1. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку

2. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

X. Вступне слово

В українській літературі другої половини XIX — початку XX століття знач­не місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи на Україні, режисером і антрепрене­ром, одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

Основні факти біографії М. Старицького

14. грудня 1840 р. у родині дрібного помігцика-дворянина, відставного ротмістра в с. Кліщинці на Полтавщині народився Михайло Петрович Ста- рицький.

З 1851 року навчався в Полтавській гімназії.

У 1858 р. вступив до Харківського університету.

У 1860 р. перейшов до Київського університету, де спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року повернувся до Кліщинців.

У 1862 р. М. Старицький одружився. Через два роки повертається до Ки­єва на навчання, і у 1865р. закінчує університет.

1868 р. Старицький купив маєток в с. Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною.

У 1871р. повернувся до Києва, разом із М. Лисенком організував Това­риство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя. Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Росій­ського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений- народознавець автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський,

Упродовж 1873-1876 рр. М. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Ан- дерсена, І. Крилова, М. Лєрмонтова, сербські народні думи та пісні.

На початку 80-х рр. він домігся видання літературно-художнього альма­наху «Рада». Очолив першу професійну трупу.

У 1886-1887 рр. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.

У 1893 р. за станом здоров’я М. Старицький залишив трупу.

У 1897р. відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому ви­ступив М. Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком Літературно- артистичного товариства, продовжував літературну діяльність.

У 1903р. готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя аль­манах не вийшов.

_; 27 квітня 1904р. Михайло Старицький помер.

Похований на Байковому кладовищі.

Пі. Робота за таблицею

Багатогранність творчої спадщин® М. Старенького

Поезії	«Бпрвій»т «Дп мо.-о=і>, «Ягоч-гтипк», «Поету», «Поклик до бргтіз-сл:сз!,.йн> тг ін.
Історичні романи, пові­сті, оповідання, напи­сані здебільшого росій­ською мовою	«Осада Буші», «Богдан Хмельницький», «Последние орлы», «Разбойник Кармелюк»
Драматичні твори	«Не судилось», «Талан», «У темрязі», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»
Драматичні переробки творів інших авторів	«На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького* — «За двома зайцями», «Ночь перед Рождеством» М. Гоголя — «Різдвяна ніч», «Хата за селом» Ю. Красневського — «Циганка Аза» та ін.
Переклади та переспіви творів	Й. Гете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцке- вича, І. Крилова, М. Лєрмонтова, В. Гюго, 0. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору

1. Поетична творчість

Основні мотиви лірики М. Старицького: 1) роль і призначення поета («По­етові»); 2) краса людських почуттів («Виклик»); 3) співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»); 4) тема України («До України»).

Повідомлення учнів

1. й учень. Поетичну творчість М. Старицький розпочав перекладами та переспівами російських і зарубіжних поетів. Він перекладав твори Крилова, Пушкіна, Байрона, Гете та інших поетів. Його переклади були значним кро­ком уперед у порівнянні з перекладами його попередників. Поет прагнув до­тримуватися оригіналу, зберегти його своєрідність, точно відтворити не тільки зміст, але й форму.

Перекладам М. Старицький надавав великого значення. Вони мали роз­ширити можливості української мови, піднести її культуру, збагатити лек­сично й вивести українську поезію на широкий шлях розвитку.

Поет іноді відходить від оригіналу й не перекладає, а переспівує. При­кладом цього може бути переклад вірша О. Пушкіна «Зимовий вечір». Ши­роко відомі рядки

Спой мне песню, как синица Тихо за морем жила;

Спой мне песню, как дезица За водой поутру шла.

М. Старицький змінює и колорит, подає зовсім інший фон;

Заспівай мені про волю,

Що вже мохом поросла;

Що тепер, немов дитина,.

В сповиточку спать лягла.

2. й учень. Як поет М. Старицький насамперед лірик, причому — лірик більше соціальних, громадянських мотивів, ніж особистих, інтимних. Його ліричні твори мають агітаційний, заключний характер, у них поет ставить і в міру своїх можливостей розв’язує актуальні проблеми життя, закликаючи прогресивну українську інтелігенцію не тільки словом, але й щоденною пра­цею вірно служити своєму народові. Обстоюючи реалізм, він виступав проти так званого «чистого мистецтва», проти тих поетів, які цуралися народу і слу­жили своєю творчістю інтересам панівних верств суспільства.

