіддільні від становлення своєрідної культури українців. А вона л обумовлювалася характером господарських занять ^ тих. - часів, регіональними природно-географічними; умовами і традиціями. На фоні загальних східнослов'янських рис у ній поступово викристалізовувалися Л і специфічні (етнодиференційні) ознаки.

середньовіччя українська народність уже досить добре була відома в країнах Західної Європи: знали її територіальні межі, мову, побут і звичаї, виділяли окремі етнографічні групи (згадаймо, наприклад, поширення у ряді країн праці Г. Боплана "Опис України"). Із розкладом феодального ладу почався новий етап в її історії - формування нації.

Визвольна війна проти шляхетської Польщі 1648-1654 рр. дала могутній поштовх багатогранній творчості українського народу, в якій знаходили відображення усі сфери його буття. З безмежної стихії соковитої народної мови народжувалася національна. Поступово вона закріплювалась у писемності, місцевому законодавстві, діловому листуванні тощо. Уже Б. Хмельницький в своїх листах вживав живе розмовне слово. Ось він пише 21 лютого 1652р. путивльському воєводі Ф. Хілкову: "... Паметни мибудучи милости єго царского величества за битности в Путивлі боярина князя Семена Василієвича Прозоровского*, приятеля нам велце жичливого, которий за нас до єго царского величеств'а во всем причинялся, і ми на всякне услуги єго царского величества готовисмо били. І тепер іж по указу єго царского величества, ваша милость господине околничий і воєводо княже Федоре Ондрієвич Хілков, зостаєш в Путивлі. Тішимся с того і жичим абис в добром здоров'ю єго царскому величеству служил і на нас ласкав бил. За тоє, што нас, ваша милость, писмом наведит рачил, велце дякуєм. А якосмо перед тим готовії били повеленіям єго царского величества повиноватися во всем, і слу^дт так і тепер просим, штоби 'єго царскоє величество нас от служби своєй царской не откидал, і от ласки не отдалял, і под кріпкую руку свою приняти рачил, і єслі би неприятелі якиє на нашу віру і на нас наступовали, аби нас єго царскоє величество посилковат і боронит рачил. Рачся, ваша '• милость, причинит: остаток устне посланец вашсй милости прямую і ве ную повольност нашу ізвестит, которому во всем верит рач і па нас биті ласкавим. Здрав будь і богом храним;

З Чигирина 21-го дня февраля 1652.

Вашей милости во всем жичливий приятелі слуга Богдан Хмельницький, гетман з Войском Запорозским".

Літературна мова того часу збагачується перекладами творів святого письма, написаних книжною церковнослов'янською мовою. А в перекладі вони значно наближалися уже до народної української мови. Джерела другої пол. XVII ст. фіксують на - . Україні існування. різних говорів, котрі територіально можна поділити на південно-західні, північні та •' південно-східні. Та вони постійно взаємодіють, взаємозбагачуються. Характерним для населення українських земель, що ввійшли до складу Російської держави, стає звуження сфери вживання польської мови, яку витісняє російська.

У XVIII ст. тодішня українська писемно-літературна мова вже не відповідала потребам часу. Протягом століття у ній виразніше виступає народне - Воєвода Путивля, який був попередником Ф. Хілкова.

За приклад можна взяти відомі літописи Самовидця і Величка, створення яких завершилося па початку XVIII ст. їх письмо близьке до розмовної мови і містить багато народних фразеологізмів, збагачене прислів'ями, приказками, уривками пісень. Вони писалися у перехідний період, а тому в них ще містяться окремі полонізми і церковнослов'янізми. Про характер мови, зокрема літопису Самовидця, може дати певне уявлення уривок тексту про трагічний початок Північної війни (1700 р): "Того ж року король поленій Август Вторій зачал войну з королем шведским Карлюсом, войском своїм потягнул под Ригу, опроч войска коронного й литовского, где стояли усе літо. А о Воздвиженії честного креста по указу єго царского величества гетман запорожский Іван Мазепа послал своего войска на помоч королеві полскому часть з розних полков... Тая война зачалась зразу щасливо, бо городов войска царские, с козаками, с полковником полтавским й иних полков частю наперед прислани, побрали, й самий Ругодев * облегли, але за злою радою німецкою не доставали, тим убезпечаючи царское величество, же подьдадуть город доброволне, й тая зрада от тих же офіцеров німцов, зостаючих у войску московском (послідовала же), доставане города по-йшло упроволоку. А тим часом притягнул король шведскій з своїми войсками немалими, а передное войско почувши, Шереметов й козаки с оними споткалися й добре шведов сперли й рубали под городом Ковлем. Любо першей московское й козацкое воіско сперли, где й шляхти смоленской немало полегло, але наши шведов того ж часу много побили, п видячи й маючи певних язиков, же сам король шведский з великими потугами наступает, мусіли до окопов царских уступити, а шведи вслід за ними прийшли... " (Літопис Самовидця. - К., 1971. - С.163). Петро І реформою 1708 р. офіційно замінив церковнослов'янский шрифт цивільним як у Росії, так і на Україні. У XVIII ст. при спілкуванні українського населення спостерігалась вимова "%" як тверде вимовлення приголосних перед "е" (щасливе, банкетах) і ряд інших народно-розмовних особливостей. Остаточне завершення переходу від старої української мови до нової літературної сталося наприкінці століття. . Красномовним доказом цього є вихід у світ славнозвісного твору І.П. Котляревського "Енеїда", написаного на народній основі. Чільну роль у процесі витіснення старої мови і заміни її новою відігравала українська школа

Проте змальовувати становлення національної (І культури і мови українців після політичного акту І входження України до Росії у 1654 р. однозначно, - лише рожевими фарбами, було б невірно, прямим відступом від історичної дійсності. За нових умов політичної ситуації духовне життя на території українських земель багато в чому суперечило імперським планам царського уряду. Нова генерація українських "панів" - козацька старшина, досить швидко зорієнтувалася в усіх складнощах суспільного буття і, як правило, з готовністю та поспішністю переймала російські звичаї, мову й урядове письмо. Уже в період ' правління Петра І російська мова усе ширше вживається па Україні: і не лише в діловодстві, приватному спілкуванні, а й у письменстві. Поступово цензура насильно виключає з друку застосування мови українців. Логічного завершення царська антиукраїнська політика набула в 60-х роках XIX ст., коли мова і культура українців фактично були заборонені.