1. Організаційний момент

2. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку

3. Актуалізація опорних знань

4. Перевірка домашнього завдання

1. Аналіз поезії «Чого являєшся мені у сні?»

2. Виразне читання,напам’ять вірша «Чого являєшся мені у сні?»

3. Усне повідомлення «“Зів’яле листя” в серці й у пам’яті поета»

4. Виразне читання поезій зі збірки «Зів’яле листя»

5. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово

Біблійні мотиви у творчості І. Франка

Упродовж багатьох століть у бездержавній українській культурі Біблія давала той ідеал і духовну підтримку, яких митці часом не знаходили в ре­альному житті. І справа не лише в тому, що деякі біблійні сюжети схожі

з ситуацією, у якій перебувала Україна протягом кількох останніх століть, а й у тому, що Святе Письмо давало віру у свого Бога й у свій народ, його життєві сили. Воно зміцнювало надію на те, що вихід з неволі знайдено, якщо слідувати Божим заповідям. Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення й пізнання істини.

Важливу роль відігравала Біблія у становленні української літератури. Пись­менники запозичували із Святого Письма теми, ідеї, сюжети, образи, жанри.

Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму в поезії І. Франка довгий час лишалася поза увагою дослідників. Тим часом вагомий загально­людський зміст несуть такі твори, як «Легенда про вічне життя», «Притча про приязнь» та інші. За Євангельською канвою І. Франко виводить психологічні типи своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені «Хрис­тові спадкоємці в царстві Духа», чиє серце, будучи тим добрим ґрунтом, на який падає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра, самозречення.

Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збір­ках «Мій Ізмарагд», «Давнє і нове», «Semper tiro» та ін. Мораль християн­ського праведника не суперечить тут моралі активного борця за соціальні зміни, адже .ідеалом кожного є дійова любов до ближнього.

Отже, біблійні мотиви, легенди, до яких звертався І. Франко, не були ви­падковими, або просто використані, як це стверджували критики, щоб ви­крити нищівну політику церкви.

І. Франко, гармонійно поєднуючи міфи, апокрифи, біблійні легенди із влас­ним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні твори, суттєво відмінні від джерел, з яких вони брали витоки. Вони різняться не тільки розгортанням сюжету, змінюється й форма, зовсім іншим стає духовне, моральне наповнення. Франко зміг втілити в них

найголовніші закони людського буття та взаємовідносин. Головне значення Біблії він бачить у проповідуванні Любові.

2. Аналіз твору «Легенда про вічне життя»

До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Ле­генда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує над тим, чим є люд­ське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор звертається до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслуживши молит­вами та постом прихильність богині, здобув священний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється: від по­дарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим. Закоханий у персіянку Роксану, цар зіддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте Й цей геніальний полководець не уявляє СВОГО безсмертя З зрОДЕНВ€>2> Рокса­ною, зате готовий ділити його з куртизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовляється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний рюедух про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найщнніпзБ. Чарізний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка тщря. генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатись низг, адасе -—

це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І нія~кт скарби» нЇ£гкг сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, зірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — еа горппь -2.у* вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розгль=:.з заа-дазд^- <55~-оссф- ську проблему про життя і смерть та діишоз висновку, що .~:у-.ї"-у=а£ лгав з&ял стільки, скільки їй відпущено, дано.