Поет — це не тільки сіяч добра й справедливості, але й борець проти всіля­кого гніту та насильства над людиною. Ця думка проходить червоною ниткою через такі його поезії, як «Поету» («Як ніч, насовується туча»), «На спомин Т. Г. Шевченка», «Ой знущались з мого слова».

Патріотизм М. Старицького глибоко демократичний за своєю суттю. Мо­тив патріотизму в його поезіях провідний. Любов до України нерозривно

пов’язана в поета з любов’ю до знедоленого народу, з прагненням поліпшити умови його життя. Свої патріотичні почуття виявив у таких поетичних тво­рах, як «До України», «Нива», «До молоді» та інших ліричних віршах.

3. й учень. Мотиви любові до рідного краю у поезіях М. Старидького міцно переплетені з показом нужденного життя народу. Його поезії «Швачка», «Місто спить» та інші зображують картини народного горя, мук і страждання.

Поезія М. Старицького була не тільки музою смутку, але й помсти, бо- ^ ротьби. Саме тому він присвячує чимало поезій оспівуванню боротьби з росій­ським самодержавством. У віршах «Занадто вже», «Остання ніч», «Борцю» та інших він звертається до народу з закликом виступити на захист волі, висловлюючи впевненість, що вона таки настала.

У поетичному доробку письменника знаходимо також перлини пейзажної та інтимної лірики.

Поет.був закоханий у чарівну природу України і талановито оспівав її у лі­ричних віршах «На морі», «Вечір», «Весна», «Зорі, зорі, ясні очі» та інших. Серед інтимної лірики М. Старицького є вірші про кохання («Виклик»), «Не сумуй, моя зірко кохана», «Монолог про кохання» тощо).

Висновок. Поетична творчість М. Старицького була дальшим кроком у роз­витку української поезії пошевченківської доби. Поет наполегливо працював над віршами і, природно, у кращих творах досяг високого рівня художньої май­стерності. У ліриці поета відбилося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного покоління, представленого іменами П. Грабовського, В. Самійленка, М. Вороного.

2. Драматургія

Повідомлення учня

Як драматург М. Старицький зростав на прогресивних традиціях україн­ської, російської та зарубіжної драматургії. Особливо велике значення в цьому для нього мала драматична спадщина І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Го­голя, 0. Островського, В. Шекспіра і Ф. Шіллера.

Саме завдяки Старицькому в 1883 р. з’являється перша професійна об’єднана українська трупа, де працювали М. Кропивницький, І. Карпенко- Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська- Барілотті. І хоча урядові й цензурні заборони спрямували розвиток україн­ської літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український те­атр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем: історія України — «Оборона Буші», життя інтелігенції «Не судилось», філософська тематика — п’єса «Талан».

3. Проза

Повідомлення учня

Значне місце у спадщині М. Старицького належить художній прозі. З-під пера письменника вийшло чимало оповідань, повістей та романів. Майже всі вони написані російською мовою і опубліковані на сторінках російської періодичної преси. Але’ теми для них автор брав із життя українського на­роду. В одному з листів до М. Комарова, говорячи про це, він писав: «Отже, я, працюючи на чужій ниві, все живописую тільки своє рідне з минулого і сучасного життя і прихиляю симпатії сотень людей до нашого поля».

Як прозаїк М. Старицький писав переважно на історичні теми, він у ряді творів художньо відтворив найважливіші періоди героїчного минулого своєї батьківщини. Так, наприклад, повісті «Червоний диявол» і «Первые коршуны» присвячені боротьбі українського народу проти польсько-шляхетської експан­сії наприкінці XVI та на початку XVII ст. У повісті «Облога Буші» і романі- хроніці «Богдан Хмельницький» відтворено події визвольної війни 1648- 1654 рр. Романи «Руина» і «Последние орлы» («Гайдамаки») зображують складні соціальні протиріччя, які мали місце на Україні після визвольної війни та в час поширення гайдамацького руху. У романі «Розбійник Кар­ме люк» дається широка панорама антикріпосницької боротьби на Україні в першій половині минулого століття.

