4. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

План уроку:

1. Публіцистична діяльність Івана Франка.

2. Літературознавча праця «Із секретів поетичної творчості».

3. Стаття «Що таке поступ?».

4. Перекладач творів зарубіжної літератури.

5. Значення творчості І. Франка.

Вступне слово ■ •

Іван Франко — геніальний поет, який залишив сзоїм нащадкам коштовні перлини громадянської та інтимної лірики; великий прозаїк, видатний дра­матург, перекладач, літературознавець, критик, фольклорист, етнограф, гро­мадський діяч. Дмитро Павличко писав: «Астрономи тзердять, що всесвіт виник із дрібного зернятка вогняної матерії, вибух якого жапозниз простори зорями й планетами, хоч неможливо уявити силу, здатну вмістити програму космосу в одному зерні. Галактика творів Івана Франка так само народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна окалина, або, як кажуть бойки, дзин- дра, а насправді незбагненна клітина божественного пломеню, «правдива іс­кра Прометея», злетіла... вибухнула вулканами любові до праці, до правди, до свободи».

Публіцистична діяльність Івана Франка

Публіцистична діяльність Івана Франка — явище незвичайне в історії української журналістики. Та й не тільки української. Світова література на­вряд чи зможе назвати іншого діяча, який виявив би стільки універсалізму в цій галузі й справив такий могутній вплив на розвиток періодики. Він був організатором, керівником і провідним публіцистом газет та журналів у Га­личині, першим істориком української преси.

Близько половини творчої спадщини письменника становить саме публі­цистика. Вона являє собою не допоміжну, а цілком самостійну, надзвичайно важливу галузь його літературної діяльності. ₄

Увібравши кращі традиції української публіцистики, він збагатив її досві- * дом російської та західноєвропейської, утвердив науковий метод дослідження с в публіцистиці, наповнив її новими ідеалами й виступив талановитим нова- тором у галузі літературної форми. »

Його творчість, що повно й всебічно втілює в собі основні риси й законо- * мірності цього роду літератури, може служити новим еталоном при виробленні * цілісної концепції публіцистики, а теоретичні судження становлять досить * чітку систему поглядів на проблеми публіцистичної теорії й майстерності.

Першим і головним критерієм оцінки публіцистичного таланту він вва­жав світоглядну позицію автора, справді наукове розуміння ним законів сус­пільного розвитку. Здійснюючи головну функцію публіциста — формувати суспільну думку, Франко в кожному виступі ставив основним своїм завдан­ням виробити в читача правильне уявлення про суспільні процеси, дати їм наукове пояснення, визначити шляхи практичного розв’язання складних ^ суспільних проблем. е

У багатьох статтях Франка повторюється думка про те, що факти повинні е становити основу публіцистичного виступу. Ось кілька цитат, які підкрес- С люють важливість для публіциста мати фундамент з точних і незаперечних * фактів: «Жадаєте від мене, дорогі браття, аналізу галицької інтелігенції * на підставі тих фактів і тих документів публічних, котрі всім звісні і кож­ному доступні»; «Наведу деякі загальнознані факти» та ін.

Франко-публіцист ідеально поєднав у собі якості дослідника й пропаган­диста, ученого й художника слова. Кожен його твір складається з логічної і образної підструктур, які взаємно збагачують і доповнюють одна одну, що є максимальним вираженням природи публіцистики. Тому вивчення журна­лістської спадщини Франка має неоціненне значення для практики україн­ської преси, створення теорії публіцистики. _#

Літературознавча праця «Із секретів поетичної творчості»

Мета, яку ставив перед собою І. Франко, досліджуючи підвалини мис­тецтва й художньої творчості, вказана вже в назві його найґрунтовнішої г ^¥ естетико-психологічної, літературознавчої праці, а саме — виявити «секрети поетичної творчості». У з’ясуванні їх учений спирався на основоположну вихідну систем психології й теорії художньої творчості — творчий процес. ^ При цьому він розглядав його не як науку відносно самостійних, відокрем- _# лених між собою етапів, а як взаємодію закономірних, типологічно близьких ■) * (спільних) моментів. 0

Процес творчості у своєму загальному значенні І. Франко визначав як творення художнього образу, і як втілення внутрішній установок, пережи­вань, потреб самого митця.