Творча співпраця з М. Лисенком

У 1851 році М. Старицький вступив до Полтавської гімназії. Невдовзі, на дванадцятому році життя він втратив матір і з того часу став виховува­тися в сім’ї свого дядька по матері В. Лисенка — батька славетного україн­ського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Щороку М. Старицький і М. Лисенко, який навчався в Харківській гімназії, відпочивали під час літніх канікул на селі. Цілими днями вони були разом то на лоні чудової природи, то в домашній бібліотеці, то серед сільської молоді. Саме тоді між ними виникла та щира й міцна дружба, яка згодом стала основою великої спільної праці в галузі театру та музики.

1862 року М. Старицький одружується на Софії Віталіївні, сестрі М. Ли­сенка. Це ще більше зміцнило творчі зв’язки між двома молодими ентузіас­тами української культури.

Зимою наступного року, коли М. Лисенко прибув до Києва на канікули, Старицький працює разом із ним над створенням української опери «Гар­куша», яка з успіхом виконувалася на домашній сцені. Шкода, що ця опера до нас не дійшла.

У Києві М. Старицький разом із М. Лисенком організовує Товариство українських сценічних акторів, яке підготувало на сцені чимало українських п’єс, опер та оперет, зокрема створену ним оперу «Різдвяна ніч», що мала великий успіх і була визначною подією в культурному житті України.

Аналіз повісті «Оборона Буиіі» за планом

1. Пригодницький сюжет.

2. Антимілітаристське спрямування.

3. Багатопроблемність твору.

4. Трагічні сторінки життя українського та польського народів.

5. Образи та символи твору.

6. Функція картин природи.

Драма «Оборона Буші» (1899) представляє нам один із трагічних моментів боротьби українського народу проти польсько-шляхетських загарбників уже після Переяславської ради. П’єса наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на за­гибель, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмель­ницького й Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, змальовуючи героїв своїх історичних творів сповненими сили й душевної краси, Старицький виявив віру в краще майбутнє України.

Оцінка І. Франком діяльності М. Старицького

Творчість М. Старицького завжди привертала до себе увагу літературної громадськості. Ще за життя письменника точилася боротьба навколо нього між прогресивною та консервативною критикою. Українські буржуазні націо­налісти заперечували демократичну спрямованість його творів, безпідставно твердили, що він стоїть осторонь від життя народу. Вони намагалися при­низити роль М. Старицького в розвитку української літератури. Проти такої фальсифікації спадщини М. Старицького виступив І. Франко, який у статті «Михайло Петрович Старицький» уперше справді по-науковому підійшов до оцінки його творчості. Він усебічно й ґрунтовно проаналізував життєвий і творчий шлях письменника, показав його велику роль у розвитку україн­ської літератури та театру.

ПІ. Підсумок уроку. Бесіда

^в Які основні мотиви лірики М. Старицького?

• Яка тематика драматичних творів?

• Хто написав музику до опери «Різдвяна ніч»?

• Хто вперше підійшов до оцінки творчості М. Старицького?

• Назвіть історичні романи М. Старицького.

4. Оцінювання

5. 'Домашнє завдання

шшшшшттшштмтмнттшкшштш

ттт

Урок № 20 ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ. М. СТАРИЦЬКИЙ. ^{Учитель} СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ДРАМА З ЖИТТЯ ТЕАТРАЛЬНИХ АКТОРІВ «ТАЛАН»

Мета: ознайомити учнів зі змістом соціально-побутової драми «Талан»,

її проблематикою; дати характеристику образів персонажів

твору; обґрунтувати місце М. Старицького в історії української Клас¹

літератури, виховувати розуміння загальнолюдських цінностей,

любов і повагу до творчості письменника.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет М. Заньковецької, епіграф до уроку, пам’ятка «Засоби

творення образу людини», орієнтовний план-характеристика.

Я думаю, що моя сила найбільша у драмі.

М. Старицький

ХІД УРОКУ

і

і. Організаційний момент

2. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку

3. Актуалізація опорних знань

Тренінг «Роздуми вголос»

• Як ви розумієте поняття «любов і кохання»?

2. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово

«Я думаю, що моя сила найбільша у драмі»,— писав М. Старицький

І. Франкові. Драматург написав більш як ЗО п’єс оригінальних (на запози-

чені сюжети популярних прозових творів) і ґрунтовно перероблених сценіч­них драм інших авторів. Серед оригінальних творів письменника найвищої оцінки заслуговують соціально-психологічні драми «Не судилось» («Панське болото») (1881), «Талан» (1893), «У темряві» (1892), «Крест жизни» (1901),

соціально-побутова «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1887). їм при-

таманна актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність харак­терів, зв’язок із фольклорно-етнографічною культурною традицією, яскрава сценічність. Життя українського пореформеного міста й села, побутування різних суспільних шарів і прошарків, їх взаємодію показано тут правдиво й глибоко.