Питання про те, як реальне життя перетворюється в мистецтві, як кон­кретно з прототипу «виростає» художній тип, народжується художній образ було й залишається одним із найважливіших і недостатньо вивчених питань теорії творчості.

Серед різноманітних засобів творення художнього образу найбільшого зна­чення І. Франко надавав єдності мислення й почуття та пов’язаним із ними прийомом типізації, символізації, контрастів, художніх паралелей, порівнянь тощо. Адже цілісний образ «фігуру у весь зріст», за словами дослідника, не­можливо створити звичайним складанням відповідних частин (психологічного анатомування), він може виникнути виключно завдяки системному, ціліс­ному художньому мисленню й почуттю митця, причому мисленню образами.

Отже, у своїй праці «Із секретів поетичної творчості» Франко, спираючись на досягнення тогочасної науки, утверджує принципи матеріалістичної есте­тики, глибоко розкриває природу художньої творчості, викриває реакційну суть декадентства.

Стаття «Що таке поступ?»

У праці «Що таке поступ?» (1903) вчений підходить до проблеми сус­пільного прогресу значно ґрунтовніше. «Одно те, що все на світі змінюється і ніщо не стоїть на місці, а друге — друге не таке певне, більше питання, ніж твердження: чи змінюється на ліпше, чи на гірше?»

Однозначної відповіді, як бачимо, І. Франко не дає, а наводить у наступ­ному положенні підтвердження поступального розвитку суспільства з істот­ними застереженнями: «Люди йдуть наперед, то, правда, знаходять по дорозі все щось нового, але часто й гублять не одно таке, за чим пізніше мусять жа­лувати. Іноді буває й так, що тратять майже все те, до чого перед тим доро­билися сотками літ». Далі вчений деталізує це положення «з усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого під­йому, а по них наступають хвилі упадку, якогось знесилля й зневір’я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі спадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря з одного краю до дру­гого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад».

Поділ праці, який є головною рушійною силою поступу, укупі з власти­вою людям неоднаковістю сил, вдачі й здібностей, породжує й загострює не­рівність між людьми, поділяючи людство на протилежні один одному табори невеликої жменьки багатіїв та мільйонів експлуатованих бідняків. Тим-то критерієм дійсного поступу має бути не зростання багатства, прогрес науки, мистецтва самих по собі, а «емансипація людської одиниці». •

Саме з цих позицій І. Франко обстоює розуміння суспільного прогресу як процесу зростання вільної людської діяльності, спрямованої на розширення меж можливого з огляду реалізації індивідом власного погляду на щастя.

«Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної,— підкреслює мислитель,— се не що інакше, як постепенне, систематичне й ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого». Однак шлях до повного щастя, «емансипацію людської одиниці» неможливо здійснити поодинці: «Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки у спів­житті з іншими людьми, в родині, громаді, нації».

Переклади творів зарубіжної літератури

Однією з актуальних проблем літературної освіти є реалізація взаємозв’язків української та зарубіжної літератури. Серед різноманітних аспектів між- предметної взаємодії особливий інтерес викликає питання про перекла­дацьку діяльність українських письменників. На ці особливості перекладу наголошував І. Франко у статті «Каменярі». Український текст і польський

•'.••л^--' і кі:'- f<UV:;fjA^i*0A$KfRWe#Ct^J

ттштшваш.

переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912): «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важливим культурним чинником, даючи можливість широким народним ма­сам знайомитися з творами й працями людського духу, що з інших краях, у різних часах причинялися до ширяння просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади валених і впливових творіз чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства».

Значення творчості Івана Франка

Іван Франко — одна з найяскравіших постатей в українській історії.

Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-екциклопедист і крупний політик, перекладач Іван Якович був і великим українцем, і до­стеменним європейцем, якого визнавав сам Відень, канонізувавши на док­тора філософії.