2. Повторення відомостей з теорії літератури

І - :

Драма — 1. Один із основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд із комедією, трагедією, це п’єса соці­ального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. ’

3. Аналіз драми «Талан»

Драму «Талан» М. Старицький присвятив Марії Заньковецькій — видат­ній акторці, яка високо піднесла українське сценічне мистецтво.

«Цікаво знати» (див. додаток)

У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних по­зицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед на­родом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва.

Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького

мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре

розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург

правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів.

Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.

Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та твор­чих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із по­биту малоруських акторів».

Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти апологетів без­ідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні прин­ципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Куліше- вич та інші актори. До них належить і молода талановита актриса Марія Лучицька.

У театрі Лучицька веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її тра­гічний кінець.

Трагічна смерть артистки — типове явище в класовому тодішньому сус­пільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.

4. Бесіда за змістом драми «Талан»

• Яким епізодом автор розпочинає першу дію?

• Якими у творі показані майстри сцени, підсобні робітники, газетярі?

• Коли вперше ми знайомимося з драматичною актрисою Марією Лучиць- кою?

• Яке враження вона на вас справила?

• Чому стара няня вважає Квітку гідною парою Лучицькій?

• Чого не може вибачити акторка Квітці, якого колись дуже любила?

• Чому зрада мистецтва найбільше дошкуляє Марії Лучицькій?

5. Читання уривків п’єси за ролями

6. Літературна гра «Найуважніший читач»

1. «Людину-то я чую... От ви мені дорогі не талантом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистотою, як кришталь, душею». Говорить Лучицькій... (Безрод­ний)

2. «Ні, голубко: і він, і я... як брат і сестра, як друзі... Про кохання не може бути й речі». Про кого говорить Лучицька? (Про Жалівницького)

3. «Ні, я вірю в сцену! Я вірю в її високу вагу: вона мене ласкою відігріла, і я мушу їй послужити!»... Хто кому говорить? (Лучицька Квітці)

4. «У нас тепер мода на Лучицьку, і мода найбільше у режисера». Говорить (Квятковська), звертаючись до (Юрковича).

5. «...зрадила діло велике ради свого власного серця, і мене моя зрада зра­дою ж і б’є!»... Говорить 0Лучицька), звертаючись до (Палажки).

7. Характеристика образів персонажів Слово вчителя

У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному роз­критті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору.

Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній твор­чій праці на користь народу.

Робота з пам’яткою

(Учні за пам’яткою характеризують образ Мари Лучицької.)

Пам’ятка «Засоби творення образу людини»:

• зовнішній вигляд (портрет);

• психологічний аналіз;

• характер персонажа;

• пряма авторська характеристика;

• характеристика героя іншими персонажами;

• порівняння героя з іншими персонажами, їх протиставлення;

• зображення умов, у яких живе й діє персонаж (інтер’єр);

• зображення соціального оточення, суспільства, яке має вплив на форму­вання характеру;

• художня деталь;

• наявність або відсутність прототипу.

Складання плану-характеристики

(Учні самостійно складають план-характеристику Марії Лучицької.)

Орієнтовний план-характеристика:

1. Марія Лучицька — центральна постать драми «Талан».

2. Зовнішній вигляд.

3. Риси характеру:

а) чиста, цілісна натура;

б) надзвичайна виразність і емоційність;

в) душевна сила й доброта.

4. Нещасливе кохання.

5. Талановита акторка.

6. Нелегке акторське життя.

7. Ставлення інших персонажів до героїні:

а) щире співчуття, любов друзів;

б) цькування преси, брудні закулісні інтриги.

8. Загибель молодості, краси, таланту.

9. Чим приваблює цей образ?

Слово вчителя

Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної поезії і мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і зденаці­оналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка Квятков- ська, деспотичний антрепренер Костенко, продажний журналіст Юркович. На деякий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку, залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла в домі чоловіка.

М. Старицький у драмі визначає роль і місце творчої інтелігенції в житті нації. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич, Роман Лемішка та інші.

Учні в класі розподілені за варіантами. Кожен варіант складає план-характеристику персонажу драми, потім усно за планом характеризує його.